Блог | Главная битва нашего времени — это не бои за Карловку или Волчанск. Это поединок разных поколений военных

Уважаемый украинский, народ, активисты и просто неравнодушные!

Обращаю ваше внимание на то, что главная битва нашего времени — это не бои за Карловку, Новоалександровку или Волчанск. Гораздо большая решаемость в поединке разных поколений военных. И речь не о возрасте, а о менталитете. А борьба – не за тактические или даже стратегические успехи, а вообще за принципиальный шанс сил обороны добиться успехов.

Далее текст на языке оригинала.

Це боротьба двох людських культур.

Одна, котра прийшла до нас через Росію — це примус і репресії, це тиранія одного лідера і безправність усіх інших.

Інша — це питомо наша і частково західна: коли країна є територією договору вільних людей, коли війна — справа особистого вибору (але і з повними і потужними політичними наслідками цього вибору).

В окопах — раби без прав чи добровольці з гідністю?

Проблема — що український народ, як не дивно, в окопах слабко розрізняє ці два підходи. На жаль, велика кількість людей обмануті риторикою про єдиноначаліє і дисципліну, не усвідомлюють, коли ці корисні принципи доводяться до маразму. Коли заправляння ліжок і побілка бордюрів стають важливішими, ніж навички виживання та бойова ініціативність.

Для мене це незбагненно: українці свого часу повстали проти авторитаризму Януковича, але донедавна надто кволо позирали на колективного "януковича" в український армії.

Збройна боротьба за нашу країну у 2014 та 2022 породила (або, скоріше, відкрила) нам чудових та ефективних військових лідерів. Вони у ситуації управлінського хаосу та історичної невизначеності швидко зорієнтувалися, куди стріляти та куди спрямовувати броньовані машини.

Крім того, велика кількість "класичних" військових частин стали працювати зовсім по-новому (мені пощастило в такі потрапляти).

Натомість ті негідники, котрі в 14-му і 22-му проявили себе з найгіршої сторони, не те що не було покарані за бездіяльність чи хоча б відсторонені, а взяли реванш, і до сих пір задають тон, і на великий відсоток визначають правила і порядки у Збройних силах. Під лозунг "вірю в ЗСУ" ці кадри продовжили це ж ЗСУ і знищувати. Приклад мого побратима Миколи Коханівського — свіжий і болить.

Це люди, котрим байдуже, воювати проти Путіна чи за Путіна, за НАТО чи проти НАТО, в них немає жодних переконань. Лише колосальна вправність у показусі і брехні для начальства та пригніченні підлеглих.

Зараз нове покоління командирів, покоління 14/22, повстає проти старого і байдужого. Молоді (не завжди віком, а завжди — душею) люди прагнуть воювати і перемагати, старі (часто лише за світоглядом, а не роками) — хочуть будь-якою ціною лишатися на посадах і командувати підлеглими. В тому числі і ціною нашої перемоги.

Це головна битва, до неї мусять бути приковані усі наші погляди.