Бойченко: Маріуполь і взимку буде без газу, 100 тис. населення стали безхатьками

У другій частину інтерв’ю авторському проєкту "Орестократія" міський голова Маріуполя Вадим Бойченко розповідає про ситуацію в місті, про очікування епідемій, зиму без газу та чи можна було захистити Маріуполь.

У першій частині "Бойченко: ми відкривали Маріуполь для евакуації, а росіяни заїжджали танками і стріляли по автобусах" йшлося про те, чому росіяни знищили місто, яке на 50% складалося з етнічних росіян, про так звані гетто та фільтраційні табори і як він їздив на окуповану територію.

Цього літа в Маріуполі буде біда, спалахи холери та дизентерії

– Як зараз у Маріуполі виживають люди – без їжі, без води?

– Ключове слово – виживають. Раніше окупанти привозили воду кожного дня, а зараз – двічі на тиждень. Люди також добувають воду з інших джерел: з криниць, десь джерело пробурюють. Але ми маємо розуміти, що всі ці джерела вже отруєні. Чому? Бо росіяни на 50% перетворили місто на попіл, це – багато будівель. Вони почали швидко розбирати, і бетон, і тіла людей вивозити на смітник. До цього додається ще неробоча система збору сміття, неробоча каналізація. Ця проблема була в місті і до початку війни, цього року ми збиралися залучили інвестиції в 100 млн євро, щоб розпочати велику модернізацію системи водовідведення, щоб у морі нашому не було халеп. Кожного літа ми "закривали" наше море, тому що, на жаль, воно було забрудненим. Торік так і було.

А що ж буде цього року? Неробоча каналізація, неробоча система збору сміття, 100 тис. населення, яке продовжує свою життєдіяльність. Також немає питної води, треба буде добувати. І ці великі поховання, стихійні поховання, які люди вимушені були робити на подвір'ях, на пагорбах під церквами, і ще підвищена температура. Пішли дощі, вся ця маса сміття розмивається, розмиваються тіла, дощова вода рухається в бік річок, моря, отруює криниці, де люди беруть воду.

Тому ми з лікарями кажемо про те, що цього літа буде біда, яка має ознаку інфекційних спалахів, а також захворювань холери та дизентерії. Тобто вони вже почали готуватися. Багато лікарень пошкоджено, і залишилася лікарня ЛШМП, вона хоч і пошкоджена, але ще може працювати. До цього це була лікарня, яка працювала як ковідний шпиталь. Після окупації росіяни перетворили його на морг, вони ховали 600 вбитих маріупольців. Зараз ці тіла прибрали, заховали в братських могилах. Тепер вони намагаються створити щось на кшталт інфекційного шпиталю.

Але маємо розуміти, що обладнання, яке було в сучасній лікарні, яку ми 2 роки будували, це 4-та лікарня – вони перетворили на попіл, вони знищили її, вбили наших фахових лікарів. Там була сучасна лабораторія, було обладнання, були ліки… Там будувалися системи для таких випадків, але окупанти все це зруйнували. Якесь вціліле обладнання вони вже вивезли в бік Донецька. Лікарів немає, ліків немає… буде велика біда. Наші лікарі кажуть, що це літо буде, на жаль, сумним для Маріуполя, як і вся ця сумна війна… Їхня оцінка – що цього літа від цих спалахів інфекційних захворювань загинуть тисячі маріупольців.

Я ще хочу додати важливу інформацію. Хто такі 100 тис. населення? Більше 70% – літні люди, які, звичайно, мають якісь там вади здоров'я, багато таких людей хворі на цукровий діабет. Окупанти завозять так звані "рускі" ліки, які не працюють так, як можуть працювати звичайні сучасні ліки. Два дні тому я спілкувалися з лікарем з Маріуполя, який каже, що перетворився на місцевого м'ясника, який відрізає щодня кінцівки діабетикам. Тобто росіяни знущаються сьогодні з маріупольців.

– Фактично від Маріуполя може нічого не залишитися, тому що буде ще зима… Я так розумію, газу немає в місті.

– Так, Маріуполь сьогодні не готується до зими. Ми уточнили у фахівців, скільки потрібно часу на відновлення системи газопостачання (всі наші котельні працюють від газу, в нас немає твердопаливних котлів, які б мали змогу забезпечити тепло місцевому населенню): для відновлення потрібно залучати щодня понад 200 бригад, які мали б працювати 1,5 року, щоб відтворити газозабезпечення Маріуполя, що неможливо.

Окупанти вже проголосили, що цієї зими вони не забезпечуватимуть газом, і тому людям, які залишилися в місті, запропонували користуватися наметами для обігріву місцевого населення. Ми колись ставили 1 чи 2 намети в місцях скупчення безхатьків. Тобто вони перетворили 100 тисяч населення на безхатьків. Оце і є ознака того "русского міра", який вони запропонували місцевому населенню. Росія прийшла руйнувати, вбивати та грабувати нашу державу Україну. Вони прийшли за цим.

Війна вже розставила всі крапки над "і"

– Навіть після 2014 року, коли росіяни відкусили в нас частину Донбасу, кількість прихильників "русского міра" була дуже велика. Ми бачили це і з голосування за проросійські партії, і за проросійських політиків, і також побачили це з соціологічних даних. Що ми з вами робили не так, що ці люди так тремтіли за цим "русским міром"? Чи настане тепер прозріння?

– Я вважаю, що ця війна вже розставила всі крапки над "і".

Якщо ми зробимо екскурс у часі і пригадаємо 2014 рік, коли прийшла так звана "руська весна", "ДНР" і все таке інше, навіть тоді підтримка так званої фракції ОПЗЖ у місті Маріуполі була майже 80%. Тобто велика кількість.

– Тобто після того, коли сусідні райони були окуповані. Чому?!

– Ці вибори в 2020 році показали, що є вже певні зміни в ментальному плані, в розумінні того, що відбувається в державі Україні. Тому, що ми весь цей час, – я безпосередньо, як очільник міста, – ми працювали, звичайно, лише під українським прапором. Відбулася головна реформа, яка має назву "децентралізація", вона дала можливість для розвитку міст. І нам вдалося створити сучасне європейське місто. Ми проголосили, що підтримуємо відновлення українського Донбасу. І це, на жаль, зруйнувало Маріуполь. Тому що Росія не хотіла, щоб ми стали сучасним європейським містом.

Зміни із населенням відбулися, підтримка так званих "руських" у Маріуполі, на жаль, залишилась все ж таки великою, але знизилася з 80% до 30%. Тобто зміна дуже суттєва. Я вважаю, сьогодні і ті 30% вже розуміють, що відбулося. Чому я так кажу? Бо коли окупанти організували "свято 9-го травня", розтягнули цю георгіївську стрічку, але місцевого населення взагалі не було. Дякувати Богу, зрозуміли, що сьогодні таке "русскій мір".

Коли я сьогодні зустрічаю людей у центрах підтримки маріупольців, які ми відкриваємо сьогодні в багатьох українських містах, я чую кожного разу: "Яке в нас було місто! Які в нас були затишні двори! Який у нас був сучасний транспорт! Які в нас були парки, школи, лікарні, як ми за цим усім сумуємо! І ми хочемо повернутися до українського Маріуполя! Ми сумуємо за нашим Маріуполем".

– Чи є російська мова фактором путінської агресії?

– Ні. Якщо б так було, він би так не руйнував Маріуполь. Ще раз наголошую, в місті кожен другий має російське походження, 95% російськомовного населення.

– Я трішки про інше. Ми всі роки незалежності в єдиному інформаційному просторі. Якби молоде покоління не знало російської, якби наше з вами покоління перестало слухати російські передачі, у Путіна не було б ілюзії в 2014 році, що хтось радітиме його появі в Україні.

– Тут я погоджуюсь… Та сьогодні Путін створив нас як націю! Вже не буде половинчастих мір – або ти українець, або ні. Ми вже не будемо товаришувати з росіянами, ще принаймні 100 років. Це моя особиста думка. Зараз не важливо, хто ти за походженням, чи росіянин ти, чи українець, поляк, єврей, грек... Прийшла Росія, вона не обирає, кого вбивати, українця чи росіянина – вона вбиває всіх.

Почалося з того, що став один корабель, потім – два, три, чотири, і вони безтурботно обстрілювали місто

– Якбибула можливість із вашим нинішнім розумінням ситуації повернутися у жовтень-листопад 2021 року, що б ви зробили в місті? Що не було зроблено для оборони України і для оборони Маріуполя?

– Я хочу, щоб всі однаково розуміли. Я багато замислювався над цим питанням. Я зробив для себе один висновок – до цієї, на жаль, війни потрібно було готуватися всі 30 років нашої незалежності. Кожен президент України мав готувати ЗСУ, купувати протиповітряні системи захисту міст, літаки, системи залпового вогню, готувати наші кордони до супротиву.

Війна з "другою армією світу", на жаль, показала усі наші недоліки. Але підкреслюю, до цього потрібно було готуватися всі 30 років. Я вважаю, що настане час, коли ми обов'язково переможемо у війні, Україна переможе Росію, наголошую на цьому. Але потім буде ще багато запитань, на які ми разом будемо знаходити відповіді. І хочу лише одного: щоб ми зробили всі необхідні висновки з цієї війни. І щоб більше ніколи такого не повторилося.

– Готуючись до інтерв'ю, я бачив багато ваших висловлювань, з яких можна зробити висновок, що Маріуполь фактично не був готовий до війни. Безумовно, не міський голова повинен це робити, але наскільки я розумію, в місті не було системи ППО, навіть не зведено ліній оборони. На прикладі Маріуполя можна сказати, що попередження західних розвідок були проігноровані. Який висновок з цього можна зробити?

– Я чую, що ви хочете сказати. Ще раз, за такий стислий час, якщо повернутися в якийсь жовтень, неможливо було зробити достатньо для оборони міста та країни. Треба було системно готуватися до цієї війни починаючи з дня нашої незалежності. Потім була призупинена війна. Мій син сьогодні служить у ЗСУ. Так от, в академії, де він отримав військову освіту і звання, є дві дуже важливі складники війни. По-перше, перемога. По-друге, поразка. Коли ми підписали цей Мінський меморандум, це – призупинення війни, говорячи військовою мовою. Розуміючи це, ми повинні були ще з 14 року розпочати системну підготовку до другої фази війни.

Ще раз скажу, треба сьогодні йти до перемоги, а потім зробити з цього висновок і підготувати нашу державу до того, щоб "пан" Путін й інші тирани, які прагнули б захопити таку державу як Україна, подивившись на систему захисту, систему ППО, на наш військовий рівень, розуміли б, що це неможливо! Ми маємо підготувати наші кордони, створити систему ППО, яка захищала такі міста, як Маріуполь. Бо з повітря прилітає найстрашніша зброя, як казала моя мама, яка безпосередньо перебувала в драматичному театрі з 5 по 15 березня, а 16 березня, на жаль, прилетів літак… і загинуло багато наших містян.

Найстрашніша зброя, від котрої неможливо заховатися десь там в укритті або бомбосховищі… вони скидають такі бомби, які руйнують цілі великі будинки. ФаБ-500 або ФАБ-1000 створюють великі, страшні кратери. Літак – найстрашніша зброя, вони прилітали регулярно, як на роботу. Часто прилітав один, потім, два, три, чотири... Щогодини вони прилітали і скидали бомби, бомбардували, бомбардували наше місто. Майже місяць літаки прилітали і руйнували Маріуполь, а загалом два місяці він був під щільним вогнем. Окупанти почали з того, що став один корабель, потім, два, три, чотири, і вони безтурботно працювали. Ніхто їх не зупиняв, ніхто їх не руйнував, ніхто їх не обстрілював... Це була наша найслабша зона, яку ми, на жаль, не закрили. Треба сьогодні робити висновки, щоб у майбутньому ми не дали змоги на нас безкарно нападати.

– Який для вас найголовніший урок цієї війни?

– Спочатку було боляче і важко дивитися, як руйнують все те, що ти побудував. Сучасні парки, транспорт, у який так складно було знайти інвестиції, щоб він поїхав, провести капітальний ремонт доріг, створити нові сучасні школи, дитячі садки, лікарні... Але потім ти розумієш, що головне – це не парки-дороги-школи, головне – це життя… Мирне життя. Місцеве населення побачило, яким може бути цей контраст між очікуваннями та реальністю "русского міра". Наша сила в маріупольцях, які залишились живими, стомленими, наляканими, але живими. Наша головна мета сьогодні в центрах, які ми відкрили в Запоріжжі, Дніпрі, – підтримати маріупольців, щоб вони не втратили віру в нашу державу Україну. І відчували, що вони нам потрібні.