"Все що завгодно, але тільки не окупація": росіяни обстрілюють Херсон і намагаються прорватися на острови

Херсон після деокупації восени 2022 року зазнає частих російських обстрілів. Проте останнім часом російські загарбники особливо жорстоко б'ють по місту. Під обстріл потрапляють житлові будинки, лікарні, навчальні заклади, автомобілі, вороги полюють за мирними людьми з дронів. Зараз у місті та його околицях, за деякими даними, залишилося лише 50-60 тисяч мешканців. Проте місто тримається, працюють магазини, ходить громадський транспорт, є світло, вода, тепло. Діти навчаються у школах і навіть працюють гуртки та бібліотеки.

Що відбувається в місті, докладніше читайте у матеріалі OBOZ.UA.

Російські дрони полюють на людей

Херсон знов атакують російські війська. 20 грудня місто пережило одну з найважчих ночей, коли окупанти намагалися знову штурмувати Херсон. Хоча вони роблять це не вперше, росіяни намагаються захопити контроль над островами між правим та лівим берегом, і це дуже зручна позиція для обстрілів.

А в ніч проти 20 грудня був дуже сильний штурм, ЗСУ все відбили.

"Місто обстрілювали всім, чим можливо. Добре було чути міномети, сім КАБів скинули тільки на Антонівку, обстріляли онкодиспансер. Особливість тривоги в Херсоні в тому, що вона звучить, коли зафіксували, що летить. А крім цього, постійно над містом літають дрони", – описує ситуацію редакторка херсонського видання Кавун.сіті Євгенія Вірлич.

Журналістка зазначає, що дрони розкидають міни-пелюстки, а тепер ще додалися такі "їжаки", на які наїжджає автомобіль і проколює колеса, і таким чином стає ціллю для дрона. Водій за кермом не чує підльоту дрона. Тому херсонці тепер маякують водіям на дорозі, коли бачать, що над авто летить дрон.

"Росіяни у своїх телеграм-каналах пишуть, що все, що рухається, для них є законною ціллю. Тому дрони обстрілюють швидку допомогу, громадський транспорт. Ось 1 грудня влучили в маршрутку, там загинуло троє людей, серед них зооволонтерка, яка займалася тваринами в Антонівці. Можуть полювати за людьми. Якщо людина йде вздовж дороги, то дрон може скинути снаряд і на неї. Я сама якось тікала від такого дрона. І сховатися від нього в підземному переході неможливо, він і туди може залетіти", – каже Вірлич.

Гуртки для дітей в укриттях

За деякими підрахунками, у Херсоні та прилеглих селах зараз мешкає від 50 до 60 тисяч людей, це третина мешканців, які перебували тут до 24 лютого 2022 року.

Після останнього обстрілу частина людей тимчасово виїхала, щоб перечекати гарячу фазу, деякі з них уже повернулися або їздять туди-сюди, відвідують своє житло.

Школи та дитячі садки зараз не працюють, школярі навчаються дистанційно. Виші виїхали до інших регіонів України. Херсонці пристосувалися до життя та роботи в підземних укриттях. У місті є спеціальні хаби в укриттях, куди можуть прийти діти на гуртки позайматися.

Тільки місцеві знають, де вони розташовані, а самі хаби задля безпеки часто змінюють місце дислокації. Телефони та електронна пошта, щоб дізнатися, куди вести дитину, передається з рук в руки, публічно ніде не афішується.

У лікарнях є укриття. За словами Вірлич, коли росіяни обстріляли онкодиспансер, то не було постраждалих. Люди вже натреновані і у разі небезпеки пацієнтів спускають в укриття. Лікарі працюють, у разі відсутності потрібного фахівця можна поїхати на обстеження до Миколаєва чи Одеси.

Працюють кав'ярні та бібліотеки

У Херсоні працюють кілька супермаркетів, різноманітні магазини. Продуктів вистачає, хоча великого вибору, як раніше, немає. І це зрозуміло – людей менше і постачальники орієнтуються попит. Працюють навіть ринки, хоч перебувати там небезпечно.

Також є пошта, можна отримувати та надсилати посилки.

У місті ходить громадський транспорт, а тролейбуси возять безкоштовно. Звичайно, дуже заважають обстріли, після яких у різних частинах Херсона може не бути електрики. Але ремонтні бригади працюють дуже швидко.

Коли немає електрики, то немає води, оскільки не працюють насоси. А якщо наслідки обстрілів тривалі, то виникають перебої зі зв'язком.

Коли внаслідок обстрілів зникла електрика в Херсонській та Миколаївській областях на кілька днів, то питну воду людям доставляли.

Існують мікрорайони, де є постійні проблеми. Наприклад, мікрорайон Острів постійно зазнає атак і там води немає взагалі, тому там є пункти видачі води. У мікрорайонах Антонівка, Садове, Наддніпрянське біля Дніпра вже протягом двох років немає світла, води та газу, але люди там живуть.

Тепло в місті є, але знову ж таки через обстріл бувають перебої, не скрізь його можуть подати. У деяких будинках тепла немає тому, що звідти мешканці виїхали і немає сенсу опалювати.

У місті відкриті кав'ярні. Чиновники ходять на роботу і, якщо що, спускаються до підвалів, а співробітники офісів часто працюють віддалено.

У Херсоні навіть працюють бібліотеки, які вціліли. Нещодавно обстріляли бібліотеку ім. Лесі Українки. Її швидко відновили, вже привезли нові книжки та навіть відкрили центр адміністративних послуг, бо там є укриття.

"Люди, звісно, втомилися від обстрілів. Але загалом настрій такий: усе що завгодно, лише без росіян. Бо люди пережили окупацію і знають, що там гірше. Коли ти під обстрілами, то ти маєш вибір: виїхати чи ні. А коли в окупації, ти навіть такого вибору не маєш. Звісно, жителі бояться російського наступу, дуже уважно ставляться до цього. Багато хто читає російські пабліки, щоб знати, що в них у головах. Бачать, як вони планують обстріл, і радіють цьому", – каже Євгенія.

Мешканка Херсона Валентина також розповідає, що зараз у місті дуже сильні обстріли.

"Росіяни постійно нас обстрілюють, але зараз особливо пожвавились. Ходити вулицями небезпечно. Але ми не закриваємось у квартирах, виходимо в магазин по продукти, в аптеку. Працює навіть доставка їжі. Я нещодавно ходила до перукарні, моя майстриня теж нікуди не їде, каже, що тільки тут почувається добре", – розповідає OBOZ.UA Валентина.

Єдине, що турбує жінку, – щоб ворог знову не захопив місто. Каже, що дуже тяжко переживала окупацію.

"Ми готові до всього, тільки не окупація, я не зможу цього пережити. Мені постійно подруга дзвонить та кличе до Польщі, каже, що є робота, можна одразу виходити. Спокійно спати без обстрілу. Але я не можу покинути своє місто, рідних друзів. Сподіваюся лише на хлопців із ЗСУ", – каже Валентина.