Блеф останнього союзника Путіна: в Atlantic Council оцінили ймовірність нового наступу на Київ
Поразка у битві за Київ була принизливим ударом для глави Кремля Володимира Путіна. Російський диктатор, безперечно, хоче помститися за свій провал. Проте без допомоги президента Білорусі Олександра Лукашенка новий наступ на українську столицю неможливий.
OBOZREVATEL публікує переклад колонки наукового співробітника Atlantic Council Пітера Дікінсона, в якій він намагається спрогнозувати, чи варто побоюватися нового наступу з півночі.
7 червня Білорусь оголосила про початок великих загальнонаціональних військових навчань. У них візьмуть участь усі підрозділи збройних сил – щоб підготувати країну до переходу "від мирного часу до військового". Ці нові навчання є частиною моделі посиленої військової мобілізації на півдні, яка викликала розмови щодо можливості нового наступу на Україну з півночі.
Не всі переконані, що загроза є реальною. Скептики розглядають цей крок як білоруський блеф – щоб змусити Україну зміцнити свою північну оборону, запобігаючи передислокації військ на Донбас. Проте сплеск активності заперечувати не можна.
В останні тижні диктатор Олександр Лукашенко оголосив про створення Південного оперативного командування для білоруської армії, яке базуватиметься неподалік від кордону. Українські чиновники відзначили активізацію розвідки та розгортання додаткових підрозділів у прикордонних районах. Лукашенко також недавно дозволив Росії розгорнути ядерні ракети "Іскандер-М" та інші системи на півдні Білорусі. Тим часом Генштаб України повідомив, що наразі ведеться підготовка до збільшення загальної чисельності білоруської армії з 45 до 80 тисяч військових.
Дехто вбачає у цьому ознаку того, що Москва розглядає можливість нового нападу на Київ. Українська столиця була початковою мішенню Кремля – 24 лютого низці елітних російських військових частин було наказано захопити місто та вбити український уряд. Проте окупанти зіткнулися з несподівано жорсткою відсіччю ЗСУ.
Білорусь зіграла життєво важливу роль у цьому невдалому наступі. Країна служила плацдармом для російських військ, що наступали на Україну з півночі. Потім РБ діяла як незмінний матеріально-технічний центр. А зі зростанням втрат на полі бою місцеві лікарні та морги наповнювалися російськими солдатами.
Протягом усієї війни Лукашенко також дозволяв Росії використовувати Білорусь як стартовий майданчик для авіаударів по українських цілях. Незважаючи на очевидну причетність до вторгнення, диктатор продовжував заперечувати свою провину, претендуючи на статус некомбатанта.
Це частково вмотивовано бажанням уникнути подальших міжнародних санкцій. Але політик також гостро усвідомлює, що війна Путіна є вкрай непопулярною серед білоруської громадськості.
Опитування постійно вказували, що більшість громадян виступають проти вторгнення і особливо непохитні до участі у цьому білоруських солдат. Деякі навіть саботували російські військові зусилля, включно зі спробами зірвати прохід окупантів та їхньої військової техніки через білоруську залізничну мережу. Інші вирушили в Україну і приєдналися до добровольчих батальйонів, які борються із вторгненням Путіна.
Громадський протест та проінформованість щодо катастрофічних втрат, завданих Росії на півночі України, допомогли викликати серйозні сумніви щодо готовності білоруських військових приєднатися до вторгнення. Надходили численні повідомлення, що високопоставлені командири РБ звільнялися на знак протесту проти планів участі у війні.
Це ставить Лукашенка у дуже скрутне становище. Він знає, що пряма участь у вторгненні буде вкрай непопулярною серед білорусів. Він також має побоюватися, що багато солдатів дезертирують після перетину українського кордону. Водночас його жорсткі репресії проти протестного руху з 2020 року зробили Лукашенка міжнародним вигнанцем і залишили його політичне виживання залежним від Кремля. Тому політик повинен знайти спосіб догодити своєму покровителю, водночас чинячи опір російському тиску, пов'язаному з вимогою приєднатися до війни.
Поразка у битві за Київ була принизливим ударом для Путіна, за який він, безперечно, хоче помститися. Однак його єдиний союзник, ймовірно, не бажає і не може брати участь у будь-якій новій спробі захопити українську столицю. Більш ймовірно, що нещодавні навчання в Білорусі – лише спосіб Лукашенка продемонструвати корисність своїм кремлівським спонсорам. Тобто зв'язати українські сили, які могли б бути використані для протидії російським військам на сході.
Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі Obozrevatel. Не ведіться на фейки!