Блог | Последний бой Александра Цебрия: очень мало людей рисковали собой на войне так же как "Мэр"

Еду в Умань. Хочу успеть на прощание с настоящим украинским героем Александром Цебрием. Командир пулеметного взвода, командир штурмовой группы, младший сержант 58-й бригады, целый год непрерывных боевых действий на нуле в пехоте, мэр Умани более шести лет, выдающийся образцовый гражданин, воин, выдающийся украинец…

Далі текст мовою оригіналу.

Він надав мені честь – запросив мене та залучив 24 липня до штурмової операції під Новодонецьким, яку він очолив. Спочатку Саша визначив мені місце у своїй групі, але за дві години до штурму, коли ми були вже на рубежі висування в атаку, сказав, що я піду у групі закріплення та евакуації.

Я був поруч, дивився за боєм, побачив мінометні розриви та почув доповідь: "Мер – 300".

Евакуювати довелось Олександра…

Я провів останню добу життя Олександра Цебрія разом з ним. Спілкувався з ним, знімав, він хотів, щоб його думки та його рішучість та впевненість у своїх вчинках були закарбовані.

Справа в тому, що нещодавно політичний ворог Цебрія – народний депутат Антон Яценко, влаштував інформаційну кампанію в інтернеті, знайшов якихось невігласів, які брехали, ніби Цебрій не воює та не ризикує собою, що він знайшов тепле місце на війні.

Я можу відповідально донести думку більшості бійців 2-го стрілецького батальйону та усієї 58-і мотопіхотної бригади – дуже мало людей ризикували собою на війні так само як Олександр Цебрій, позивний "Мер".

Найнебезпечніша робота на війні – це воювати у групах закріплення, тримати позиції на нулі, коли за тобою постійно полює ворог, небезпека з усіх боків, скиди дронів, міномети, артилерія. Позицію треба непомітно розбудовувати, укріпляти, але тоді тебе побачить ворог. Якщо не укріпляти, то позицію знищать і захоплять. І в умовах небезпеки далеко не всі бійці намагаються рити, дуже багато просто ховається. Але коли на позицію заходив "Мер", він працював та був прикладом для усіх. Одного разу міна вдарила у метрі від бліндажа, який будував на нулі Саша - його завалило, але він відкопався та продовжив роботу.

Саме таке закріплення на позиціях дозволяє знижувати втрати та планувати подальші наступальні дії.

Солдат, а потім молодший сержант Цебрій був постійно на передовій, мотивував людей своїм прикладом, завозив великі партії допомоги у бригаду, будівельні матеріали на позиції, його внесок величезний у тому, що ці дві посадки, які тримає батальйон, залишаються нашими. Навіть дрони, на яких літає аеророзвідка батальйону купив Саша - він зібрав гроші на свій день народження, і саме він забезпечив дронами нашу наступальну операцію.

Олександр Цебрій нагороджений при житті орденом За Мужність за те, що він особисто взяв у полон російського штурмовика. Він кілька разів рятував поранених товаришів, особисто під обстрілом надавав медичну допомогу та витягував на точку евакуації.

Але Цебрію було мало боїв в обороні. Він хотів робити усе можливе, щоб пришвидшити нашу перемогу, і він сам сформував штурмову групу у кулеметному взводі, підготував та повів на штурм.

Перед атакою Саша казав: "Я стільки провоював та прожив, стільки побудував у цій посадці, що після війни хочу її купити, зробити музей памʼяті усіх побратимів, яких ми тут втратили". Тепер це і твій музей...

Посадка наша. І завдяки штурмовій операції, в якій загинув Олександр Цебрій, воїни 58-ї мотопіхотної бригади відбили ще одну посадку, ще один кілометр української землі.

Ця земля – найдорожча у світі, земля українських патріотів.

Зараз ми робимо відео останнього дня та останнього бою, памʼять має бути збережена.

27-го липня Умань прощається з Олександром Цебрієм. Я їду також, їде і боєць із Сашиного взводу, щоб останній раз попрощатись на центральній площі з другом "Мером"…

На фото: 24 липня, на рубежі зосередження у посадці, за яку Саша та 2-й стрілецький батальйон бились 10 місяців, до ворога пара кілометрів, час – кілька годин до штурму.