Нельзя снимать с россиян вину за войну Путина в Украине

7 минут
19,4 т.
Нельзя снимать с россиян вину за войну Путина в Украине

Війна, яку розв’язав Путін в Україні, назавжди розділила українців і росіян. Водночас рухнув міф про нібито "братні народи", який створила радянська, а потім продовжила путінська пропаганда. Ворожа сусідка України – Російська Федерація – зробила все для того, щоб закріпити навічно в генетичній пам’яті українського народу сприйняття росіянина як убивці, ґвалтівника, злодія, мародера й нелюда, що недостойний носити високе звання людини. Ця абсолютно відокремлена від людської раси недолюдина – homo putinis (людина путінська) – після своїх злочинів проти людяності в Україні поставила себе поза законами, правилами й приписами людства.

Видео дня

Росія добровільно позиціонує себе поза людською цивілізацію. Вигадавши міфічний "русский мир", який абсолютно не вписується в жодні параметри світової спільноти, вона намагається силою нав’язати свої тоталітарні "стандарти" іншим країнам. І цей homo putinis стає ще агресивнішим, коли відчуває безкарність і вседозволеність.

Ні Російська Федерація, ні її населення не хочуть відповідати за свої злочини проти української держави й українського народу. Після нашої перемоги в російсько-українській війні ліберальна частина російського суспільства й прихильники Володимира Путіна в західному світі стверджуватимуть, що не можна ототожнювати диктатора з усім російським суспільством.

Говорячи, що ми, мовляв, від початку не були згодні з тим, що відбувалося в Російській Федерації, але що ми могли вдіяти, коли репресивна машина тотально знищувала інакомислення та жорстоко репресувала всіх, хто хоч трохи посмів протестувати проти свавілля і вседозволеності режиму. Ми ж самі жертви путінізму, і тому не можемо нести жодної відповідальності за те, що коїлося в Росії всі десятиліття путінського правління.

Але не можна знімати з росіян провину за війну Путіна в Україні. Адже без спокути й виплати в повному обсязі репарацій українській державі Російська Федерація швидко повернеться до того стану, у якому вона була за правління Путіна.

Очевидно, що сьогодні він найбільший військовий злочинець і садист ХХІ століття, що просто збожеволів від свого нестерпного бажання знищити українську державність, мову й культуру. Путіну здається, що в нього є "індульгенція" на вбивство й калічення українців, які не підкорилися його геополітичній примсі – добровільно розчинитися в російському етносі.

 

Advertisements

 

REPORT THIS AD

 

Коли кремлівський політичний довгожитель розпочинав свої воєнні конфлікти, намагаючись розширити російський контроль над територіями, які були раніше окуповані СРСР, у Грузії 2008-го та Україні 2014 року, його популярність різко йшла вгору. Це ж саме знову відбулося після широкомасштабного вторгнення РФ в Україну в лютому 2022 року.

Населення Росії знало, що воно робило, дозволивши тирану залишатися у владі понад 22 роки, і більшість свідомо демонструвала впродовж такого тривалого часу підтримку його режиму. Росіяни колективно зробили можливим для Путіна здійснювати його політичні фантазії злочинними методами. Відповідно, вони спільно несуть повну політичну відповідальність за ці злочини.

Не можна сказати, що не було тих, хто протестував проти проведення так званої спеціальної операції. Проте їх було небагато, і їх швидко заарештували. Більші спалахи інакомислення могли б скоротити час правління Путіна або принаймні перешкодити йому стати абсолютним диктатором, що ускладнило б для нього початок війни з Україною. Але росіяни вирішили мовчати й десятками тисяч гинути на полях бою в чужій для себе державі, у той час коли в Російській Федерації величезні території стали фактично безлюдними.

Випробування Україною, можливо, стане найважчим вибором для населення Росії в ХХІ столітті, яке після поразки РФ мусить взяти на себе провину за війну в Україні. Із цим вони обов’язково зіткнуться, як зіткнулися німці після поразки гітлерівського режиму. Іншого майбутнього Російська Федерація не має.

Але зараз Кремль готовий швидше довести Росію до розпаду, ніж розкаятися. І якщо далі проводити історичні паралелі, то Німеччині потрібен був повний крах та обнулення влади, щоб повністю відірватися від мілітаризму й націонал-соціалізму. Це саме стосується і Росії. Позбавитися путінізму можливо лише за умови знищення російського націонал-імперіалізму й після політичного банкрутства мафіозного режиму "пітерських".

Прогнози завжди складні, особливо коли вони стосуються майбутнього. Варто зазначити, що в Німеччині після закінчення Другої світової війни покаяння стало можливим лише тому, що західні окупаційні сили встановили демократичну державну структуру. І навіть тоді знадобився не один рік, щоб повністю покінчити з минулим. Проте навряд росіяни будуть добровільно готові покаятися. А це означає, що в них небагато передумов для замирення з власною історією.

Напад на Україну був непотрібним Росії і є величезним прорахунком Путіна. Російська Федерація перебуває під потужними санкціями, дію яких росіяни в повній мірі відчують вже наприкінці осені, проте водночас Москва хоче домовлятися про "перемир’я", але висуває ті ж самі умови, що й на початку війни.

Путінці поводяться так, ніби не було більш ніж півроку війни, жахливих жертв з боку України й страшних руйнувань наших міст і сіл. Вони вдають, що нічого не сталося. До них не доходить, що навіть після неминучої поразки РФ вірити їм ніхто не буде. І мине багато часу, перш ніж з них хоча б частково може бути знята моральна провина.

Коротка історія Росії є такою: московити ніколи не відчували демократії. Після правління царів із хаосом, диким ставленням до своїх холопів, убивствами й війнами прийшло злочинне правління комуністів у Радянському Союзі. Кульмінацією якого стало знищення Йосипом Сталіним інтелігенції і запроторення до концтаборів мільйонів людей. Відлига Хрущова, застій Брежнєва, короткий відблиск надії на демократію в епоху Горбачова. Імітування демократичних процесів Єльциним, який шляхом політичних маніпуляцій передав владу жадібним олігархам на чолі зі ставлеником КГБ Путіним.

А той створив розгалужену систему засилля державної мафії, що перетворилася на найзлоякіснішу форму правління, яку тільки можна уявити. Інструменти утримання влади російським деспотом стали живою енциклопедією злочинів і злодіянь.

Колективна провина росіян (або принаймні більшої їх частини) у тому, що вони залякані режимом, своєю бездіяльністю і злочинною відстороненістю від того, що відбувається в їхній державі, добровільно зробили себе співучасниками злочинів Путіна. Головний воєнний злочинець Росії любить, коли йому аплодують на стадіонах, а він, інфікований "манією війни", культивує агресію, направлену на сусідні країни й народи.

Імперська одержимість стосується не лише кремлівця номер один, а й підвладного йому населення, яке з морального потвори створило собі кумира, сліпо повіривши в облудну телевізійну пропаганду, моторошні наслідки якої вилилися в криваву російсько-українську війну. Росіяни одурманені путінізмом, а "керівні еліти" посилають їх на вірну смерть, обвинувачуючи відмовників у відсутності патріотизму. Пояснюючи тим, хто сумнівається, що Росія напала на Україну, оскільки змушена була захищатися від загрози з її боку.

Культ смерті подається в РФ як найвищий героїзм і особливе "призначення" обраних, за якого маленька людина перетворюється на героїчну особистість, якій вживлюють у свідомість, що вона є частиною "великої імперії обраних", а за цю "велич" почесно померти.

Саме співпричетність і є головною причиною майбутньої відповідальності росіян за усі путінські злочини. Адже акт колективного божевілля не знімає всієї повноти колективної відповідальності з тих, хто готовий померти за "царя", але не бажає брати на себе відповідальності за те, що це рішення за нього ухвалили інші.

Вони настільки оп’яніли від путінської облудної ідеології, що тільки після того, коли Росія, як і Німеччина 1945 року, буде повністю розгромлена, можна буде говорити про те, що вона може стати в майбутньому мирною державою. Тільки це допоможе росіянам остаточно позбутися імперського шовінізму.

Шанс повороту російської історії і політики в бік демократії був утрачений ще наприкінці 1990-х, коли влада перейшла до рук посереднього кегебіста Путіна, а не одного з тих прогресивно налаштованих політиків, котрі могли б змінити російську історію.

Тепер же термін "путінський рашизм" назавжди збережеться в історії за послідовниками цього російського Гітлера. І в очах усього демократичного світу війна Путіна проти України перетворює усіх росіян на "рашистів". Адже вже зараз цілком зрозуміло, наскільки велика частина населення Російської Федерації стоїть за загарбницькою війною Путіна й підтримує насильство проти сусідньої країни.

У часи, коли можна перевірити будь-яку інформацію з телевізора в інтернеті, росіянам потім дуже важко виправдовуватися, що вони нічого не знали про те, що відбувалося насправді. Машина оглушення населення путінською медіапропагандою може захистити політично інфантильну частину росіян від потреби зробити вибір у короткотерміновій перспективі, але в довготерміновій перспективі з’являтиметься дедалі більше доказів, які донесуть й до них правду про злочини Росії.

Уже зараз необхідно потрібно дати чітко зрозуміти Російській Федерації, що в майбутньому вона нестиме не тільки політичну й моральну, а й повну фінансову відповідальність за всі без винятку свої злодіяння, скоєні на території України. Окрім порожніх полиць на доволі тривалий час, громадянам РФ доведеться пристосовуватися до тривалого періоду ненависті, презирства, недовіри й узагалі бажання мати з ними будь-яку справу.

Росіянам доведеться пройти довгий шлях не тільки через міжнародний трибунал за всі злочини путінського режиму й виплату репарацій Україні, а й через повне визнання своєї провини, розплату, покаяння і спокуту, без яких жодного навіть наближення до прощення взагалі не може йтися.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...