Блог | УПЦ (МП). "Автокефалия под прикрытием" и фактор Березовского
Сегодня нет достаточно оснований утверждать, что УПЦ (МП) отправила товарища Кирилла (Гундяева) и его РПЦ вслед за российским кораблем. Формально все церковные ритуалы на это указывают, но не стоит исключать, что за этим скандальным демаршем стоят креативные богословы из ФСБ.
Далее текст на языке оригинала
27 травня собор УПЦ (МП) нарешті звернув увагу на російську агресію в Україні і натякнув на свою автокефалію від Москви. Тут не варто препарувати рішення з точку зору юриспруденції, бо ще 2018-го український філіал російської церкви декларував щось подібне. Важливе інше: сам собор готувався у цілковитій таємниці, і практично більшість його учасників не знали про порядок денний. По-друге, тези резолюції собору дуже розмиті і дуже нагадують "автокефалію під прикриттям", з метою лише провести невеличкий ребрендінг московського патріархату за умов війни. Тому щирість намірів Ореста Володимировича Березовського (до речі, ви знали, що так в миру звуть митрополита Онуфрія?) проявиться найближчим часом:
- Насамперед, Кіріл мав би вліпити йому анафему із занесенням в особову справу, карму і назвати неонацистом;
- Ми вже призабули, але церкви Криму та Лугандонії і надалі підпорядковуються Лаврі, тобто УПЦ (МП). Якщо Москва найближчим часом "рейдерне" місцеві приходи під своє крило, то це говоритиме багато про що;
- Ну і вершиною визнання щирості мого тезки мають стати персональні атаки скабєєвих та соловйових на нього.
І тут сам час звернутися до ПЦУ. Саме від позиції Православної церкви України залежить, чи зможуть нинішні "роскольники-московити" допомогти об’єднатися українській Церкві. Адже шанс повернути проросійське духовенство в українське лоно дійсно існує. Та водночас інколи здається, що ненависть між духовенством різних конфесій більша, ніж їх віра в Господа. Тоді як теологічна дипломатія вимагає радше мудрості, ніж рішучості вмазати кадилом духовному опонентові. Сьогодні і адепти ПЦУ цілком прогнозовано сповнені жовчі щодо священників УПЦ (МП) і навпаки. Але так ми слоника не продамо, і горшки не зліпимо, особливо за часів гібридної війни орків проти України.
Україні потрібна єдина Віра. Віра в наше майбутнє. Всі інше - питання компромісів, конформізму і дипломатії. Особисті емоції – це не той каталізатор, який повинен вершити наші долі. Віра – набагато ємніший важіль.