Відео дня
Армія Путіна матиме велику проблему на окупованих територіях: інтерв'ю із Селезньовим
Російська окупаційна армія, що наступає "м'ясними штурмами" і вистилає "звільнені" території України трупами своїх солдатів, уже найближчим часом зіткнеться з проблемою ефективного утримання українських населених пунктів під своїм контролем. Колосальні людські втрати, які просто неможливо поновити в короткі терміни, призведуть до того, що ворогові катастрофічно бракуватиме особового складу для організації комендатур та боротьби з партизанами, які сьогодні діють на всіх не підконтрольних уряду територіях України.
Країна-агресор Росія має можливість наступати багато у чому завдяки військовій підтримці своїх союзників – країн "вісі зла". Водночас позиція західних партнерів України, як і раніше, залишається неоднозначною. Так, Україна й досі не має ефективних засобів для протидії ворожим КАБам та дозволу на знищення авіації противника на його території. У такій ситуації партнери нашої країни не заслуговують на звання союзників.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив військовий експерт Владислав Селезньов.
– За непідтвердженою поки що інформацією, у Росії проходять підготовку близько 12 тисяч військовослужбовців із Північної Кореї. Чи могли б ви припустити, які завдання в Україні може виконувати це угруповання? І чи може факт присутності в Україні військових КНДР призвести до того, що наші західні союзники наважаться направити в Україну свої збройні контингенти?
– Насамперед ми маємо розуміти, що, на жаль, у нас дуже мало вихідної інформації. Ми не знаємо, чи справді йдеться про 12 тисяч північнокорейських військовослужбовців, із яких саме підрозділів тощо. Тому що одна історія, якщо це військовослужбовці, які проходять службу в інженерно-технічних підрозділах, які можуть допомагати будувати фортифікації для російських військових, – про це була розмова, причому неодноразово, й інша історія – якщо йдеться про спецназ. Як відомо, в армії Північної Кореї є досить серйозний засекречений спецназ.
Не знаючи цих вихідних даних, робити припущення складно. Але у будь-якому разі 12 тисяч – це багато чи мало? Для організації бойових дій на певній локальній ділянці, наприклад, у районі Курахового, це досить серйозні сили. Але якщо говорити про ці 12 тисяч у межах повномасштабної війни, тобто по всіх ділянках фронту, то, напевно, ні. Тому що вже зараз російська армія діє своєю кількістю сил і засобів до пів мільйона, але сказати, що вона має якісь приголомшливі результати, зокрема в рамках наступальної кампанії 2023-2024 років, не доводиться.
Думаю, слід розглядати й тенденції. 12 тисяч – це фінальна цифра або "перша ластівка", яка буде трансформована на подальше збільшення військової присутності північнокорейської армії на території України?
Тому, не маючи всіх цих вихідних даних, я думаю, що потрібно потримати певну паузу. Чому? Тому що про проведення підготовки на території РФ північнокорейських військовослужбовців, насамперед у Приморському краї Росії, постійно говорять українські джерела – розвідка, Центр протидії дезінформації. Але наші західні партнери займають у цьому питанні дуже акуратну позицію. І навіть першоджерело цих повідомлень, представники військового відомства Південної Кореї, теж не зовсім послідовно відстоюють свою позицію.
Щодо ймовірності залучення у зв'язку з верифікацією цієї інформації військовослужбовців країн-партнерів України, то тут я маю цілком обґрунтований скепсис. Чому? Причин і підстав для залучення більших сил і засобів з боку наших західних партнерів за ці 2,5 роки виникало більш ніж достатньо. Буквально сьогодні (21 жовтня. – Ред.) з'явилася інформація про те, що тодішній президент США Дональд Трамп робив досить різкі заяви на адресу Володимира Путіна щодо майбутнього України та ймовірної агресії путінської армії щодо нашої країни.
Так це чи ні? Ми маємо лише заяви кандидата у президенти Дональда Трампа, але інших джерел для підтвердження цієї інформації немає. Але якщо це так, то, з одного боку, наші західні партнери, як і раніше, займають досить непослідовну позицію щодо підтримки українського народу. Але з іншого боку, якби цих постачань не було, ми вже напевно загнулися б у цьому протистоянні з російською армією. Адже нинішня війна – це насамперед війна ресурсів. Відсутність ресурсів створює серйозні проблеми на полі бою.
– Ви сказали про непослідовну позицію партнерів України щодо військової підтримки нашої країни. Дійсно, ми бачимо, що той самий "Рамштайн" перенесений на листопад, ймовірно, він відбудеться вже після виборів у США. Схоже, Захід просто завмер в очікуванні цих виборів. Чи вважаєте ви, що ці кілька тижнів, які залишилися до виборів, є критичними, що склалася небезпечна ситуація для українських Сил оборони? Що саме зараз противник спробує досягти якомога більших успіхів на фронті? Активізація атак на українські міста – одна з ознак цього?
– Безперечно, противник поспішає. Чи зумовлений цей поспіх тим, що противник намагається до виборів у США реалізувати свої амбітні плани в контексті окупації частини території України? Я цього виключати не став би з очевидної причини.
Російська армія фактично перебуває у стані наступу понад рік, із середини жовтня 2023 року, коли розпочалася наступальна операція російської армії в районі Авдіївки. Від того часу армія РФ безперервно перебуває у стані наступу. Це дуже багато. Це ламає всю логіку сучасної військової науки. У російських окупантів фіксуються величезні втрати, проте вони продовжують атакувати, отримуючи певні територіальні надбання.
Ситуація досить тривожна, але ми маємо розуміти, що без підтримки Росії з боку країн "вісі зла" їй було б значно складніше вести наступальні дії. А так – "Шахеди" з Ірану, 130-міліметрові снаряди для артилерійських систем з Ірану та Північної Кореї. Тепер йдеться вже й про військовослужбовців із Північної Кореї. Постачання озброєнь, техніки та особового складу певною мірою дозволяє компенсувати величезний рівень втрат у російських окупантів.
Вони реалізують абсолютно нераціональну практику так званих м'ясних штурмів, проте ці штурми дають відповідні територіальні надбання для російських окупантів.
– Справді, вже понад рік ворог веде наступ, який розпочався з району Авдіївки. Але якщо подивитися на мапу бойових дій на найгарячішому напрямку, Покровському, то за рік ворожа армія не змогла підійти навіть до Покровська. Чи можна зробити висновок, що ті колосальні втрати, яких зазнає ворог, не варті цих територіальних надбань?
– Вони не варті величезних людських втрат. Це абсолютно нераціонально з воєнної точки зору. Фактично росіяни трупами своїх солдатів вистилають шлях до надбання територій. Ведення бойових дій в урбаністичній місцевості серед житлової забудови або виробничих корпусів є найскладнішим видом ведення бойових дій. А Донецька область – це дуже густозаселена територія, тож нічого дивного у цьому сенсі немає.
Таке абсолютно безрозсудне використання живої сили, яку поновити за короткий період неможливо, – це поза логікою здорового глузду. Так, принцип наступу нахрапом і за будь-яку ціну працює, але далі що? Мало окупувати території – їх треба тримати під контролем. Але з таким помірним рівнем втрат у живій силі якими силами та засобами противник збирається утримувати тимчасово окуповані території у довгостроковій перспективі? Вже зараз на території Донецької та Луганської областей, на півдні Запорізької та Херсонської області та у Севастополі діє партизанський рух. Для створення дієвої каральної машини – комендатур чи окупаційних адміністрацій, структур, які забезпечуватимуть протидію диверсійним групам, групам партизанів – потрібна величезна кількість ресурсів. Де російська армія їх братиме? У мене відповіді це запитання немає.
Але результат будь-якого футбольного матчу залежить від поведінки двох команд на футбольному полі. Тому цілком очевидно, що, розглядаючи дії російських окупантів – логічні, алогічні, – ми не маємо забувати про дії українських Сил оборони, які є досить неоднозначними.
Говорити про те, що у нас ідеальні умови для ведення оборонних боїв, не слід. Іноді країну стрясають корупційні скандали, а також скандали, пов'язані з нераціональним використанням сил та засобів. Проблем більш ніж достатньо. Але навіть на тлі цих проблем ключовий фактор, який впливає на ситуацію на полі бою, – це ресурси.
На превеликий жаль, називати наших західних партнерів союзниками я б не ризикнув, тому що союзники так не поводяться. Адже для всіх очевидно, що українська армія зараз забезпечує периметр безпеки не лише на території, яка перебуває під контролем українського уряду, а й на тих територіях, що розташовані на заході – я маю на увазі країни Східної та Південно-Східної Європи, країни Балтії.
З урахуванням цього чинника нашим західним партнерам треба масштабніше приєднуватися до російсько-українського протистояння. Ми не вимагаємо, щоб солдати країн НАТО брали участь у бойових діях. Нам потрібні ресурси – системи ППО, артилерія, боєприпаси до цієї артилерії, сучасний зв'язок та засоби радіоелектронної боротьби, далекобійні ракети, щоб ми хоча б створили умови для паритету на полі бою.
Левова частка успішності російської армії щодо територіальних надбань протягом наступальної кампанії 2023-2024 року – це результат активного та ефективного залучення керованих авіабомб. Україна досі не має дієвого ресурсу для того, щоб знищувати ворожу авіацію не лише під час їхнього виходу на бойові рубежі для пуску КАБів, а й у місцях їхньої дислокації. Нам критично бракує ресурсів, як і дозволу на використання західної зброї для завдання ударів по території РФ.