Відео дня
Росія планує осінньо-зимову кампанію і готує частини за Уралом. Але наші перспективи досить обнадійливі. Інтерв'ю зі Світаном
Рано чи пізно трьома областями України, що межують з РФ – Чернігівською, Сумською та Харківською, – проходитиме лінія бойового зіткнення, але сказати, коли саме російська окупаційна армія почне розтягувати лінію фронту, сьогодні не може ніхто. Тим не менш, не виключено, що нині супротивник не поспішає вторгатися на Сумщину, оскільки побоюється за російське містечко Суджа, розташоване у межах досяжності української артилерії. Щойно на цій ділянці розпочнуться бойові дії, їх відчує на собі цей населений пункт.
Заходження військової допомоги від союзників на фронт уже досить відчутне. Насамперед українська армія вже не зазнає снарядного голоду. Подальші поставки будуть пов'язані не лише з боєприпасами, а й із новими озброєннями.
А надходження винищувачів F-16 дозволить розпочати контрнаступ. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив льотчик-інструктор, полковник ЗСУ у запасі, військовий експерт Роман Світан.
– На аеродромі "Оленья" у Мурманській області РФ спостерігається підвищена концентрація бомбардувальників, усього 28 одиниць, включно з Ту-95МС, Ту-22М3, Ту-160 та Ан-12. На вашу думку, у чому причина? Чи можливо, що ворог готує масштабну атаку на Україну?
– Щодо масштабної атаки – велике питання. Але те, що літаки зараз перебувають на основному аеродромі росіян – а це саме "Оленья" – факт. Раніше основним аеродромом був "Енгельс", але зараз вони побоюються розміщувати там літаки, ми туди дістаємо. Тож поки що авіацію концентрують саме в Мурманській області, фактично ми їх туди загнали.
Поки що рано стверджувати зі стовідсотковою впевненістю, що там готується атака. Це може бути передислокація літаків і не більше. Але будь-якої миті звідти можуть злетіти п'ять літаків і виконати бойове завдання. Хоча ми до цих авіаційних нальотів уже готові. За великим рахунком, це як констатація факту.
Як тільки ми почнемо діставати і до "Оленьї", а це більше ніж 1500 кілометрів, тоді, найімовірніше, їм доведеться відганяти літаки за Урал. Але річ у тому, що стратегічному бомбардувальнику все одно, де перебувати, він вийде на точку пуску в Каспійське море. Питання лише, яким буде час польоту й спалений гас.
– Справді, відстань від України до "Оленьї" близько 1700 кілометрів. Чи є у нас якісь засоби, зокрема з-поміж тих, які надали нам союзники, які могли б подолати цю відстань?
– Союзники нам таких засобів не надають. Таку відстань могла б подолати ракета Tomahawk на 2-2,5 тисячі кілометрів. Наразі таких ракет нам не дадуть, поки ми не достукаємося до союзників із такою дальністю, доведеться використовувати лише свої безпілотники. У принципі вони можуть дійти до цього аеродрому. Так, дуже складно, але можливо.
Ще один варіант, як їх дістати, – робота наших розвідгруп, тобто Служби зовнішньої розвідки або ГУР. Інакше їх ніяк не дістати.
– Вже кілька тижнів поспіль обговорюється небезпека вторгнення ворожої армії до Сумської області. За інформацією Сумської ОВА 19 травня ворог здійснив 43 обстріли прикордоння області. Чи вважаєте ви, що це суто психологічний тиск, чи все ж таки ворог має можливість розширити лінію фронту?
– Виходячи з логіки ведення бойових дій, кордони Сумської, Чернігівської та Харківської областей давно мали стати лінією бойового зіткнення. Чому досі там немає лінії фронту? Тут багато причин, від політичних до військових.
У нас із Росією 400 кілометрів фронту на Донбасі та 600 кілометрів кордону, через який свого часу торгували. Тобто тут торгуємо, а тут воюємо. Але так не має бути.
Весь кордон має бути – і зрештою буде – лінією фронту. Частина Чернігівщини, яка межує із Брянською областю, частина Сумщини, яка межує із Брянською та Курською областями, та, звичайно, Харківщина, яка межує з Бєлгородською областю Росії. Тобто близько 100 кілометрів фронту в районі Харківщини розтягнуться до 500-600 кілометрів. Це може бути через день чи рік. Але все одно буде.
Нічого незвичайного у цьому немає. Тому ми й будуємо споруди фортифікації, формуємо лінії оборони вздовж кордонів. Питання, коли росіяни почнуть бойові дії. Або ми їх почнемо. Все залежатиме від того, кому це буде потрібніше, важливіше і хто матиме більше можливостей.
Можливо, росіяни поки що бояться рухатися в районі Сумщини, бо місто Суджа розташоване дуже близько до кордону, і воно відразу потрапить під удари нашої артилерії, як тільки вони почнуть там рухатися. Вони це розуміють і прораховують. На відміну від Бєлгорода, розташованого набагато далі від кордону, його можна дістати лише далекими засобами ураження.
Хоча, за великим рахунком, думаю, щойно росіяни підготуються, вони почнуть бойові дії. Їм просто вигідно їх розпочати – вони потребують розтягнути лінію фронту перед ударом по Донбасу. Вони хочуть зменшити густоту наших військ на Донецькому напрямку, а механізм для цього один: розтягування лінії бойового зіткнення. Причому, йдеться не лише про Сумщину, а про будь-яку ділянку.
– Ви сказали: "перед ударом по Донбасу". Ви мали на увазі можливий літній наступ ворога?
– Це не літній наступ. Наступальна операція супротивника триває. Вони просто вперлися в нашу лінію оборони на Донбасі та намагаються її продавити. Цього не виходить, бо там велика щільність військ. Тому вони створюють локальні зіткнення в інших місцях, щоб видавити туди наші сили.
Частково їм це вдається. Наприклад, 92-гу бригаду було перекинуто з-під Часового Яру під Харків. Такого вони хочуть досягти по всій лінії фронту. Але це не новий наступ, не якісь нові операції. Це ті самі, тільки з іншою інтенсивністю.
Щодо реальних наступальних дій, то Росія зараз готує осінньо-зимову кампанію, збирає сили та засоби, в них іде підготовка частин у тилу, за Уралом. Мета – продовжити виконувати завдання, на яких вони зупиняться протягом літньої кампанії. Найімовірніше, цілі будуть ті самі: вихід на адміністративні кордони Луганської та Донецької областей. Можливо, додасться Запорізький напрямок.
– Поясніть, будь ласка. Ворог намагається розтягнути лінію фронту й розосередити наші сили. Але в такий спосіб він розосереджує і свої сили, хіба не так?
– Так, звичайно. Але вони йдуть на те, щоб відвернути частину своїх військ. Але невелику частину. Це не сотні тисяч. Це півтора-два десятки тисяч росіян, які намагаються десь наступати. Проте вони зв'язують наші резерви. І у нас військ менше, ніж у росіян. А якщо так, вони користуватимуться саме таким прийомом – розтягуванням військ за напрямками.
– Чи бачите ви зміни на фронті, які опосередковано можуть свідчити, що західна допомога вже надійшла?
– Так, допомога заходить і однозначно змінює ситуацію. За рахунок того, що до нас зайшла достатня кількість боєприпасів, ми змогли навіть кілька бригад зняти з фронту без проблеми для самого фронту. Наприклад, зняли з Часового Яру, але цей укріпрайон стоїть. Чому? Бо туди додали боєприпасів.
Це дає надію, що ми впораємося навіть тими силами, які ми маємо. А далі заходить не лише кількість боєприпасів, а ще й номенклатура. Заходять 300-кілометрові ATACMS, уже з'явилися 9-кілометрові ПЗРК. Чому ми почали збивати російські літаки? Вони відстрілювалися до 5 кілометрів від лінії бойового зіткнення, знаючи, що ми маємо 5-кілометрові ПЗРК. Але зараз вони навіть відстрілюватися не можуть, бо ми їх перехоплюємо раніше.
Номенклатура озброєння дуже важлива. Нові озброєння приходять і в достатній кількості. І цей потік зростає. Попереду надходження F-16, а це не машина для "політати". Це машина для того, щоб використовувати засоби ураження авіаційного базування – ракети, авіабомби, крилаті ракети. Це цілий спектр нових озброєнь, який дасть змогу за деякими позиціями перейти і до контрнаступальних операцій. Тому попереду перспектива досить обнадійлива.