У Росії відбулася "зачистка" ідеологів гібридних сценаріїв: якій країні зараз загрожує силовий варіант і як це позначиться на Україні
Останні внутрішньополітичні зміни в Росії свідчать про неминуче встановлення в оточенні Володимира Путіна домінування "партії війни". А це означає, що не тільки війна в Україні триватиме, а й те, що країни, які перебували раніше лише в зоні гібридного впливу Кремля, можуть перейти в активну фазу реваншистських сценаріїв. І однією з них є Молдова.
Детальніше про можливий розвиток подій і про те, як це може позначитися на Україні – у матеріалі спільного проєкту OBOZ.UA і групи "Інформаційний спротив".
Напередодні в Росії було проведено процес повного витіснення з оточення Путіна ідеологів гібридних сценаріїв щодо як України, так і країн колишнього СРСР. Йдеться про відставку з посади заступника глави адміністрації президента Росії Дмитра Козака, який довгі роки був одним з основних кураторів "народних республік" і головним лобістом гібридних сценаріїв замість прямих вторгнень.
Перед тим, як Козак залишив свою посаду, було проведено ліквідацію управління з прикордонного співробітництва та з міжрегіональних і культурних зв'язків з іноземними країнами, яке замінили на "управління зі стратегічного партнерства та співпраці" Сергія Кирієнка, якого відносять до табору "партії війни".
Причому це все стосується не тільки внутрішньополітичної переформатації в Росії, а й військових питань, адже на навчання "Захід-2025" Володимира Путіна супроводжував не глава Генштабу ЗС РФ Валерій Герасимов, а генерал Андрій Мордвічов – сучасний російський м'ясник рівня Жукова, адепт культу м'ясних штурмів.
Усе це вказує на те, що країни зі складу колишнього СРСР, щодо яких Росія застосовувала гібридні сценарії, можуть найближчим часом стати ціллю для реалізації силових сценаріїв. І однією з найуразливіших, що перебувають у зоні максимального ризику, є Молдова.
Поле битви – Молдова
Росія після придністровського сценарію ставила за мету поглинути Молдову гібридно – без застосування прямої сили. Але останні три десятиліття провальних спроб повного поглинання республіки, хоча при Ігореві Додоні цей план здавався гранично близьким до реалізації, корупція російської маріонетки і його ж кураторів погубила цей сценарій.
Нагадаю, що колишній президент Молдови Ігор Додон є креатурою "Молдавського відділу" (що перебуває в управлінні Володимира Чернова) під керівництвом ветерана російської розвідки Ігоря Маслова. Саме Маслов і є куратором Додона, а через апарат Чернова роками зливали інформацію і надсилали документи до штаб-квартири Служби зовнішньої розвідки РФ і особисто Дмитру Козаку.
Проте Кремль продовжив сценарії щодо Молдови, використовуючи потенціал внутрішньої агентури, яка формувалася з урахуванням бачення на довгу перспективу. Класичний гібридний сценарій, за яким стояв "Молдавський відділ" Козака.
Фінансування цих сценаріїв здійснювалося, зокрема, через проросійського олігарха-втікача Ілана Шора, який у самій Молдові сформував політичний гарем із таких діячів, як Євгенія Гуцул або Вікторія Фуртуне та інших.
Але довгі сценарії і поступальне просування до поставленої мети вже не задовольняють немічний режим Путіна. Йому потрібно все і відразу, без довгих політичних ігор.
Щойно відбулася зміна пріоритетів, як одразу на небосхилі засвітили зірки інформаційного простору, які стали попереджати про загрози не тільки для Молдови, а й для Одеси та Одеської області прямим вторгненням і окупацією. Ось тільки ці "зірки" вже не вперше займаються більше дешевим особистісним хайпом замість здорової аналітики.
А якщо тверезо оцінити ситуацію, без надмірно емоційного бурчання, то що насправді може очікувати на Молдову й Україну з огляду на тенденції, які змінюються зараз?
Силова операція: реальна й уявна загроза
На сьогодні Кремль може провести в Молдові силову зміну влади, застосовуючи виключно внутрішній потенціал Придністров'я.
При цьому сценарій може бути запущений на тлі протестів проросійських елементів у столиці – Кишиневі – і підтримки "народного обурення узурпаторською владою Маї Санду" придністровськими незаконними збройними формуваннями, на чолі яких стоятимуть російські "миротворці".
Прямої загрози Одесі та Одеській області ці сили становити нині не можуть. Ба більше, біля кордонів із Придністров'ям з боку України сконцентровані сили і засоби швидкого реагування, які становлять куди більшу небезпеку, ніж той ресурс, що є в "ПМР". А що в недореспубліці за військовий ресурс станом на сьогодні? Насправді – нічого нового.
Силовий потенціал Придністров'я – дві категорії сил і засобів. Російський контингент:
– особовий склад – 1700;
– 1411-й склад зберігання артилерійських боєприпасів (с. Ковбасна), де зберігається близько 22 тисяч тонн боєприпасів, більша частина з яких перевищили граничні строки зберігання, але все одно становлять інтерес як потенційний ресурс;
– аеродром "Тирасполь".
– 82-й ОМСБ (м. Бендери);
– 113-й ОМСБ (м. Тирасполь);
– 540-й окремий батальйон управління і МТЗ (м. Тирасполь);
– 450-й військовий госпіталь (м. Тирасполь);
– відділення російської військової прокуратури і відділення військової контррозвідки ФСБ РФ (м. Тирасполь).
Незаконні збройні формування "ПМР" представлені такою кількістю сил і засобів:
– особовий склад – 7,5 тисяч;
– танки – близько 11 боєздатних ОБТ модифікацій Т-64Б/БВ і Т-72. Приблизно 30 танків Т-64Б/БВ, Т-72 і Т-55 у небоєздатному стані;
– ББМ – близько 150 бойових машин типів БМП-1/2, БТР-60\70\80, БРДМ-2 і МТ-ЛБ, частина з яких у небоєздатному стані з неможливістю проведення ремонту;
– ствольна артилерія – близько 60 одиниць, у складі 122-мм гаубиць Д-30, 85-мм дивізійних гармат Д-44 і 100-мм протитанкових гармат МТ-12.
– РСЗВ – близько 20 одиниць у складі 122-мм БМ-21 "Град"/ВВ-21.
Уся ця кількість сил та засобів і близько не може забезпечити придністровському угрупованню реалізацію успішного сценарію вторгнення в Україну і захоплення Одеси та Одеської області. Це більше нагадуватиме м'ясорубку для придністровських лемінгів у районі Біляївки та обнулення потенціалу чергової "непохитної народної республіки" за лічені години.
Але, на жаль, цього потенціалу цілком достатньо для удару по самій Молдові. Надання силової підтримки фіктивним протестам, які можуть бути каталізовані, наприклад, результатами парламентських виборів 28 вересня. Не просто так у Росії відбулися процеси зміни ідеологів сценаріїв і груп впливу. Проросійські елементи в Молдові й справді можуть найближчим часом задіяти не просто інструментарій внутрішньої дестабілізації за допомогою протестів, а й із застосуванням силових елементів із Придністров'я.
Звісно, з пожадливістю очікую коментарів про те, що Румунія допоможе, але – ні. Залиште фантазії про те, що хтось комусь допоможе з країн НАТО прямим втручанням країнам, які не входять до Альянсу. Навіть більше – вони самі собі допомогти не можуть. Просто дайте відповідь на запитання: скільки ППО Румунії збила Shahed-136, що пролітали за останні роки в її повітряному просторі?
Тим часом Росія починає грати останнім часом не просто брудно й агресивно, а напористо і сміливо. І якщо в Молдові почне реалізовуватися вищеописаний сценарій, а вірогідність цього вкрай висока, то ніхто, крім України, не зможе вберегти її від поглинання російською чумою.
Якщо говорити про цілі Росії таким поглинанням, то це не стільки плани подальшого вторгнення в Україну, скільки створення підвищеної напруги на кордоні з Румунією і в українських областях, і не тільки в Одеській.
Завдання – не просто контроль над республікою, а створення чергового ексклава, що відволікає і дратує. Адже в разі переходу Молдови під контроль російських кураторів концентрація українських військ збільшиться з огляду на зростання потенційної загрози від республіки, а це означає послаблення потенціалу по реальній лінії бойових зіткнень.
Іншими словами, від нинішніх змін у російському керівництві, сконцентрованому на війні та роботі з колишніми республіками СРСР, ризики для Молдови зростають на порядок. Навіть якщо не говорити про масштабні, глобальні загрози для України від таких можливих сценаріїв, нам украй невигідно мати черговий апендикс "русского міра" в південному підчерев' ї.
З цієї причини події найближчих тижнів у Молдові мають привертати максимум нашої уваги – не тільки в контексті інформаційної обізнаності, а й у межах національної безпеки.
Висновки
Що потрібно Росії від Молдови? Звичайно, контроль над цією республікою. Але для чого? Для вторгнення в країни НАТО? Для вторгнення в Україну? Ні, і це ми з вами бачимо – ресурсу для цього і можливостей у РФ просто немає.
Молдова їм потрібна як подразник для НАТО і України. Контроль над республікою даватиме змогу Росії становити одночасно уявну загрозу як для країн ЄС, так і для України, сковуючи серйозний потенціал уздовж кордону, небезпечна протяжність якого зросте вдвічі. Російське командування зацікавлене в тому, щоб Генштаб ЗСУ концентрував критично важливий ресурс не на лінії бойових зіткнень, а саме на кордоні, віддаленого від зони бойових дій.
Росія дійсно може перейти від сценаріїв тривалого і часом безуспішного поглинання колишніх республік СРСР до форсування подій. Реалізувати такий сценарій щодо низки республік вона швидко не зможе через перебування тих у військово-політичних альянсах (країни Балтії) або територіальних масштабів (Казахстан), а також через можливості військового потенціалу, здатного дати серйозну відсіч (Азербайджан). Але вибір може впасти на одну з найменших і найслабших країн із колишнього концтабору народів.
Напередодні парламентських виборів для Молдови запалюється "код червоний".