Минулого тижня мережу сколихнула інформація про витік секретних документів Пентагону щодо України, Китаю і Близького Сходу. За оцінками американських ЗМІ, від початку 2023 року у відкритий доступ могло просочитися більше сотні секретних даних, серед яких нібито є інформація про майбутній український контрнаступ і стан української протиповітряної оборони.
Серед іншого звертають на себе увагу дані, що в України нібито залишилось лише 24 ракети для ЗРК "Оса" за середньомісячних витрат 20 ракет. OBOZREVATEL розбирався, що це за зенітний ракетний комплекс, чим він такий корисний і чи справді ракети до нього закінчуються.
ЗРК "Оса" Збройних сил України
Протиповітряна оборона ділиться на зенітні системи дальнього, середнього і малого радіусу дії, плюс зенітні комплекси тактичної ланки і переносні зенітні ракетні комплекси. Звісно, цей поділ є умовним, тому що в умовах дефіциту військової техніки і снарядів до неї тактичні зенітні установки можуть бути використані і використовуються для прикриття стаціонарних цивільних об'єктів нарівні з системами ППО малого радіусу дії.
Гостра необхідність у цьому постала після того, як Росія почала обстрілювати українські міста отриманими від Ірану ударними безпілотниками Shahed-136 і Shahed-131 восени 2022 року. За таких умов стрімко зросла цінність радянських ЗРК "Оса", які вирізняються своєю масовістю і відносною дешевизною своїх ракет, що особливо важливо під час збиття дешевих безпілотників.
Згідно з інформацією з відкритих джерел, вартість однієї ракети до ЗРК "Оса" становить 56 тисяч доларів, тоді як одна ракета до сучасної німецької зенітної установки IRIS-T коштує 400 тисяч доларів. При цьому вартість дронів Shahed-136 не перевищує 50 тисяч доларів, тому цілком логічно використовувати проти них більш дешеві радянські ЗРК, тоді як дорогі німецькі приберегти для протидії, наприклад, крилатим ракетам.
ЗРК "Оса" – це радянський автоматизований всепогодний військовий зенітний ракетний комплекс тактичної ланки. Його основне призначення – прикриття сил і засобів мотострілецької (танкової) дивізії у всіх видах бойових дій. Однак, як уже зазначалося вище, цей ЗРК добре справляється і з прикриттям об'єктів цивільної інфраструктури.
Розробка ЗРК почалася у 1960 році, як першого автономного комплексу з розміщенням на одному самохідному плаваючому шасі всіх бойових засобів, включаючи радіолокаційні станції та пускову установку з ракетами, засоби зв'язку, навігації і топографічної прив'язки, контролю, а також джерел електроживлення. Тобто перед розробниками було поставлено завдання розробити перший в СРСР самодостатній пересувний ЗРК.
Новий зенітний комплекс було прийнято на озброєння у 1971 році під маркою "Оса". У першій, базовій, версії він був оснащений чотирма зенітними керованими ракетами 9M33 і мав досить обмежений функціонал (зокрема, не міг ефективно протидіяти бойовим вертольотам). Подальші модернізації призвели до того, що у 1977 році з'явився ЗРК "Оса-АКМ" з шістьма вдосконаленими ракетами 9М33М3, який серійно випускався до 1989 року і став наймасовішим зенітним ракетним комплексом в СРСР.
Згідно з відкритою інформацією, станом на 2021 рік Україна мала "кілька дивізіонів" ЗРК "Оса-АКМ" загальною кількістю "близько 100 пускових установок" і невідомий запас ракет до них. Щодо постачань цих засобів ППО ззовні, то офіційної інформації не було, однак у грудні 2022 року на фронті зафіксували ЗРК "Оса" у польському камуфляжі. Усього Польща мала на озброєнні 64 одиниці таких установок, але яка їх кількість опинилася в Україні – невідомо.
ЗРК "Оса" у польському камуфляжі
Склад ЗРК "Оса-АКМ" у повній комплектації виглядає так:
- бойова машина (БМ) 9А33БМ3;
- транспортно-заряджаюча машина 9Т217БМ2 на 12 ракет;
- 6 зенітних керованих ракет 9М33М3;
- машина автоматизованої контрольно-випробувальної мобільної станції 9В242-1;
- регулювальна апаратура 9В914;
- машина технічного обслуговування 9В210М3;
- тренажер 9Ф632М.
Бойова і транспортно-заряджаюча машини розміщувалися на тривісному шасі БАЗ-5937, обладнаному водометом для руху на плаву, з потужним ходовим дизельним двигуном, засобами навігації, життєзабезпечення, зв'язку та електроживлення комплексу (від газотурбінного агрегату і від генератора відбору потужності ходового двигуна).
На малій дальності РЛС комплексу забезпечує високе співвідношення сигнал-шум навіть за умов перешкод, а разі неможливості цього залишається можливість роботи з використанням оптичного візиру.
ЗРК "Оса-АКМ" оснащена шістьма зенітними керованими ракетами 9М33М3 масою 128 кг кожна, з яких 15 кг складає бойова частина.
Кожна ракета оснащена радіокомандною системою наведення на ціль, осколковою бойовою частиною, неконтактним підривником з радіусом спрацьовування 5 метрів та трасерами у хвостовій частині для супроводження телевізійно-оптичним візиром.
Зона ураження становить 1,5-10 км за дальністю і 0,025-5 км у висоту. При цьому максимальна швидкість уражальних цілей має бути до 500 м/с (такою є швидкість польоту зенітної керованої ракети). Ймовірність ураження цілі типу літак-винищувач однією ракетою складає 50-85%.
Час згортання/розгортання комплексу складає 3-5 хв, а час реакції розгорнутого комплексу – 27-39 секунд. Пуск двох ракет по найважливіших цілях здійснюється з інтервалом 3-5 секунд. Для зниження помилки наведення під час стрільби по цілях, що розташовані на висотах 50-100 м, ракета наводиться на них зверху донизу.
При цьому ракета має лише один цільовий радіоканал, яким треба наводити її на ціль протягом усього польоту. Це суттєво обмежує ефективність у динамічних умовах сучасного бою.
Найбільша проблема ЗРК "Оса" полягає у тому, що їх вже понад 30 років не виготовляють, тому і запчастини для них, і ракети є дуже дефіцитними не лише в Україні, а й у світі. Можна припустити, що у розпорядженні ЗСУ опинилися чи ще опиняться всі запаси донорських установок і ракет зі складів країн колишнього Варшавського договору, але й вони не безмежні і рано чи пізно закінчаться. Тому військові спеціалісти вже думають над тим, як інтегрувати в пускові установки "Оса" ракети західного зразка. Певні напрацювання вже є.
Зокрема, аналітики польського видання Defence24 писали, що концептуальну роботу у цьому напрямку вів польський оборонно-промисловий комплекс. Кілька років тому на виставці MSPO демонстрували навіть ЗРК "Оса" з макетами німецьких ракет "повітря-повітря" малої дальності IRIS-T, які також можуть використовуватися як ракети "земля-повітря".
ЗРК "Оса" з ракетами IRIS-T
Встановлення на ЗРК "Оса" ракет IRIS-T або інших з аналогічними параметрами (інфрачервоне самонаведення, дальність більше 10 км та стеля 6-8 км під час запуску з землі) істотно підвищить їхні бойові можливості. Зокрема, тоді ЗРК "Оса" зможуть вразити більше цілей за короткий час і не буде потреби у наведенні зенітних ракет, що підвищить гнучкість використання та безпеку операторів. Також скоротився б і час реагування ЗРК на загрозу, що дуже важливо в динамічному середовищі дій протиповітряної оборони.
Окрім IRIS-T, потенційним рішенням із подібними можливостями може бути американська ракета AIM-9 Sidewinder, а також інші західні ракети. Країни Заходу мають значні запаси ракет такого класу і можуть їх поповнювати за рахунок поточного виготовлення. У такому разі питання полягало б лише у ціні, але все одно це було б значно дешевше і швидше в контексті поновлення української ППО тут і зараз, тому могло б стати тимчасовим рішенням до моменту надходження нових сучасних зенітних систем, на виготовлення яких підуть роки.
Лише перевірена інформація у нас у Telegram-каналі Obozrevatel та у Viber. Не ведіться на фейки!