Ми — на своїй землі. І ми захищатимемо її до кінця

2 хвилини
15,1 т.
Ми — на своїй землі. І ми захищатимемо її до кінця

Третій день Україна живе у новій реальності.

Відео дня

Це реальність, де сильний і підступний ворог завдає ракетних ударів по українських містах, розповідаючи про "мир".

Це реальність, де величезна агресивна держава бомбардує житлові квартали сусідньої країни, скидає снаряди на дитячі садки та лікарні, вбиває мирних людей. А її пропагандисти тим часом повторюють жахливу брехню про те, що нічого цього немає.

Це реальність, де гинуть наші герої, забираючи при цьому в рази більше ворогів.

Путін думав, що він підкорить Україну за лічені дні. Миттєво зломить опір українців, залякавши нас смертю та руйнуваннями. Знову перетворить нашу країну на колонію Росії, звідки жахливе штучне утворення під назвою Російська Федерація й надалі висмоктуватиме матеріальні та інтелектуальні "соки".

Але він жорстоко помилився.

Три дні тому, коли російський диктатор, що злетів з котушок, наказав своїй окупаційній армії розпочати вторгнення і бомбардування України — всі українці вмить забули про старі розбіжності. Ми в один момент злилися в єдине ціле — незалежно від того, якою мовою розмовляємо, яких президентів обираємо, яким богам молимося і яких героїв шануємо.

Ми всі стали єдиним щитом на захист України. Перетворилися на потужний кулак, якому цілком до снаги зламати хребет потворному російському "Колосу" на глиняних ногах, що тримав у страху весь світ.

Наші воїни б'ють окупантів у всіх українських містах. Стримують натиск із боку білоруського та російського кордону. Не дають підняти голови гібридним військам Росії на українському Донбасі. Відбивають атаки на серце нашої країни – Київ.

Наші Збройні сили, Національна поліція, Служба безпеки, прикордонники та нацгвардійці знищують загарбників на землі та у небі. Спалюють їхні танки цілими колонами. Відправляють в останній політ їхню авіацію. Беруть у полон бійців "найсильнішої армії світу". І відправляють російським матерям тисячі трун.

Ще більше знищених окупантів залишаються тут — адже вони не потрібні Росії, яка послала їх на підлу і безглузду війну.

Вони хотіли нашої землі? Тож нехай залишаться у ній!

Путін думав нас залякати, але в нього не вийшло. Прості українці по всіх куточках країни, зі зброєю в руках та беззбройні, виступають проти окупантів: не пускають колони ворожої техніки та спалюють її коктейлями Молотова, захоплюють у полон "героїчних" загарбників і підтримують одне одного, зривають ганчірки-"триколори", якими окупанти намагаються "мітити" наші міста, — і вишиковуються в черги під військкоматами та пунктами забору крові.

І підтримують свою армію, яка демонструє зараз надприродну стійкість, мужність, героїзм та самопожертву.

І ніхто з нас не відступить. Тому що це наша Вітчизняна війна. Не те балалайкове непорозуміння, на яке росіяни перетворили за останні десятиліття пам'ять про подвиги наших дідів у Другій світовій. А – справжня. Кривава – але велика. Зі втратами — і з перемогами.

І ми не здригнемося, як би не було важко.

Тому що, на відміну від нашого ворога, ми знаємо, за що воюємо. Ми воюємо за рідні оселі та вівтарі. За могили предків – і за майбутнє нащадків. За можливість жити гідно – і з гідністю. І за свою землю, що століттями окроплюється кров'ю багатьох поколінь наших героїв.

Землю, яка після нашої перемоги знову зцілиться від завданих гусеницями танків та розривами снарядів ран. Як робила це вже не раз за тисячолітню історію нашого великого народу та нашої неймовірно прекрасної країни.

І ми неодмінно переможемо.

Наш ворог сильний. Але не всесильний. Останніми днями Україна це переконливо довела всьому світу – і самим росіянам.

І доводитиме доти, доки останній окупант не покине нашу землю у цинковій труні.