Ворожі ДРГ просочуються в Куп'янськ як таргани: чи вистоїть місто? Ступак пояснив нюанси

Ситуація поблизу міста Куп’янськ критична: зафіксовано багато невеликих ворожих диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ), які маскуються під цивільних і намагаються закріпитися у житлових будинках, просочуючись як таргани. Їхнє перше завдання – спостереження і розвідка: встановити присутність, чисельність і розташування українських підрозділів, знайти вразливі ділянки нашої оборони. Друге завдання – вчиняти напади, засідки і підриви, щоб поранити або вбити військових, створити хаос і дезорганізацію. Зміни в тактиці ворога пов’язані з активним застосуванням дронів: він обирає малі групи, які важче помітити з повітря. ДРГ створюють схрони в покинутих будинках або покладаються на підтримку місцевих "ждунів".

Ворог намагатиметься продовжувати повільне, поступове просочування в місто, незважаючи на постійні втрати, а також фізичне знищення населеного пункту, як це вже бувало раніше.

Для стримування загрози Силам оборони потрібні додаткові людські ресурси та додаткове озброєння, а також покращення системи ухвалення рішень – делегування права ухвалювати оперативні рішення на нижчому рівні командування. Без цього ризик поступового знесилення оборони і втрати контролю над містом суттєво зростає.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ексспівробітник Служби безпеки України Іван Ступак.

– Ситуація поблизу Куп’янська вже непроста. У місті фіксуються ворожі ДРГ, по 2-3 людини. Вони одягаються в цивільне та намагаються закріплюватися в житлових будинках. На вашу думку, на що здатні такі ДРГ? Ми пам'ятаємо, що ворог вже намагався дістатися до цього міста за допомогою підземного тунелю, труби. Як події можуть розвиватися зараз? Які дії ворога становлять дуже велику небезпеку?

– Найімовірніше, просочування – поступове, неспішне, з втратами. Бої вже давно йдуть у північній частині міста, там присутні російські війська. Тому вочевидь воно не буде змінюватися. Стоїть питання про захоплення міста. Точніше, захоплення всього того, що раніше називалося містом, як це зазвичай буває у росіян. Адже, перш ніж захопити, вони його знищать вщент.

Я не хочу тут фантазувати, коли це буде, за місяць, за два, бо ми вже бачили спроможності росіян з Покровськом – вони рік топталися навколо міста. Щодо Куп’янська, то тут може бути або швидко, або дуже-дуже довго, але в не менш руйнівний спосіб.

– Ці невеликі ДРГ, 2-3 людини, на що вони здатні? Чому саме така тактика обирається?

– Раніше, коли росіяни наступали, вони вчиняли як у військовому підручнику: колони, танки, купа людей на танках. Потім вони зістрибують на землю і починають захоплювати усе, що є. Але коли з’явилися дрони, ситуація змінилася. 2-3 дрони всю колону ставлять просто на коліна.

Тому ще під час штурму Бахмута "вагнерівці" вигадали маленькі групки, 10-12 груп по 2-3 людини, які в буквальному сенсі як таргани розбрідаються територією і рухаються туди, куди їм потрібно. Розрахунок такий: 2-3 людини український дрон може не помітити – десь у кукурудзі, у посадці. Вони проходять 2, 3, 5, 10 кілометрів і передають своїм: ми закріпилися в такому-то будинку, нас тут троє, хай інші підтягуються. Інші отримують команду рухатися в цьому напрямку.

Так, з цих 10-15 груп, можливо, дійде 2-3 групи, але в них цих груп дуже-дуже багато. Розрахунок на накопичення, а потім з тієї точки, де вони накопичилися, – новий ривок вперед. Так само необхідно розуміти, що українських військових там багато немає. Є буквально кілька людей, спостерігачів. Отже, розрахунок ворога такий: вони просто заходять нам у тили і захоплюють ту територію. От так вони міркують.

– Але ж вони видають себе за цивільних. Як у такому випадку вони проносять зброю? Чи вони заходять неозброєні?

– Вони маскуються під цивільних. Коли вони вже безпосередньо в місті, коли йдуть, наприклад, штурмувати в напрямку наших позицій, вони дійсно озброєні, на мотоциклах, з усіма прибамбасами, як це буває зазвичай. Але коли вони, наприклад, заходять у місто Покровськ, то там є два варіанти. Або їх хтось там чекає, такі собі "ждуни", які їм допомагають – ось вам смажена картопля, ось вам спальне місце, ось вам одяг, – вони там відпочивають, набираються сил. Потім вони виходять з тієї хати, де їм тітонька допомагає, одягаються в цивільне, шаряться містом, спостерігають за всім, що відбувається, ставлять вибухівку, розвідують і періодично повертаються до цієї тітоньки назад.

Або вони просто просочуються в місто. У них немає на кого спиратися, але вони знаходять покинуті хати, облаштовуються там, забирають одяг, який там є, і роблять у підвалах такий собі схрон. По ночах чи вдень з нього виходять і шаряться по місту – начебто йдуть на "Нову пошту" чи ще кудись і спостерігають за всім, що відбувається.

– Тобто їхнє головне завдання на першому етапі – це спостереження і розвідка?

– Так, спостереження. Подивитися, скільки там українських військових. Звісно, завдання номер два – це вбити якомога більше військових у цьому місті. От у нас були приклади в місті Покровськ, коли росіяни робили засідки на наших військових. Просто з вікна майже зруйнованої будівлі випускали дві-три черги в напрямку української автівки, яка їде. Розрахунок на те, що когось зачепить, хтось буде поранений, а в найкращому для них варіанті вбитий.

У найгіршому для них варіанті – це просто дезорганізація. Адже уявіть собі, коли, наприклад, кажуть, що в південному районі міста Покровськ російські військові вже стріляють. Ніхто не знає, скільки їх там, хоча їх там фактично лише двоє. Але складається враження, що вони вже присутні, а це медійна складова. Мовляв, російські військові вже на південних околицях міста. Ми розуміємо, коли супротивник переможений морально, він наполовину вже переможний.

– Ви сказали, що в Куп’янську мало підрозділів Сил оборони. Чому? На що здатні Сили оборони в цій ситуації?

– По-перше, у нас не вистачає людей порівняно з росіянами. По-друге, це дійсно не Перша світова війна і навіть не Друга світова. Окопи, траншеї – там перебувати не можна взагалі. Усі військові ховаються по бліндажах. У посадках роблять кілька коридорів, щоб дрони не залетіли. Бо ще у 2023-му році можна було без проблем перебувати на відстані 1,5-2 кілометри від позиції росіян. Так, треба було пригинатися, щоб від снайпера не прилетіло. Але станом на зараз вже й п’ять кілометрів не є визначальними взагалі. Дрони усюди. Щойно дрон побачив ціль – починає атакувати.

Тому єдина історія – це зариватися під землю. У росіян варіантів немає, їм треба наступати, тому вони рухаються по землі. А наші військові ховаються.

– Що має відбутися, зокрема у Силах оборони України, аби убезпечити місто Куп'янськ від захоплення?

– Відверто скажу, відповіді немає. Я розумію, що вашим читачам потрібно почути, але тут все настільки комплексно. Нам потрібні люди, нам потрібне озброєння – багато озброєння, нам потрібні певні зміни в армії, наприклад, дати можливість командирам нижчого рівня самостійно ухвалювати рішення. Думаю, ви багато разів зустрічалися з матеріалами про те, що наші військові кажуть: "совок" повертається знову. Коли ухвалення рішень відбувається лише централізовано, а це все гальмує, страшенно гальмує. Тут багато-багато всього. Тому сказати, що є якийсь "еліксир", який все вилікує... Його дійсно немає.

На жаль, росіян просто багато фізично, арифметично. І перед ними стоїть завдання взяти місто. Бо у багатьох командирів російської армії вже скоро Новий рік, буквально за кілька місяців, а перед Новим роком можна отримувати у Кремлі нагороди. Вони чудово розуміють: чим більше ти зараз, до грудня даєш позитиву, тим краще. Ви ж не забуваєте, що це ціла процедура. Ти відправляєш людей, вони щось штурмують, щось беруть, ти звітуєш, рапортуєш, але поки ці рапорти пройдуть всі інстанції, поки там нагорі подивляться і "жахнуться" твоїм успіхам, скажуть, мовляв, нічого собі, він заслуговує на зірку героя! – це займає час.

Вони розуміють, що треба до грудня зробити багатенько, написати красиві рапорти, передати нагору і чекати винагороди. Є багато таких командирів, які розраховують за захоплені міста, зруйновані і знищені свої ж військові сили отримати переведення в Москву, якомога далі від фронту, де є ад'ютант, автівка, де можна їздити в ресторани і мати класну зарплатню, але не сидіти в траншеях.

– Отже, зважаючи на те, що ви сказали, ваш прогноз полягає в тому, що ми втратимо Куп’янськ?

– Я не кажу, що ми втратимо його зараз, але ситуація постійно погіршується. З цього міста, з цієї локації, з Куп'янська, українське командування раніше вже забирало військовослужбовців для посилення інших напрямків, зокрема на Сумщині. Ми розуміємо, якщо забирати постійно сили, то рано чи пізно угруповання знесилюється, воно стає слабкішим, просто внаслідок того, що людей стало менше. От у такий спосіб, на жаль, росіяни отримують перевагу.