"Наша робота триває до кількох діб, але забуваєш навіть води попити": психологиня ДСНС Одеси розповіла про надання допомоги на місцях ракетних ударів
Одеса – одна з ключових цілей росіян. Наслідки ракетних ударів відомі: це призводить до загибелі людей та руйнувань. А також до постійних стресових розладів у жителів міста. Ступор, страх, агресія, апатія і тремтіння – найпоширеніші реакції людей, які стали безпосередніми свідками влучання російських ракет у житлові будинки. Зазвичай першу психологічну допомогу їм надають психологи ДСНС, які приїжджають на прильоти разом із рятувальниками. Коли дивляться на те, що відбувається, їм самим буває страшно. Особливо коли є ймовірність повторного обстрілу. Але допомагають досвід та внутрішній ресурс. Про це OBOZ.UA розповіла Анастасія Диброва, психологиня ДСНС Одеської області.
Супроводжуємо постраждалих, родичів загиблих і в лікарні, і в морги, а також навіть на поховання
З початку повномасштабного вторгнення трагедій у місті стало надзвичайно багато. В Одесі бувають лише періоди, коли обстрілюють менше, але атаки відбуваються постійно. І кожного разу на місце прильотів виїжджають психологи ДСНС. Вони приїжджають майже відразу і надають екстрену, першу психологічну допомогу. Йдеться про супровід постраждалих, родичів загиблих, очевидців подій тощо.
Стани в людей у таких ситуаціях бувають абсолютно різні. Може бути страх, апатія, ступор, може бути, навпаки, плач, агресія, тремтіння. Дуже-дуже різні реакції. Іноді це призводить до інших поганих реакцій організму. Тому допомога саме в ці перші хвилини і години дуже важлива та необхідна. Виходячи з того, в якому стані перебуває людина, ми знаємо, яку саме їй треба надати допомогу. Взагалі, позиція у нас на будь-якій пожежі чи надзвичайній ситуації активна. Ми відслідковуємо всіх і все, що відбувається навколо, щоб розуміти, хто передусім потребує допомоги, кого треба супроводжувати, кому треба негайно надати першу психологічну допомогу тощо.
Ми перебуваємо на місці весь час, поки триває розбір завалів. Супроводжуємо постраждалих, родичів загиблих. За необхідності ми з ними їдемо і в лікарні, і в морги, а також навіть на поховання. Тобто така екстрена психологічна допомога може тривати від кількох годин до кількох діб.
Також під час великих прильотів часто приходять психологи з благодійних організацій, з інших організацій, які також пропонують свою допомогу. У нас вже є контакти, наприклад, з різними безплатними психологами, які надають консультування, супроводжують людей тощо. Ми можемо запропонувати такого психолога людині. Але передусім психологічна допомога – це добровільно. Якщо людина захоче, то так, звичайно, ми їй надаємо такий контакт. За необхідності люди можуть звертатися і до нас, але, як показує досвід, найперше необхідна саме екстрена психологічна допомога.
Під час великих прильотів приходять люди, які пропонують будь-яку допомогу
Але не лише ми допомагаємо на місцях надзвичайних ситуацій. Постійно, особливо якщо це великі, масштабні прильоти, приходять звичайні люди та допомагають нам. Це і сусіди, і жителі з інших районів міста. Вони привозять воду, одяг, взуття, пропонують свою фізичну силу: розбирають завали, когось допомагають відвезти в лікарню і так далі.
Не можу не згадати один із таких великих прильотів цьому року, на початку березня. "Шахед" влучив у 9-поверхівку, тоді загинуло 12 людей, серед яких 5 дітей. Взагалі це був один із найстрашніших прильотів.
Багато дітей загиблих, поранених. Загинула сім'я з 5 людей: батько, мати і троє дітей. Це було жахливо.
І от я пам'ятаю, як туди приїжджали люди, прості люди, які не мали стосунку ні до цієї вулиці, ні до міста, ні до ДСНС чи медичної служби. Вони всі пропонували свою допомогу.
Я пам'ятаю, що, наприклад, тоді прибігла жінка, яка сказала, що вона – няня однієї дитини, що перебувала під завалами. Тобто вони навіть не родичі, вона просто іноді приходила до тієї дитини. Вона весь час там перебувала, просто до останніх хвилин. А коли дізналася, що дитина жива, одразу поїхала до неї в лікарню.
Ми бачили різне. Буває дуже страшно
Як і будь-якій людині, іноді мені буває страшно. Є різні ситуації, є інстинкти самозбереження. Коли дивишся на те, що відбувається, десь проскакує думка про те, що можуть бути повторні прильоти.
Ми бачили різне. Але, напевно, досвід нам допомагає. Коли ти виїжджаєш на приліт, ти збираєш всю міць і волю в кулак і навіть не думаєш про себе.
У нас були виїзди, на яких, якщо чесно, забуваєш, що ти, наприклад, не пив води вже 6-8 годин, не присів за цілу добу. Бо в тебе одне завдання: якомога краще, швидше і більше допомогти людині, врятувати.
Уже після того, як, наприклад, ми пропрацювали на місці події добу чи дві, коли приходиш вже додому, ти відчуваєш біль фізично: ноги не тримають, дико хочеться поспати. Але потім організм відновлюється і ти знову берешся за справу.