У військових є запити, а я шукаю людей, які можуть це закрити: волонтер Антон Єременко – про війну

Киянин Антон Єременко до війни працював в ІТ, паралельно організовуючи дитячі IT-конкурси та освітні проєкти. З початку війни він активно долучився до волонтерського руху в Україні.

У 2016 року Єременко заснував Всеукраїнський конкурс для дітей та молоді з IT-проєктів і кіберспорту iTalent. У ньому брали участь тисячі дітей з усієї України. В Маріуполі загинув один із переможців конкурсу – 19-річний Сергій Азарченков.

Публікацію підготовлено в межах проєкту "Ми з України!", ініційованого Національною спілкою журналістів України.

Як у перші дні організовувались волонтерські ініціативи, що потрібно для фронту – читайте в інтерв'ю для Obozrevatel.

– Як ви потрапили у волонтерство та де зустріли війну?

– 2014 року мій брат пішов служити в АТО. Він потрапив у військову частину ППО. На війні загинув. Я тоді допомагав йому грошима і трохи своїми знаннями. Але це не було класичне волонтерство.

Перші п'ять днів після 24 лютого я нічим не займався корисним, окрім як скинув усі доступні гроші у волонтерські фонди. Зібрав сім'ю і відвіз до батька додому. Але коли ми зрозуміли, що це надовго, – відправили всіх дівчат із сім'ї з малими дітьми в Бельгію. Але моя дружина відмовилась виїжджати, тому довелось на свій страх і ризик повернути їх у Київ.

Після цього я почав організовувати "волонтерку". Звернувся у Білоцерківський зенітний ракетний полк, де я знаю дуже багато людей, оскільки всі вісім років ми спілкувалися після смерті брата. До них повернулись майже всі, хто служив у ньому з початку АТО.

Це був наш перший проєкт – на момент початку війни у полку не вистачало 800 бронежилетів. У них не було жодної цифрової радіостанції, касок.

Другий проєкт – ми почали займатись військовими розробками зі сфери ІТ. Це були такі собі цифрові штаби. Ми створюємо так звані ситуативні кімнати для батальйонів, де на моніторах можна планувати бойові дії фактично онлайн. Щоб уся інформація була одразу в одному місті.

Ми співпрацюємо з ГО "Аеророзвідка", які за останні 8 років розробили софт, який на цьому всьому працює. І питання у нас стояло – це все об’єднати, знайти техніку та правильно все налаштувати та навчити людей.

В один момент у мене квартира виглядала наче я магазин електроніки пограбував – усюди роутери, телевізори та тисячі метрів кабелів.

– Такі штаби вже працюють?

– Вже є розгорнуті. Питання в тому, що це не державна ініціатива, а горизонтальна – це все будується на рівні окремих волонтерів та офіцерів.

Але є проблема з людським фактором. Ми приїжджаємо у військову частину навчати людей, а нам присилають офіцерів, які не сильно вмотивовані. Приходить військовий, а в нього навіть комп’ютера немає.

– Яка зараз загалом ситуація з волонтерством?

– Є простий шлях. Написати в соцмережах, зібрати гроші та купити те, що потрібно. Але, щоб це працювало в потрібних об’ємах, люди, які тобі "донатять", мають це робити у великих кількостях. Не всі це можуть зробити.

Я багато що потрібного просто знайшов. Десь фірми дали, десь нам вдалось налагодити співпрацю з іншими волонтерськими фондами.

У військових є запити, а я шукаю людей, які можуть це закрити.

Але загалом ситуація змінюється. Великі та середні волонтерські організації вже не працюють у режимі 24/7. Ми всі перші два місяці не знали, що таке вихідний – спиш не тоді, коли ніч, а тоді, коли вийшло.

Потік донатів з кожним днем зменшується, і це зрозуміло. По-перше, банально в людей, які скидають гроші, – вони закінчуються. Економіка зовсім не в тому стані, в якому вона була на початку. Всі ті, хто міг, всі зберігання поскидали, а нові повільно надходять.

З'явилися нові фонди, наприклад, KOLO. Якщо про "Повернись живим’’ знали всі, то фонд KOLO – це нова абсолютно ініціатива айтівців, які дуже креативно підходять до питань збирання грошей та їх витрачання. В них все системно організовано і вони великі молодці.

– Тобто зараз важлива системність?

– Так, зараз важлива системність, можливість знаходити якісь не банальні способи збору донатів. Передусім в Україні, а також і в закордонної аудиторії вона просто вичерпується.

Але це ж ІТ-спеціалісти можуть так робити, у нас ця галузь дуже особлива. Вони в середньому більш заможні порівняно з кафе чи різними виробництвами, де ситуація була вкрай важка. Зараз 45 % бізнесів не працюють взагалі порівняно з тим, що було до 24 лютого.

– У чому зараз є найбільша потреба фронту?

– Я б це розділив на декілька потреб. Перше – це транспорт. Якщо ви запитаєте у будь-якого військового підрозділу, чи потрібен їм бронежилет – вони скажуть, що ні, скоріше за все, а якщо чи потрібне їм авто – завжди так. Пікапи, мікроавтобуси, тому що війна наразі дуже мобільна, відповідно без авто, а держава поки що взагалі до цього питання не дійшла. Друге – це високотехнологічні вироби – прилади нічного бачення, це тепловізори, дрони.

Нині фахівців з дронів називають снайперами 21-го століття. Люди вже придумали механізм, як цивільний дрон переробити на бойовий. Він скидає маленькі боєприпаси, які можуть вражати живу силу або легкоброньовану техніку.

І це надзвичайна історія. Щоб навчити хорошого снайпера, треба багато років і це дуже дорого. Війна на Донбасі позиційною була. Тоді всі знали, де чиї позиції, де ворог. А зараз все рухається дуже широко і є дуже глибока лінія фронту. Відповідно снайперам важко працювати.

З дроном людину можна умовно навчити працювати за два дні. Він коштує дешево, боєприпаси також. Можна влучати в цілі, які ти не бачиш, які розміщені за кілометри від тебе, закопані, окопані, причому робити це навіть уночі.

– Де бачите найбільше проблем?

– У нас в Збройних силах проблеми з навчанням. Багато було вже історій, коли вони три місяці зараз займають там якусь позицію і за ці три місяці в них там було три стрілянини, одне тактичне навчання. Зараз їх готують до того, щоб переправити ближче до фронту. Люди підходять до своїх командирів і кажуть, ми вже самі по YouTube навчилися, як стріляти з Джавелінів чи користуватися кулеметом. Можна нам виділити якихось людей, які проведуть навчання з тактики, як, що, куди сідати, що робити?

Зараз, розуміючи цю історію, почали з’являтися для військових курси з дронів, з радіорозвідки. Нині у ЗСУ це не вирішено, і я думаю, що насправді воно не буде вирішено нормально. І знову ці питання з тактичних навчань у нас будуть вирішувати волонтери.