Україну роззброювали десятиліттями, а зараз вона зробила потужний ривок: чого ми позбулися за часи незалежності й що здобули
У 34-й День Незалежності України, звісно ж, багато говорять про силу духу та самовідданість нації. Але я б хотів у цей день згадати і про втрачені можливості – для того, щоб більше не повторювати помилок минулого. А також розповісти про те, які на нинішньому етапі становлення нашої країни відкрилися перспективи.
Практично кожна країна, покидаючи в'язницю народів під назвою СРСР, проходила етап кровопролиття. У Грузії це була "Трагедія 9 квітня", у Латвії – "Співочі барикади", у Литві "Січневі події 1991 року", в Азербайджані – "Чорний січень" тощо. Але Україна вийшла з Союзу досить м'яко – можливо, завдяки фактору сильної і боєздатної армії. Фактору, який був у прямому сенсі розпиляний протягом двох з половиною десятиліть.
Стратегічний нюанс
Не згадуватиму про відмову України від ядерного статусу – ця тема і так вже у всіх на вустах, але нагадаю, що навіть втративши ядерну зброю, наша країна залишалася сильним конвенціональним гравцем. Зокрема, ми були володарями одного з провідних стратегічних авіаційних флотів у світі. Який у підсумку був... розпиляний.
Згідно з відкритими даними, на момент розпаду СРСР і здобуття Україною незалежності, до складу ВПС входили такі "важковаговики", як 30 одиниць Ту-16, 30 Ту-22КД, 30 Ту-22Р, 36 Ту-22М3, 23 Ту-95МС, 19 Ту-160, 21 літак-заправник Іл-78, а також істотний боєкомплект авіаційних крилатих ракет Х-55 (1 068 одиниць) і Х-22 (423).
Зрозуміло, не всі ці літаки було доцільно зберігати, проте наявність певної частини з них, наприклад Ту-95МС, Ту-22М3 і Ту-160, а також чималий арсенал крилатих ракет давали змогу мати "в рукаві" серйозний аргумент у будь-якій суперечці. Але разом із позбавленням України ядерної зброї нас "звільнили" і від цього аргументу на свій захист – в обмін на незрозумілі "гарантії безпеки". Хоча наполягати на збереженні бодай 30% парку "стратегів" ми повинні були з піною в роті. Але, на жаль...
І це не єдина прикра сторінка в історії роззброєння України.
Бронетехніка
Говорячи про ядерну зброю, повернення її Україні, а також про те, які могли бути перспективи, якби від неї не відмовилися, а також забуваючи про стратегічну авіацію та її можливості в конвенційному форматі (навіть просто для залякування ворога), ми забуваємо і про інші типи озброєнь. А щодо них наша країна була лідером не просто в Європі, а у світі!
На момент розвалу СРСР на озброєнні та зберіганні в Україні було 9 293 основні бойові танки різних модифікацій та 11 346 бойових броньованих машин (теж різних модифікацій). Згідно з договором 1990 року про скорочення звичайних озброєнь у Європі, українська армія утилізувала протягом кількох років половину цієї бойової техніки, а потім корупційна влада 1990-х і початку 2000-х масово розпродала більшу частину того, що залишилося...
На момент російського гібридного вторгнення в Україну 2014 року наша армія мала на озброєнні 1 830 ОБТ і 3 869 ББМ, причому в боєздатному стані було менш ніж 50% з них!
Скоро буде сумний ювілей. 30 років тому, 19 вересня 1995 року, в Україні було утилізовано останній танк, що підпадав під договір 1990 року про скорочення звичайних озброєнь у Європі.
Коли я згадую цей епізод із сучасної історії України, багато хто намагається парирувати економічною недоцільністю на той час збереження такого парку ОБТ і ББМ, а також відсутністю умов, що давали змогу зберігати більшу частину цієї техніки в боєздатному стані.
Щоправда, всі говорять про найлегший шлях розв'язання питання про зберігання замість того, щоб узяти приклад з Китаю (нам нині не дружнього), де навіть танки Т-54/55 і Т-62 зберігаються так, що не потрібен процес розконсервації та відновлення. Замість того, щоб шукати шляхи створення таких умов, ми досі шукаємо виправдання, чому цього не було зроблено.
Але скажіть, хіба це не аргумент у питанні безпеки? Втім, рухаємося далі.
Деструктивні договори
Відмовляючись від ядерної зброї, ми покладалися на Будапештський меморандум, який не давав нам насправді абсолютно ніяких гарантій безпеки – і про це також говорять постійно. Але крім цієї нісенітниці, ми й самі активно підписували не менш божевільні й нікчемні договори та конвенції. Наприклад – Оттавську.
В Оттавській конвенції йдеться про заборону протипіхотних мін неспрямованого, натискного типу. У 1999 році Україна підписала міжнародну угоду про припинення використання протипіхотних мін як одного із засобів збройної боротьби, а ратифікацію конвенції було проведено через Верховну Раду у 2005-му.
На той момент Україна мала п'ятий у світі арсенал протипіхотних мін і другий у світі за наявністю мін ПМН і ПФМ-1. Перший арсенал за кількістю цієї компоненти був у Росії, яка Оттавську конвенцію не підписувала і, відповідно, не ратифікувала. До слова, точно так само і США.
Чим це завершилося? Нездатністю України повноцінно й ефективно формувати оборонні рубежі проти більш численного противника, який не зважає на втрати. Тільки у цьому, 2025 році ми почали процес виходу з Оттавської конвенції, який затягнеться щонайменше до кінця року.
Сьогодення і майбутнє
Я навів приклади того, як підривалася обороноздатність України з першого дня її незалежності. Вважаю, що кожен відповідальний за просування й ухвалення вищезгаданих, а також численних інших деструктивних рішень має бути засуджений хоча б морально – в історичному контексті.
Жодних виправдань, жодних умовних – тільки провина і ганьба. Адже кожне з цих рішень підвело до того, що з 2014 року сотні тисяч українців втратили своє життя і здоров'я, а мільйони – дах над головою.
Жаль, але саме кровопролитна війна повертає Україні її позиції на світовій арені.
Ми відроджуємо свій військово-промисловий комплекс, у нас не тільки найбоєздатніша і найдосвідченіша армія у світі з унікальним досвідом протистояння значно більшому в усьому супротивникові, але ми виводимо військове виробництво на провідні міжнародні позиції. Нашими технологіями та досвідом цікавляться ті, хто ще вчора вважався монополістом і законодавцем військово-технічного сегмента.
Згідно із заявами президента України Володимира Зеленського, у грудні 2023 року в Україні налагоджено виробництво САУ 2С22 "Богдана" в кількості 6 одиниць на місяць.
У лютому 2025-го президент заявив, що у 2024 році Україна виготовила 154 одиниці артилерії – САУ 2С22 "Богдана", а це значить, що за місяць виробництво становило близько 12 систем.
Сумарно це вже було більше, ніж на рік виробляє не тільки французька NEXTER, постачальник САУ CAESAR, а й усі підприємства ЄС разом узяті! За низкою непідтверджених поки що даних, до 2025 року сумарне виробництво САУ 2С22 "Богдана" перевищить 200 одиниць! Але і цього нам мало!
Україна, яка не була серйозним виробником артилерійських снарядів, уже налагодила виробництво мінометних мін 82 мм і 120 мм, а також снарядів 122 мм, 152 мм і 155 мм. Сумарно річне виробництво, за приблизними оцінками, перевищує 1 млн боєприпасів усіх типів. Але й цього нам замало.
Ми значно розширюємо виробничі лінії та номенклатуру виробленої зброї. Однією з найгучніших новин стала презентація крилатої дозвукової ракети сухопутного старту "Фламінго", яка за своїми характеристиками перевершує всі світові аналоги.
Вона летить далі, ніж Х-101, 3М14 "Калібр" або Tomahawk, і має в два з половиною раза більш потужну бойову частину. Причому це ракета сухопутного старту, що в рази ускладнює фіксацію виведення її пускової. Але що найважливіше, на відміну від Х-101, 3М14 "Калібр" або Tomahawk, "Фламінго" – це мобілізаційна крилата ракета, яку справді можна виробляти масово.
Можна ще дуже довго розповідати про питання відновлення обороноздатності України і перераховувати ті категорії, в яких ми стаємо не просто країною, що освоїла виробництво, а такою, що лідирує. За незмінності нинішніх темпів розвитку ВПК і відсутності внутрішніх чинників, з обов'язковим комплексним підходом до підвищення обороноздатності ми вже в найближче десятиліття станемо найсильнішою країною не тільки в Європі – у світі.
Головне – не повторювати помилок минулого. Найнадійніша гарантія безпеки для нас – це ми самі. Озброєні до зубів.
Матеріал опубліковано в рамках спільного проекту OBOZ.UA і групи "Інформаційний спротив".