Страна-тюрьма отправила на войну маньяка-каннибала

3 минуты
26,8 т.
Страна-тюрьма отправила на войну маньяка-каннибала

Голова фонду "Русь, що сидить" журналістка Ольга Романова розповіла, що серед завербованих для участі у війні проти України російських в'язнів виявився маніяк-канібал. Цей несподіваний образ може стати одним із найстрашніших символів війни: справжній, невигаданий канібал, якого відправляють на війну заради "визволення" сусідньої країни від придуманих кремлівськими пропагандистами та самим Путіним нацистів.

Видео дня

Ну і, звісно, образ країни-в'язниці, вічний образ Росії. Образ країни, у якій людей буквально доводять до нелюдського стану, перетворюють на тварин – а потім спокушають можливістю безкарно вбивати та ґвалтувати інших в обмін за можливе звільнення.

Цей образ країни-в'язниці пронизує буквально всю російську історію. Острог, у якому помістили непримиренного старообрядця протопопа Авакума – а потім у ньому ж спалили. Сибірська каторга російських "декабристів", яким присвячував свої головні (і таємні, зрозуміло) вірші Олександр Пушкін. Радянські більшовики також мали свій журнал "Каторга", присвячений десятиліттям, які вони провели в ув'язненні. Головною легендою тієї більшовицької каторги була історія про те, як тікали з Сибіру майбутні члени політбюро ЦК партії Йосип Сталін та Серго Орджонікідзе – нібито вони взяли разом зі собою третього ув'язненого, якого потім успішно з'їли дорогою. Тож маніяк-канібал, який вирушив на війну Путіна, – не перший російський канібал, який воює з Україною. І навряд чи варто дивуватися, що колишні каторжники-втікачі перетворили Росію й окуповані нею території на формений концтабір, в якому, як відомо, одна половина населення сиділа, а інша – охороняла. Біблія російської літератури ХХ століття – "Архіпелаг ГУЛАГ" Олександра Солженіцина. За створення точного образу та хроніки країни-в'язниці нобелівського лауреата Солженіцина зненавидять на Батьківщині та виженуть із країни. Перед поверненням з еміграції він напише статтю "Як нам облаштувати Росію", де закладе ідеологію російського майбутнього, що дозволяє вже новим ув'язненим гинути на нових війнах.

Сама можливість появи Солженіцина та "тюремної літератури" стала можливою завдяки хрущовській "відлизі" та поверненню з таборів. Однак і після цього Росія залишилася країною-в'язницею – можливо, менш політизованою, але не менш жорстокою. Культура радянських інтелігентів – книжки Солженіцина та Шаламова, пісні Олександра Галича про викривлені долі сталінських ув'язнених та Володимира Висоцького про понівечені долі ув'язнених брежнєвського часу. Висоцький – міст між смаками радянської інтелігенції та інтересами російського народу. Народ теж слухає Висоцького, але не лише його. У питущого, замизканого, вічно бідного народу, що часто сидить, – ціла колекція тюремних бардів, кумирів злодіїв і роботяг. У "прекрасній Росії майбутнього", що виникає на руїнах колишнього Радянського Союзу, ставлять пам'ятники і Володимиру Висоцькому, і Михайлу Кругу та створюють Радіо Шансон, яке стверджує тюремну романтику на всьому просторі загиблої імперії. Радянського Союзу вже немає, а ностальгія за в'язницею ще є: Радіо Шансон ви ще недавно могли почути майже у кожній українській "маршрутці" та у кожному другому таксі.

Але коли настає час рішучого двобою, каторга обертається проти нас. Вертухаї приходять до зеків, до тих, кого вони били, ґвалтували і принижували, до тих, з кого вибивали зізнання і змушували доносити на своїх, до тих, у кого не так багато перспектив живими та здоровими повернутись із в'язниць та колоній. У в'язнів немає особливого вибору: багаторічний вирок у Росії перетворює навіть здорових людей на інвалідів, а російський ув'язнений, як, втім, і майже кожен мешканець російської провінції – це соціальне дно, алкоголь, наркотики та побої. Вертухаї пропонують тим, з кого вони самі безкарно знущалися, вижити та "відірватися", помститися за свої приниження людям, які наважилися просто жити по-людськи. Які відмовилися перетворювати свою країну на чергову російську в'язницю. І це не образи з романів-фентезі, зовсім ні. Це якраз звичайні образи зі сторінок російської історії та культури: з реготом повстале пекло, що залишається на довгому ланцюгу диявола, вривається у щасливе мирне життя, щоб його знищити.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...