Блог | Целесообразно ли дальше оборонять Бахмут
О возможном временном уходе ВСУ из Бахмута!
!!! Текст не мой! Пересказываю переведенное сообщение и анализ от "зашифрованных" авторов, специалистов военного искусства.
Далее текст на языке оригинала.
Хочемо поділитись не найпопулярнішими думками стосовно того, що відбувається тепер, і може відбутися у найближчому майбутньому в Бахмуті. Для нас є очевидним, що стійкість і героїчна оборона міста є таким самим героїзмом і воєнним мистецтвом, як умілий і професійний відхід наших військ з нього.
Так-так, вихід – але організований та своєчасний.
Не потрібно мати багато розуму і військово-тактичну геніальність для того, щоб загробити живу силу та техніку в казані, не потрібно. Ми це знаємо із радянських часів: наказ Сталіна №227 "Ні кроку назад!" та загороджувальні загони НКВС за спиною червоноармійців.
А чому "ні кроку" назад? У чому сенс цієї самопожертви?
Рабсько покірним могилізованим з російської недоімперії ставити такі питання категорично заборонено, їх женуть на наші позиції, як отару овець на бійню. А українські воїни діють свідомо, вони мають знати свій маневр та бойове завдання.
Наші воїни не повинні гинути безглуздо та безтямно. Та й українське суспільство ніколи не погодиться із такими втратами.
Тому коли в районі Бахмута відбувалося обнулення наступального потенціалу недоімперії та виграш часу для підготовки наших резервів, то героїзм його захисників був абсолютно виправданим. Наші воїни у Бахмуті знали і знають, що вони захищають Бахмут аби знекровити ворога і дати змогу своїм братам по зброї підготуватись до ще сильнішого опору і переходу у контрнаступ на нових позиціях.
І нам добре зрозуміло, що наші оборонні позиції у Бахмуті здебільшого зруйновані, і доцільно відходити за річку Бахмутку на новий рубіж, зберігаючи сили для подальших бойових дій. І це залишення Бахмута після майже року його оборони на перебіг подальшої військової кампанії не вплине аж ніяк.
В усю цю маячню про те, що сімдесятитисячний (70 000) райцентр ніби є Сталінградом цієї війни, можуть повірити лише малограмотні і зовсім неосвічені росіяни. Під час Другої Світової взяття Сталінграда забезпечувало німецьким фашистам вихід до нафтових родовищ Азербайджану та перерізання Волги - однієї з основних транспортних артерій СРСР.
А Бахмут нічого не прикриває. Його захист разом з обороною Соледара, Вугледара та інших фортець дозволив зупинити наступальні потуги Росії і нейтралізувати її нині найбоєздатніший підрозділ — ПВК "Вагнер" і спецпризначенців. А морпіхів 155 і 40 бригад РФ під Вугледаром взагалі помножено на "нуль"..
Так, у Бахмуті в соляних шахтах були склади озброєння. Але це була стрілецька зброя радянських часів. Уся придатна зброя звідти давно вивезена. На території одного із промислових підприємств були склади сучасних боєприпасів. Але вони вже також вичерпані у боях.
Під час виходу наших зсу з Бахмуту Україна не залишиться без солі. Як не залишилася без бензину та дизельки з початком військових дій і як не залишилася без світла та тепла після атак на критичну інфраструктуру. Тим більше, що виробництво солі там зупинено півроку тому.
Доцільності в подальшій обороні Бахмута ми не бачимо. Але, якщо наше військове командування (саме військове, а не політичне!) має міркування та можливості для продовження оборони міста при мінімізації втрат, то йому, зрозуміло, видніше.
До речі, у деяких пабліках з'явилися міркування, що дивна партизанщина у Брянській області РФ виникла саме для того, щоб відвернути увагу від потенційного відходу ЗСУ з Бахмуту. Ми так не вважаємо: ЗСУ без жодного інформаційного туману відходили, наприклад, із Сєвєродонецька та Лисичанська.
Війна – не суцільний переможний марш колон під розгорнутими прапорами. Головне, на що ми очікуємо — підготовленого наступу ЗСУ навесні-влітку. А бої тактичного значення, за всієї їхньої напруженості, є лише епізодом масштабної військової кампанії.
Такий наш український шлях. Шлях до перемоги.
