"Як червона ганчірка для бика": журналіст пояснив, чому працівники медіа стали важливою ціллю для РФ
Український журналіст Анатолій Мельник, який нині служить офіцером ЗСУ, пояснив, чому працівники медіа стали однією з пріоритетних цілей для російських військ. Його історія та його оцінки ґрунтуються на особистому досвіді служби у Збройних силах України та багаторічній журналістській роботі у регіональних і всеукраїнських медіа. Він працював із кореспондентами провідних світових видань і телеканалів, серед яких Reuters, BBC, CNN та The Guardian, і публічно ділився своїми спостереженнями та висновками.
Про це Мельник розповів Максиму Степанову з інформаційної служби НСЖУ, згадуючи власний досвід супроводу іноземних журналістів на фронті у 2024 році та роботу у відділенні комунікацій бойової бригади. Анатолій Мельник понад 20 років писав про інших, але з початком служби у ЗСУ сам опинився всередині подій, про які раніше розповідав читачам. У 41 рік він служить офіцером і працює у відділенні комунікацій, яке супроводжує іноземних журналістів безпосередньо на передовій.
Один із таких виїздів, на початку 2024 року, ледь не завершився трагедією. Увечері, дорогою з позицій, у бусі перебувала група німецьких журналістів, яких Мельник щойно провів ближче до лінії фронту. За вікнами були зруйновані будинки, у салоні відчувалася втома після зйомок.
Раптово спокій перервав голос начальника служби комунікації Руслана Новосада.
– Щось летить. Чи птах, чи дрон…
Мельник миттєво згадав тренування пілотів БПЛА і зрозумів, що небезпека реальна. За його словами, сумнівів майже не було.
– Гайда! Бігом, швидше! Зараз буде скид! – крикнув Руслан Новосад.
Бус різко набрав швидкість. Людей у салоні кидало з боку в бік, але досвідчений водій зумів відірватися від дрона. Журналісти й військові врятувалися.
Однак згодом стало відомо про трагічні наслідки тієї атаки. Дрон скинув боєзаряд на автомобіль, який їхав позаду. Люди, що перебували в ньому, загинули.
Шлях до війська
Коли Анатолія Мельника мобілізували у червні 2023 року, він уже мав великий досвід роботи з темою війни. З 2014 року журналіст готував матеріали про учасників АТО та ООС для вінницьких і всеукраїнських видань, зокрема для "33 каналу" та "Фактів і коментарів". Він працював у час, коли тема війни ще не була в центрі суспільної уваги.
Про його професійний інтерес згадують і колеги.
– Ще до війни він цікавився військовою тематикою. Ви ж знаєте, що Вінниця – це столиця Повітряних сил. І він писав про Повітряні сили. З пресслужбою намагався співпрацювати, – розповідає в.о. голови Вінницької обласної організації НСЖУ Марина Тепленко.
Колишній заступник головного редактора "Фактів і коментарів" Юрій Хлистун, який майже десять років працював разом із Мельником, наголошує на його активності.
– Анатолій – дуже активний журналіст. Писав про роботу правоохоронців, на тему криміналу. Його матеріали про учасників війни на Донбасі були резонансними. По реакції читачів, по відгуках – вони знаходили серйозний відгук. Доволі фаховий журналіст.
У 38 років Анатолій Мельник уперше в житті одягнув військову форму. За його словами, це стало переломним моментом.
– Я зустрів свої 39 років на службі, – згадує він. – Зазвичай влітку святкував біля озера з друзями. А тут – символічні цукерки, чай, кава для хлопців. І термінова робота, яку треба було зробити. От так і відсвяткував.
У відділенні комунікацій 41 окремої механізованої бригади журналістський досвід став його головним інструментом. Мельник пояснює, що для нього принцип роботи залишився незмінним.
– Найголовніше, чому я навчився за 20 років – побачити ситуацію через Героя, – каже він. – Його характер, емоції, те, що тримає його зсередини. Бо скрізь головне – це Людина. І саме на війні, незважаючи на всю сучасну техніку, війну тримають Люди.
Живі історії
За час служби блокнот Анатолія Мельника наповнився десятками історій про військових. Вони різні за долями, але схожі за напругою і стійкістю.
Серед них – піхотинець на позивний Дід, який понад 80 днів утримував позиції на Сумщині під постійними обстрілами, кабами та ракетами. За словами Мельника, боєць розповідає про це з гумором, хоча має поважний вік.
– Він дасть фору багатьом молодим, – зазначає журналіст.
Інша історія – про Кабана, водія міжнародних рейсів, який спочатку волонтерив, а згодом мобілізувався. Він на квадроциклі доправляв боєприпаси й ліки, евакуював поранених по кілька разів на добу, у сніг і під дощем, під обстрілами.
– Він проклав справжню дорогу життя до побратимів на передовій, – каже Мельник.
Серед історій, які Анатолій Мельник записував уже на війні, є й ті, що змінюють уявлення про шлях людини до фронту. Він говорить про них спокійно, але з очевидною повагою.
Один із таких героїв – боєць на позивний Туман. До війни він працював учителем історії і входив до ТОП-20 найкращих педагогів України. Військового досвіду не мав, але прийшов добровольцем. Згодом навчився керувати безпілотниками і став офіцером, командиром роти безпілотних комплексів.
На його рахунку – знищений російський танк Т-90 "Владімір" під Часовим Яром.
Ще одна історія – про військового з позивним Янкі. До повномасштабного вторгнення він мав престижну роботу у США, але після 24 лютого добровільно повернувся в Україну.
– Людина неймовірної хоробрості, неймовірного розуму. Командир взводу розвідки, – говорить про нього Мельник.
Є серед героїв і жінки. Зокрема, бойова медикиня на позивний Фокс. За фахом вона бухгалтер, але самостійно опанувала медицину і тепер працює на евакуаційних машинах.
– Одного разу у пораненого відкрилася кровотеча прямо в дорозі. Вони з водієм підтримували його, не давали втратити свідомість. Хлопець вижив, – розповідає журналіст.
Ціна витримки
Анатолій Мельник згадує й екіпаж танка, який потрапив під удар ворожих FPV-дронів. Поранені й контужені, танкісти все ж виконали бойове завдання і повернулися живими.
Одного з членів команди побратими назвали частиною "екіпажу титанів". За словами Мельника, цей боєць горів у танку вже вдруге в житті. Перший раз це сталося ще під час війни в Афганістані. Тоді він теж урятувався і врятував побратима.
– Такі історії надихають, – каже Анатолій. – Вони показують, що поки є такі люди, Україна житиме.
За понад півтора року служби відділення комунікацій, у якому працює Мельник, забезпечило візити журналістів з багатьох країн. Серед них – Німеччина, Франція, Швейцарія, Іспанія, Португалія, Велика Британія, держави Латинської Америки та Японія.
У переліку медіа, з якими доводилося працювати, є Reuters, CNN, CBS, BBC, NY Times, The Guardian, Al Jazeera.
– В абсолютній більшості це цікаві, ерудовані люди, які співпереживають Україні, – розповідає Мельник. – Вони з великою повагою ставляться до наших військовослужбовців, захоплюються їхньою боротьбою. Працювати з ними – справжнє задоволення.
Водночас він визнає, що траплялися й складні ситуації.
– Бували поодинокі випадки, коли іноземні журналісти, порушивши заборону пресофіцера, вирішували вести стрім прямо під обстрілом або просили провести їх на російський бік, щоб почути думку "протилежної сторони", – зазначає військовослужбовець.
Визнання і втрати
16 лютого 2024 року, у День військового журналіста, Анатолій Мельник отримав грамоту Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Він каже, що сприймає цю відзнаку спокійно, без пафосу. Для нього важливішим залишається інше.
– Найбільша нагорода для мене – коли історії, які я пишу, знаходять відгук, – говорить він.
Разом із цим Мельник визнає, що найважче у роботі військового журналіста і пресофіцера – це втрати.
– Найважче писати про людину, про її подвиги, а потім дізнаватися, що цієї людини вже немає, – тихо каже він. – Кожна така історія глибоко болить, закарбовується.
У такі моменти, за його словами, допомагає внутрішній орієнтир, який він виніс ще з цивільної професії.
– Я згадую фразу з фільму "Останній самурай". Коли попросили розповісти, як головний герой загинув, відповідь була: "Ні, я вам розповім, як він жив". І це треба робити. Кожна така історія гідна найвищої шани.
За час служби Анатолія Мельника війна суттєво змінилася. Він наголошує, що умови роботи для журналістів у зоні бойових дій у 2025 році вже не ті, що були на початку повномасштабного вторгнення.
Якщо у 2023 році ще існувала можливість відносно безпечно працювати поблизу передової, то тепер ситуація інша.
– Розміри зони ураження дуже розширилися, – пояснює військовослужбовець.
За його словами, це безпосередньо вплинуло і на ставлення ворога до представників медіа.
– А працівники медіа стали для ворога пріоритетною ціллю – всупереч усім конвенціям, – каже Мельник.
Саме в цьому контексті він і пояснює головну метафору.
– Яскраві написи "Преса" для них – як червона ганчірка для бика, – зазначає журналіст.
Звернення до колег
Анатолій Мельник окремо звертається до українських та іноземних журналістів, які працюють на фронті або поблизу нього. Він підкреслює, що обмеження з боку військових мають чітке пояснення.
– Якщо військові кажуть, що туди не можна або те не можна знімати, це не з метою щось приховати, – наголошує він. – Це з міркувань безпеки. Вашої і нашої безпеки.
Він також нагадує про принцип, який вважає ключовим у професії.
– Пам’ятайте про відомий медичний принцип non nocere – не нашкодь. Він завжди був важливим для справжніх журналістів, але з 2022 року він має бути головним.
350 тисяч до Перемоги
Для успішного виконання завдань відділенню комунікацій критично потрібен автомобіль підвищеної прохідності. Без нього супроводжувати журналістів, евакуювати їх у разі небезпеки, оперативно реагувати на виклики – майже неможливо.
– Без транспорту виконання наших завдань значно утруднене, – каже Анатолій. – Ми працюємо на інформаційному фронті. Кожен матеріал, який виходить у світ, – це підтримка України, це правда про війну, яку чує світ. Але для цього треба дістатися до позицій, забезпечити безпеку колег, вчасно виїхати з-під обстрілу.
Орієнтовна вартість потрібного автомобіля – 350 000 гривень.
– Кожна ваша гривня, кожен репост врятує життя, – наголошує Анатолій Мельник. – Допоможіть нашому відділенню продовжувати нашу роботу. Допоможіть нам писати правду про цю війну.
Реквізити для допомоги:
- ПриватБанк: Картка: 4149 6090 6057 2999 IBAN: UA713052990262016400996668048
- Monobank: Картка: 4874 1000 2350 4551 Посилання: https://send.monobank.ua/jar/ostH3iv53
– Хай Бог оберігає вас, хай у вас будуть лише ексклюзивні репортажі, – каже на завершення Анатолій Володимирович. – І нехай ми всі доживемо до того дня, коли напишемо найголовнішу новину – про Перемогу України.
Анатолій Мельник дякує за підтримку своїм побратимам, начальнику відділення Руслану Новосаду та штаб-сержанту 3 категорії відділення комунікацій 41 ОМБр Василю Веселовському, колегам-журналістам, а також мисливсько-риболовській спільноті України, які незмінно підтримують колег у погонах. Також дякує своїй дружині Анні та матері Ірині Романівні – "за терпіння, розуміння і те, що вони завжди поруч".
Раніше OBOZ.UA розповідав, що військовий кореспондент "Радіо.Свобода" Мар'ян Кушнір, який нещодавно врятував дитину, не вперше зробив таке. За час повномасштабного вторгнення Росії в Україну він побував на прифронтових територіях, де врятував кілька життів. Зокрема, у 2022 році він був на лінії боєзіткнення у Київській області та навіть у гарячих точках Луганщини. Як з'ясував OBOZ.UA, тоді йому також вдалося врятувати життя дитини.
Лише перевірена інформація у нас в Telegram-каналі OBOZ.UA та у Viber. Не ведіться на фейки!