У ворога є критична "година Ч", до цієї дати йому потрібен успіх. Інтерв'ю із Селезньовим

У керівництва країни-агресорки Росії досі немає усвідомлення того, що війну в Україні необхідно припиняти. Упродовж найближчих місяців окупаційна армія, ймовірно, продовжить активні дії на пріоритетних для себе напрямках у Донецькій і Запорізькій областях.

Проте, об'єктивно противник максимально знизив темпи просування за період із 2023 року, а нові можливості Сил оборони доставляють йому дедалі більше проблем – найчастіше завдяки міддл-страйкам сили і засоби ворога знищуються ще на підході до позицій.

Украй важливим для режиму країни-агресорки стане єдиний день голосування, запланований на 20 вересня. До цієї дати Кремль, найімовірніше, не оголошуватиме про масштабну мобілізацію та економитиме живу силу на полі бою.

Такий прогноз в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA озвучив військовий експерт Владислав Селезньов.

– Чи припускаєте ви, що агресор, усвідомлюючи ганьбу "параду перемоги", зможе змінити тактику і діяти на полі бою як щур, загнаний у кут, з особливою жорстокістю?

– Хотілося б, щоб противник, усвідомивши нікчемність і безперспективність своїх дій, заспокоївся. Але, на жаль, у нього все ще є ресурси, і переміщення ворожих сил і засобів на пріоритетний для них напрямок не залишає жодних ілюзій. Війна буде тривати, і, гадаю, на другу половину весни і на все літо в супротивника точно вистачить ресурсів для проведення масштабних атакувальних дій. Це територія Донецької області та південь Запорізької області.

Причини цього ми раніше обговорювали: противнику вкрай важливо продемонструвати російському народонаселенню хоча б до першої декади вересня якісь значущі територіальні придбання, до єдиного дня голосування. Провладна партія "Единая Россия" хоче отримати тотальну більшість у всіх законодавчих інституціях російської влади як на федеральному, так і на регіональному рівнях. Відповідно, потрібні перемоги – значущі, менш значущі або притягнуті за вуха, але, тим не менш, до цього прагнутиме російська армія.

Противник не дотримується умовного перемир'я, на полі бою тиші немає. Я спілкувався з військовослужбовцями, які перебувають на Харківському напрямку. Вони кажуть, що атак стало трохи менше, але вони є. Так, практично немає керованих авіаційних бомб, але якщо ми простежимо динаміку обстрілів нашої країни, починаючи з 6 травня – від дня проголошення перемир'я українською стороною, – то були і ракетні, і дронові атаки, і атаки за допомогою керованих авіабомб.

І навіть з 0 години 8 травня, коли Росія заявила про нібито про свою готовність зупинити бойові дії, тим не менше, тиші на полі бою, так само як і в повітряному просторі нашої країни, не було. Прифронтові та прикордонні території постійно перебувають під впливом російської вогневої могутності. Тож очевидно, що на цьому тлі противник діє абсолютно раціонально, роблячи певні приготування, які допоможуть йому, сконцентрувавши сили та засоби, атакувати нас.

Але, як то кажуть, тут гра на двоє воріт. У цей самий період часу, користуючись відносною тишею, і наші військовослужбовці працюють над тим, щоб посилювати фортифікаційні рубежі та позиції, готувати відповідні неприємні сюрпризи для росіян. У принципі, президент України Володимир Зеленський цього й не приховує.

Ми готові й надалі дотримуватися режиму тиші, але в разі атак Росії дронами і ракетами в нас є чим дзеркально відповісти. Протягом перших днів травня і всього квітня, так само як і березня, росіяни відчули, наскільки болючими були атаки українських дронів і ракет, зокрема, й по об'єктах, які визначають економічну міць Росії, це очевидно.

Безумовно, найімовірніше, розуміння в Кремлі щодо зупинки активних бойових дій поки що немає, вони все ще намагаються силою зброї реалізувати величезну кількість геополітичних планів і очікувань. Риторика російської пропаганди так само спрямована на те, що Росія воює не з Україною, а з усім НАТО на території України.

На рівні комунікацій між Москвою і Вашингтоном постійно просувається теза, що, мовляв, українська армія сиплеться, а російська армія має величезні територіальні надбання і безумовний успіх на полі бою, що жодним чином не відповідає реаліям. Незалежні моніторингові ресурси повідомляють про те, що темпи просування українською землею знизилися до мінімальних показників із 2023 року.

– Уточнення щодо засобів ППО. Ми бачили інформацію про те, що дуже велику кількість засобів ППО було стягнуто до Москви на 9 травня. Таким чином, можна припустити, що частина якихось дуже важливих об'єктів залишилася незахищеними в Російській Федерації. Чи вважаєте ви, що вона й досі не захищена навіть зараз, коли режим припинення вогню перестав діяти і що Україна могла б скористатися цим? Якщо так, чи знаєте ви конкретні об'єкти, які сьогодні залишилися незахищеними?

– Так, ви абсолютно праві. Москва, Підмосков'я, Ленінградська область – там зараз значно посилено систему протиповітряної оборони за рахунок інших регіонів Російської Федерації, а також тимчасово окупованих територій України, які перебувають під ефективним контролем російської армії. Я не знаю, якими будуть наступні цілі українських Сил оборони в разі, якщо Росія порушить зобов'язання щодо припинення ударів по нашій інфраструктурі ракетами і дронами, але очевидно, що таких об'єктів величезна кількість.

Я виходжу з таких міркувань. 1800 кілометрів – це відстань, на яку літають українські дрони і з ювелірною точністю атакують важливі об'єкти або російського оборонно-промислового комплексу, або паливно-енергетичного комплексу. 1800 кілометрів – це практично вся європейська частина РФ. Прикрити їх усі відповідними елементами протиповітряної оборони, з урахуванням того, що їх переміщено в бік Москви, і повернути їх назад – це справа не одного дня.

Росіянам буде вкрай складно, бо спектр цілей досить широкий. Куди можуть полетіти наші дрони і ракети в разі, якщо Росія знову почне атакувати нашу землю, мені невідомо, але те, що ці атаки можуть бути масованими і досить болючими для росіян – це очевидно.

Зверніть увагу: протягом останніх двох-трьох тижнів Україна, як мінімум, за дроновою компонентою точно виходить на паритет у частині використання озброєння, і це дає відповідні результати.

Стагнація на підприємствах нафтопереробної промисловості Росії в акваторії Балтійського моря – Усть-Луга, Приморськ, – на Чорноморському узбережжі РФ – Новоросійськ, Анапа, Туапсе – свідчить про те, що ми маємо змогу діяти таким чином, щоб досягати результату. І де саме наступного разу вдарить українська армія в разі порушення противником угод про тимчасове припинення вогню, противнику точно невідомо. Але ці удари будуть дзеркальними і дуже болючими.

– Ви згадали про єдиний день голосування в Росії, який відбудеться 20 вересня. Ви також сказали, що ворог може поспішати досягти якихось результатів. Але, як я розумію, все-таки на сьогоднішній день загальна мобілізація їм ще не необхідна?

– Я вважаю, ситуація розвиватиметься таким чином. Ми з вами пам'ятаємо події вересня 2022 року, коли понад 1 мільйон російських громадян віком від 18 до 60 років буквально ногами проголосували проти цієї самої часткової мобілізації. Зараз дедалі частіше лунають тези про те, що в Кремлі розглядають опцію призову приблизно 300 тисяч громадян РФ у межах часткової мобілізації. Відповідно, це точно не підніме рейтинги ні Путіна особисто, ні правовладної партії "Единая Россия".

Цілком можливо, що вони намагатимуться відтягнути процес мобілізації до дати, яка буде наступною після єдиного дня голосування. Чи є технічна можливість це реалізувати шляхом стагнації на полі бою? Відомо, що кількість мобілізованих російських громадян зараз дещо менша, ніж та кількість, яку щомісяця знищують українські Сили оборони, але, думаю, на попередніх ресурсах вони якось дотягнуть до вересня.

Що буде потім, складно передбачити, але ми з вами маємо розуміти, що все залежить від агресивності бойових дій. Якщо росіяни намагатимуться рвати жили, прагнучи буквально людськими тілами завалити лінію фронту, просуваючись уперед, то ресурсів може їм і не вистачити. А якщо вони діятимуть доволі раціонально й обережно, то цілком можливо, що тих самих ресурсів, які нині виділяють на так звану "СВО", супротивнику вистачить.

Але ви абсолютно праві в тому, що війна змінюється, війна дедалі більше стає технологічною. Кілл-зони в 10-20 км, які раніше противник сприймав із жахом, уже втрачають свою актуальність, тому що українські дрони у рамках міддл-страйків працюють на відстані до 150 км. Причому, бойова робота цих дронів ведеться по комплекту авто і бронетехніки, які залучені в логістичних процесах.

Тобто, противник ще на етапі переміщення ресурсів втрачає їхню більшу частину. Уже зараз я бачу інформацію у деяких російських z-пабліках, що дорога, яка йде від Таганрога через Маріуполь, з'єднує Мелітополь із Джанкоєм, перебуває під прицільними ударами українських Сил оборони, а це понад 100 км.

Відповідно, логістика противника починає відчувати великий тиск з боку української армії. Якщо ми подивимося щодобові зведення українського Генштабу, кількість знищеної автомобільної спеціальної техніки ворога просто вражає. У квітні місяці був рекорд – було знищено понад 400 одиниць, і в ці дні ще плюс 200. Це не тільки та техніка, яка безпосередньо використовується на полі бою – баггі, перероблені легкові автомобілі, мотоцикли, – але, зокрема, і техніко-логістична група – ті самі вантажівки, які постачають вантажі військового призначення на поле бою. Далеко не всі з них доїжджають до місця призначення.