ЗСУ вправно "прорідили" ворожу ППО в Криму та створюють поле бою. Інтерв’ю з капітаном Заблоцьким
Протиповітряна оборона Росії на території Криму потерпає через постійні атаки українських Сил оборони. ЗСУ вже "прорідили" ППО противника на третину. Останнім часом у Криму зафіксовано нові комплекси С-400, зокрема поблизу Сімферополя. Це ще одне свідчення того, що ППО РФ знов потребує відновлення через те, що попередні засоби були знищені. Це також є опосередкованою ознакою, що українські захисники готують у Криму поле бою.
Протягом останніх тижнів російська окупаційна армія демонструє активність у дельті Дніпра на півдні Херсонщини, але такі дії – не більше ніж маневр для відволікання уваги. Їхня мета – відтягнути сюди українські сили з інших ділянок фронту, адже на потужну наступальну операцію на цій ділянці фронту в армії РФ немає жодних об’єктивних шансів.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив військово-морський експерт, оглядач журналу Defense Express, науковий співробітник Національного військово-історичного музею України, капітан I-го рангу у відставці Володимир Заблоцький.
– За інформацією партизанського руху "Атеш", Росія підсилює протиповітряну оборону в Криму. Зокрема, біля аеродрому "Гвардійське" у районі Сімферополя було зафіксовано кілька систем С-400 і радіолокаційних станцій. На вашу думку, чи є це свідченням того, що ворог дізнався про певні плани Сил оборони України щодо півострова? І чи мають ЗСУ можливість на цьому етапі війни вести активні дії в Криму?
– Я вважаю, що Сили оборони України вже завдали таких ударів по цілях у Криму, передусім по засобах ППО, тому окупант був змушений поповнювати їх новими резервами. Утім, знищення ППО – це свідчення руху в напрямі формування майбутнього поля бою. За класикою жанру, спочатку знищуються засоби ППО, потім йде авіація, яка накриває бомбами й ракетами решту цілей, а потім починають атакувати наземні війська. Приблизно так воно виглядає.
Тобто ми завдаємо ударів, постійно знищуємо радіолокаційні станції, аеродроми. А там, де аеродроми, є бази з пальним. Ми бачимо, як така база палає вже майже тиждень поспіль. Отже, це дозволяє робити висновки.
ППО є однією з пріоритетних цілей на півострові, тому ворог поповнює ці засоби. Але проблема ворога в тому, що в Росії таких засобів вже майже не виробляють. У них немає такої можливості, часу, комплектуючих немає. Ті близько 350-400 комплексів ППО, які Росія мала на початку широкомасштабного вторгнення, ми "прорідили" майже на третину.
На жаль, про сухопутну операцію в Криму говорити зарано, бо обставини великою мірою не залежать від нас. Проте ситуація не є критичною, вона контрольована. Ми успішно "перемелюємо" наступальний потенціал противника, його піхоту і техніку. Щодо танків ми вже маємо перевагу на певних ділянках. Спостерігається прогрес на нашу користь, але це час.
Наразі маємо співвідношення з противником 1:4, він переважає нас у рази, але якщо оцінювати якість озброєння, то тут перевага на нашому боці. І цей показник буде збільшуватися на нашу користь. Але не одразу. Думаю, 2025-26 року.
– Чи могли б ви уточнити, наскільки важче знищити комплекс С-400 порівняно із С-300?
– С-400 – це добре пофарбований С-300. Вони практично ідентичні. У С-400 трохи інша голова, система самонаведення, він має можливість збивати балістичні цілі, як заявляють у Росії. Але ззовні їх важко відрізнити, це одне й те саме. С-300 – це попередня версія. С-400 спочатку називали С-300ПМЗ, а згодом перейменували, щоб було простіше. Але вони вироблялися на одному конвеєрі, на одному заводі.
В Україні були майже всі модифікації С-300 на гусеничному та колісному шасі. Вони й зараз залишаються в нас на озброєнні, але боєзапасу обмаль, бо вже три роки великої війни.
– Якими ракетами із тих, які передали нам союзники, найкраще знищувати такі комплекси ППО ворога?
– Тут немає значення, якою саме ракетою, яким озброєнням. Будь-яким, яке долітає до них. Але знищення ППО – це дуель, яка передбачає перенасичення її можливостей, знищення передусім радіолокаційних станцій, щоб вони не бачили винищувачів, літаків-розвідників, безпілотників. Після цього завдається удар.
Зазвичай атака виглядає так: спочатку проходять дрони, у тому числі хибні цілі, які відволікають і змушують противника витрачати боєприпаси. Вони роблять так само, коли атакують нас. Це загальновідома тактика. А наприкінці завдається удар високоточною дорогою ракетою, і вона влучає в ціль.
Ми бачили такий приклад у Севастополі, коли точним ударом було знищено десантний корабель ворога, а потім – штаб Чорноморського флоту. Було багато прикладів, і я думаю, їх буде ще більше. Чотири командні пункти управління, які були уражені за тиждень, – це свідчення високого класу роботи української військової розвідки, її взаємодії з партнерами, які надають нам певну інформацію.
Україна повинна мати потужну, сильну позицію на майбутніх перемовинах, на цьому наголошує наше військово-політичне керівництво. А сильна позиція – це перемога на полі бою. Іншої мови противник не розуміє, особливо такий, як Путін.
– Зрозуміло, що наступна ціль ворога після Донеччини та Луганщини – це Херсонщина та Запоріжжя. Якщо подивитися на мапу бойових дій, можна побачити, що ворог підтримує активність у районі дельти Дніпра на півдні, попри те, що вочевидь пріоритетним напрямком для нього залишається Покровський. Чи вбачаєте ви небезпеку прориву фронту саме тут, на півдні?
– Ні, не вбачаю. Можливо, я помиляюся, але, на мою думку, це відволікаючий маневр, який покликаний відтягувати наші сили з півночі та інших ділянок фронту, зокрема із Курщини. Ворог імітує активність, але в нього немає достатніх сил для серйозного наступу. Окрім того, Сили оборони займають високий правий берег і мають перевагу в артилерії. А артилерія прострілює далеко за тили противника і нищить усе, що бачить.
Забезпечення противника там ніяке, він не може організувати логістику під вогнем. Я вже не кажу про безпілотники та ракетні удари. Закріпитися вони також не можуть, бо там болота, низина. Атакувати з лівого берега на правий – це дуже важке завдання.
До речі, ми маємо власний плацдарм на лівому березі, який й досі тримає морська піхота. І ворог цього боїться, бо звідки відстань до кримського перешийка – усього один денний перехід, там відстань 50-60 кілометрів. Причому жодних укріплень там зробити не можна, пісок. Ворог копає – а там вже вода.
Як відомо, найкращий вид оборони – це наступ. Тому ворог намагається атакувати. Скільки їх там? Важко порахувати, але вони, як і раніше, мають чисельну перевагу. У них принцип такий: якщо я можу, я дію. Вони вважають, що вони можуть. Нехай діють. А ми будемо їх знищувати. 2025 рік присвячений саме цьому.