Весняно-літній наступ російських військ в Україні: що задумали окупанти, чи є загроза з півночі та чого очікувати на пріоритетних напрямках

Весняно-літня наступальна кампанія російських окупаційних військ стартувала 17 березня. Ворог різко активізував наступальні дії й намагався на кількох ділянках фронту швидко досягти значущого результату, часом застосовуючи навіть бронетехніку для прориву ліній оборони СОУ. Але перша фаза виявилася фальстартом, що супроводжувався великою кількістю втрат РОВ, що ставить під сумнів результативність подібної офензиви.

Щоб розуміти, наскільки старт став проблемним для окупантів, слід розібратися – які завдання російське командування для себе ставило на цей рік.

Без перебільшення, весняно-літній наступ 2026 року для РОВ – це гра ва-банк: економіка РФ тріщить по швах, сама армія виснажується, і говорити про її спроможність до якихось масштабних воєнних операцій у межах українського театру бойових дій – не доводиться.

Для Москви 2026-й – це останній рік, коли вона зможе вийти на гранично можливі кордони захоплюваних територій. А потім, уже в 2027-му, імітуватиме переговорний процес інтенсивніше – щоб тимчасово заморозити війну й відновити боєздатність. Але щоб розпочинати такі переговори, потрібні впевнені позиції й основа для розмови ультиматумами: ми йдемо на перемир'я тому, що ми так хочемо, і тільки на наших умовах воно може бути укладено.

Але в нинішньому стані РОВ не можуть охопити всю лінію фронту масштабним наступом, сил і засобів у достатній кількості не вистачає. Тому в плани командування входили обмежені зони основних бойових дій і допоміжні, другорядні.

Плани РОВ на 2026 рік

Двома основними плацдармами для наступу в російських окупаційних військ були Запорізький і Слов'янсько-Краматорський. Другорядними, допоміжними, вважалися Лиманський напрямок, Куп'янський, Оріхівський й прикордонна зона на сході та півночі України.

Але щоб на кожному зі плацдармів розпочати успішний наступ, необхідно не просто віддати наказ, а підготувати відповідні умови.

На Запорізькому плацдармі такими мали стати – контроль РОВ над Гуляйполем та усім правим берегів річки Гайчур із зоною контролю у Дніпропетровській області по околиці Покровського, по всій південній стороні дороги Н-15. Це було б максимально зручне для старту наступу розташування сил і засобів РОВ у вигляді підрозділів 5-ї, 29-ї, 35-ї, 36-ї загальновійськових армій і 68-го армійського корпусу.

Загалом, офензива на цьому плацдармі мала відкрити перспективу РОВ на 2027 рік й підготувати плацдарм для наступу на місто Запоріжжя. А це, своєю чергою, стало б у майбутньому році кульмінацією для окупантів на тлі переговорного процесу.

Але українські війська з 29 січня перейшли на цій ділянці фронту протяжністю близько 55 кілометрів до контратакувальних дій, унаслідок чого російські війська не лише зупинили процес формування вищеописаних умов, а й змушені були з низки локацій відступити.

З 29 січня підрозділи СОУ звільнили понад 440 км² територій України, не тільки погіршивши стартові позиції РОВ на обраній ділянці, а й змушуючи їх залишати свої позиції під точковим тиском контратак.

Уже можна говорити про те, що наступ на Запорізькому плацдармі для РОВ провалився ще на старті, але противник, не дивлячись на здорову необхідність переходити до оборони, не полишає спроб контратакувати й переходити на цій ділянці фронту до активніших дій.

Другий плацдарм, де РОВ планували наступ – Слов'янсько-Краматорський – викликає більше побоювань через просідання східного флангу, але на сьогодні це єдина проблемна ділянка. В іншому ж, південний і північний фланги досить передбачувані, й ситуація там більш контрольована.

У певному сенсі можна сказати, що обидва ці фланги переживають своєрідну стагнацію. Хоча саме на Лиманському напрямку РОВ здійснили одну з найзухваліших атак з великою кількістю особового складу і техніки, які були успішно знищені.

Провальний старт

РОВ перейшли у наступ 17 березня і саме тоді Генеральний штаб ЗСУ відзначив не тільки найвищий показник боєзіткнень від початку року – 286, а й вкрай високі втрати ворога – 1 710 убитих і поранених за добу.

Противник вдавався до інтенсивних штурмових дій сумарно чотири дні поспіль, хоча поступово їхня інтенсивність все ж знижувалася.

Сумарно з 17 по 20 березня війська окупантів провели 883 атаки позицій СОУ, втративши за чотири дні 6 080 осіб. Важливо зазначити, що це один із найрекордніших показників втрат РОВ за такий проміжок часу.

Така активність дозволила окупантам захопити за 96 годин трохи більше ніж 12 км²...

Сумарно за стартовий тиждень наступальної кампанії РОВ втратили 8 710 осіб, а захоплені території за цей період склали 28 км² – що можна вважати найгіршим стартом наступальної кампанії за весь час повномасштабного вторгнення в Україну.

Наразі кількість бойових зіткнень знизилася до менш ніж 150, а середній показник втрат противника – менш ніж 1 000 особового складу. Але це явище може бути тимчасовим, зумовленим перегрупуванням, відновленням боєздатності підрозділів РОВ і, не виключено, переглядом концепції всієї весняно-літньої кампанії з урахуванням настільки провального старту. Або... Або ні, а просто поповненням людського ресурсу для чергової каталізації на фронті, але з великими резервами.

Але якщо припустити, що пріоритети й справді можуть змінитися?

Другорядні цілі

Насамперед для зміни пріоритетів у РОВ уже не вистачає часу, особливо з урахуванням концентрації сил і засобів для великих наступальних дій. Але вони можуть спробувати відвернути увагу до пори до часу на інші ділянки фронту. Зокрема – вздовж кордону з Україною.

З початку 2026 року російські війська досить активно роблять спроби закріпитися в прикордонній зоні Харківської та Сумської областей – на ділянках, які раніше не розглядалися як основні напрямки для удару. Загалом, їх не розглядає російське командування і зараз, але для створення панічних настроїв у самій Україні та відволікання уваги російської аудиторії від провального Запорізького і Слов'янсько-Краматорського плацдармів, що стагнують, такий сценарій точково, але реалізується.

Уздовж кордону з Росією в Чернігівській, Сумській та Харківській областях є більше сотні населених пунктів, які розташовані або прямо на кордоні, або у критичній близькості від нього – сотні, а то й десятки метрів. РОВ не просто можуть, а вже проводять рейдові дії своїх малих тактичних і диверсійних груп у ці села з метою демонстративного їхнього захоплення, а також взяття місцевих жителів у заручники.

Такі дії можуть подаватися як якийсь прорив кордону або відкриття нового напрямку, але реальна їхня мета – розосередження уваги командування СОУ, відтягування сил і засобів, а також створення панічних хвиль всередині України.

Крім того, РОВ не полишають спроб узяти під свій контроль Вовчанськ, а також продовжувати наступ на Куп'янськ і Лиман.

У той час, як Вовчанськ став для російського вищого командування надто токсичною темою, увагу спробували днями відвернути наступом на Лиман, а Валерій Герасимов поспішив оголосити про "контроль російськими військами 60% цього українського міста". Ось тільки й ці заяви не відповідають дійсності, а сама спроба прориву РОВ на Лиманському напрямку закінчилася колосальними втратами окупантів.

Проте, почергове тасування активності на цих напрямках відбуватиметься протягом усього року. Особливо на Лиманському, який важливий для РОВ як такий, що нависає із півночі над Слов'янсько-Краматорським плацдармом.

Висновки

Старт весняно-літньої наступальної кампанії без сумнівів можна вважати найпровальнішим за весь період повномасштабного вторгнення в Україну, але він також характеризується і як сумбурний.

Небажання РОВ відмовлятися від активних бойових дій у 2026 році на двох основних плацдармах може призвести до того, що командуванню для перекриття системних провалів на них доведеться відволікати увагу на допоміжні напрямки. У певному сенсі це спричинятиме сумбурність і незлагодженість дій із перевитратою наявного ресурсу, насамперед – людського.

Звичайно, робити прогнози і забігати наперед – заняття невдячне. Але очевидні речі, такі як диспозиція противника, його наступальний потенціал, первинний ефект від старту наступу, а також наявні сили, засоби і можливості їхнього використання, свідчать про те, що 2026 рік для РОВ буде значно гіршим, ніж 2025-й або 2024-й.

Очікувано, що використати результати наступальної кампанії в переговорному процесі для посилення ультимативного тону Росія навряд чи зможе. Ба більше, за підсумками цієї кампанії все може обернутися зовсім навпаки і мовою ультиматумів зможе собі дозволити говорити саме Україна.

Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA і групи "Інформаційний спротив".