Блог | Бій за ініціативу: Путін поспішив з наступом
В усіх своїх публічних виступах і коментарях, навіть на зустрічах з закордонними делегаціями в останні кілька тижнів, Путін не перестає повторювати одне: "український контрнаступ провалився, український наступ закінчився, а наш, розпочинається". Для Путіна український наступ став болючою темою, яка "гризла" його з весни. Страх зазнати великої, ганебної поразки від України, ще й підсиленої західної технікою, тими самими "Леопардами з хрестами". І, справді, цей великий страх зміг зіграти на користь росіянам: вони зміцнили свою оборону і наполегливим опором зустріли контрнаступ ЗСУ на Запорізькому напрямі. Але чому ж Путін так відчайдушно прагне довести всім, що український контрнаступ закінчився?
10 жовтня Росія почала свій наступ, який, відверто кажучи, був поспіхом підготовлений і обмежувався тактичними і порівняно досяжними, на перший погляд, цілями. Оточення та взяття міста (в даному випадку Авдіївки) підняло б імідж Кремля після ланцюга поразок, але це не єдина мета початку цього наступу, тим більше він не пояснює таку його поспішну організацію. Щоб у цьому краще розібратися, необхідно глибше поринути в контекст російських планів і задумів, які знаходять свій публічний прояв.
Отже, протягом другої половини вересня – початку жовтня і до цього дня величезну увагу у своїх зведеннях приділяють Херсонському напрямку. Вони щодня пишуть про підготовку ЗСУ до форсування Дніпра та малюють карти зі стрілочками до сакрального Криму. Вони чекають з дня на день нового наступу ЗСУ прямо до Криму. Неважливо, чи обґрунтовані ці судження або плід хворої кремлівської уяви. Важливо те, що інші рішення приймаються під впливом цих розрахунків.
Таким чином, Путін почав свій поспішний контрнаступ зі страху. Він розуміє, що Україна не вичерпала свій наступальний потенціал і розуміє, що незважаючи на певний успіх влітку він знову перебуває на порозі поразки. Він боїться випустити, цю першу за довгий час, невелику перемогу з рук. Він поспішно прийняв рішення розпочати свій наступ, щоб відволікти ЗСУ, аби змусити Київ зосередитися на обороні Авдіївки та Куп'янська, але тільки, в жодному разі, не розпочати нову атаку там, де йому буде по-справжньому боляче.
