Блог | Україні потрібні важкі озброєння. Не треба з нас робити бідних прохачів

Україна веде тяжкі бої з оборони Сєверодонецька. Тут росіяни мають велику перевагу у танках і броньованих машинах, ще більше в авіації і майже в десять раз в артилерії. А що стосується артилерійських обстрілів, так і на всі двадцять разів. Російська армія має необмежену кількість боєприпасів, що дозволяє використовувати артилерію до шести годин тільки при одному обстрілі. Це артилерійський вогонь, що в десятки разів сильніший, ніж у військовій операції в Хорватії "Гроза" чи обороні Вуковара. Але навіть там були командири, на яких лежить відповідальність за накази вести більше ніж нищівні обстріли цивільного населення.

Так що за обстріли Маріуполя, Сєверодонецька, Волновахи, Бородянки маємо усіх воєначальників серед російського військового керівництва, хто відповідав за ті обстріли, суворо покарати, а духовно розіп’яти і відправити у пекло вічно горіти у домнах підприємств "Азовсталі" або "Азоту".

Україна вимагає від союзників важке озброєння. Без нього дуже важко зупинити напад російської армії, а тим паче вигнати з тимчасово окупованих територій. Військові аналітики НАТО і загалом військові фахівці з академій на Заході це добре знають, але слабо сигналізують своєму політичному керівництву, що запізніла військово-технічна допомога веде до завершення війни на невизначений час, а також до зростання кількості людських жертв та мільярдних матеріальних втрат України. Виникає питання, чи деякі впливові країни члени Альянсу це роблять за слабкої поінформованості щодо небезпеки російської військової перемоги на війні, чи неефективності роботи своїх логістичних служб, а може політичної гри, щоб Україна просила військової допомоги як злидар, що просить кусок хліба, щоб не вмерти.

Маємо визнати, що останнім часом риторика стосовно надання Україні військової допомоги змінилася на куди краще. Але доставка важких озброєнь вимагає набагато швидший підхід вирішенню питання. Через довгі терміни надсилання військових озброєнь Україна має надмірні жертви серед цивільного населення та особового складу ЗСУ, а також нищення інфраструктури на мільярди доларів. Доведення Києва у стан прохача в отриманні ефективної зброї політично є аморально, стратегічно неприйнятно і військово абсолютно вбивчо. Звичайно, якщо ви займаєте позицію твердої відсічі російській військовій агресії.

У випадку, якщо ви хочете допомогти російській інвазіі, то будуть розмови про політичну нейтральність, не сприймання ідеї надсилання Україні зброї начебто як фактора, що тільки поглиблює війну, незадоволення війною в Україні, що тільки піднімає ціни на продукти та бензин. Самій війні хтось дав назву "війна в Україні", начебто українська сторона теж дотична до тих виниклих економічних проблем, які на справді з’явилися виключно через найбільшу після 1945 р. військову агресію зі сторони другої за кількістю у світі військової потуги, а саме армії РФ.

При цьому країна-агресор досить комфортно себе почуває у Раді Безпеки ООН та інших міжнародних організаціях. Москва навіть дає міжнародній спільноті поради як запобігти продовольчій кризі, як диявол дає поради, яким чином потрапити до раю. Знову озвався столітній Генрі Кісінджер, який зараз вимагає знайти Росії місце у світовій політиці. Географічно Росія залишиться на тому самому місці і для цього не треба прожити сто років. Історично Росія могла б продовжити свій державний вік. Тільки колишнього держсекретаря США турбує, щоб в результаті цієї загарбницької війни, найбільшої після Другої світової, Москва не потрапила в якісь неприємності через свої помилки, як це назвав французький президент Е. Макрон.

Ця війна повинна закінчитися поразкою агресора. Якщо більшість це розуміє, то Україні треба терміново надіслати тисячу гаубиць калібром 155 мм., 500 сучасних танків, дві тисячі бронемашин, триста ракетних систем залпового вогню, тисячу безпілотників. Не кажу вже про потреби у сучасних бойових літаках, де росіяни мають величезну перевагу, і, звичайно, системи протиракетної та протиповітряної оборони. Росія щоденно бомбардує усю територію України своїми балістичними та крилатими ракетами, які часто знищують до фундаменту господарські об’єкти та стратегічні підприємства, а Киів має застарілу систему ППО. У Сєверодонецьку російська армія обстрілює кожний міліметр міста, а українська армія має ще недостатню кількість артилерії, щоб могутньо відповісти на російське знищення мирного населення і житлових об’єктів, яких майже не залишилося цілих, як у Маріуполі.

Іноземні військові фахівці тільки сперечаються, коли впаде місто, замість того, щоб вимагати від західних урядів надання військово-технічної допомоги Україні, щоб вона швидше переломила ситуацію на фронті. Так і буде, тільки щиро шкода, що через запізнення військової допомоги Сєверодонецьк може повністю зникнути, як місто. І це буде на совісті деяких іноземних політиків-хитрунів та горе-аналітиків. На жаль, світ політики дуже жорстокий та егоїстичний.