Блог | Это не пропаганда: россияне реально живут в свинарниках
Нам пощастило.
Нас провели на свіжокинуті позиції ворогів. Здавалось, пакети з роспайками нещодавно розірвали в бажанні погризти те, що вони називають їжею. Гризнути перед втечею.
Здавалось, ватники були ще теплими - а це були реальні ватянки, пошив Китай.
- А тут вони жили. - сказав наш товариш.
Я підійшла і зазирнула.
Я не повірила, здивовано зиркнула на нього.
- Реально жили. Я сам не повірив. - відповів він мені, гидливо кривлячись. - Там каремати й спальники.
Я відійшла. Воняло.
... - Скажіть, вони реально такі тварини чи це все ж наша пропаганда вимальовує їх такими? - спитали в мене сьогодні.
Я зітхнула. Я і сама не розуміла цього. Я й досі не могла повірити.
- Розумієш... - сказала я. - Я бачила російську позицію і їхню располагу. Це було село, де вони обрали найгіршу хатину. Поруч стояла капітальна хата, цегляна, але вони туди не пішли жити. В старій хатині вони теж не жили.
- То де ж вони жили? - спитали в мене.
- Вони жили в свинарнику.
Вони жили в свинарнику. Найпоганішому і найбіднішому з усіх можливих сільських свинарників. Здавалось, там не чистилось роками. Можливо, там не чистилось з часів громадянської війни. Але там тримали свиней.
Туди прийшли росіяни, поклали каремати й спальники - і жили там. Там вони спали.
Це зрозуміти неможливо.
Це неможливо пояснити.
Свинарник смердів на весь двір. Зайти до нього було складно, здавалось, для цього треба продиратись крізь густу, аж сизу вонь. Але вони жили там. Вони там спали.
... слухайте, я знаю за пропаганду. Я пам'ятаю, дивувалась, чому у Фадєєвській "Молодій гвардії" вороги вимальовувались смердючими нечупарами. Адже вони німці, все ж Європа. Мама тоді мені пояснила:
- Так треба. - пояснила мама. - Автор спеціально подавав ворогів нелюдами, майже тваринами. Щоб читачі ще більше їх ненавиділи.
- А якими вони були? - спитала я.
Мама жила при німецькій окупації. Вона була тоді малою, але багато пам'ятала.
- Різними вони були. Насправді досить акуратними. В нашій хаті стояв їхній медичний пункт, так там були просто стерильні заходи. Всю сім'ю виставили в стару землянку, але мене й маленьку лишили. І бабуся лишалась з нами.
Мама хворіла в дитинстві, мала туберкулез кісток. Лежала в ліжку, пересувалась складно. Її лишили в хаті, разом з маленькою сестрою і моєю бабусею, на той час просто мамою. Спали на великому ліжку, в перинах. Перини ніхто не забирав.
- Мені прописали ліки, лікували. Не пам'ятаю, чим саме. Але я пам'ятаю глюкозу. Ми, діти, крали в них глюкозу. Вона була солодкою.
- А якби вони взнали? - жахнулась я.
- А вони знали. Але ж ми були дітьми, нам не вистачало солодкого. То вони на це закривали очі. Потім почали приносити шоколад.
- То ті, що у вас жили, були хорошими? - округлювала очі я.
Хіба ж може бути хорошим ворог, мамо, що ти таке кажеш?
- Ні. Вони не були хорошими. Вони були ворогами, окупантами, і ми завжди це знали. - пояснила мама.
Тільки мама могла пояснювати складні речі просто. І ще тато.
- У світі взагалі не буває чогось геть хорошого чи геть поганого. - пояснив тато. - Але для читачів автор іноді згущає фарби, показуючи і випинаючи якусь одну погану сторону. От і Фадєєв вирішив подати нам цих німців нелюдами у всьому, навіть у побуті. Щоб люди не забували ненавидіти.
Тому я все розуміла за пропаганду. І коли пішли перші фото чи відео з Бучі та Ірпеня, де загижені спальні й кухні, де екскременти горами там, де вони жили - я ще потроху думала, що нам випинають одну якусь погану сторону. Я ж знаю за закони пропаганди. Я ж розумію, що таке розлюднення ворога.
А потім я поговорила з військовими, які заходили у звільнені домівки.
- Повірте, Леді, вони так жили. Вони срали, де їдять і їли там, де срали. Вони готували їсти біля трупів тижневої давності. - сказали мені військові друзі.
Аж доки я не побачила сама.
Вони. Жили. В свинарнику.
Їм було де жити, там повно було хат, будинків і літніх кухонь.
Але вони обрали жити у свинарнику.
Яка там к бісу пропаганда? Вони просто такі. Повірити в це складно. Пояснити це неможливо.
Ця вонь і досі в мене в носі. Свиняча вонь - це не проблема для сільської людини, а я родом з села. Але уявити начебто людей, які для себе обирають жити в свинарнику - тоді ця вонь лишиться в носі надовго.
І це вже нікуди не дінеться. Портрет росіянина, який обирає жити в свинарнику - він вже склався, цей портрет.
І все.
