​​​​​​​Бойченко: Ми відкривали Маріуполь для евакуації, а росіяни заїжджали танками і стріляли по автобусах

12 хвилин
45,6 т.
​​​​​​​Бойченко: Ми відкривали Маріуполь для евакуації, а росіяни заїжджали танками і стріляли по автобусах

Мер Маріуполя розповів, чому окупанти повністю знищили російськомовне місто.

Відео дня

Вадим Бойченко до війни був відомий як міцний менеджер, спершу – в комерційному секторі, потім як міський голова Маріуполя. Та після 24 лютого він став широковідомим уже як голос оточеного, а потім і окупованого міста, голос нескореної громади. У рамках проєкту "Орестократія" я розпитав пана Бойченка про те, що відбувається зараз у Маріуполі, чому росіяни знищили місто, яке на 50% складалося з етнічних росіян, чи реальна загроза епідемії холери та дизентерії, а також про так звані гетто та фільтраційні табори. І ще про те, скільки реально маріупольців загинуло від рук окупантів.

Росіяни всі вісім років готувалися до знищення Маріуполя

Що відбувається зараз у Маріуполі? Як живе місто? Адже є дуже багато страшної інформації звідти, починаючи від поширення інфекційних захворювань і завершуючи повною відсутністю води.

– Відомо, що багатоповерхівки пошкоджені на 90%. 50% багатоповерхівок і приватного сектору перетворені на попіл. Росіяни сьогодні вбили більше городян, ніж фашисти за два роки окупації. Німці з 41-го по 43-й рік позбавили життя трохи більше 10 тис. населення, російські окупаційні війська за два місяці щільного вогню вбили понад 22 тис. містян.

Це тільки за офіційними даними, наскільки я розумію.

– Обережна цифра така, досить обережна. Чому? Тому що всі багатоповерхівки в місті були укриттям для маріупольців, вони ховалися там від ворожих обстрілів, літаків. Тобто в кожній із 1356 зруйнованих будівель були мешканці. Уявімо, що в кожній багатоповерхівці ховалося 50 осіб і помножимо цифру на кількість зруйнованих росіянами будинків – і побачимо дані. Я не лякаю, а озвучую обережно...

А ви можете припустити, скільки людей могли там під завалами загинути?

– Я беру "маленьку" цифру 50 осіб на будинок. Ми бачили, скільки росіяни витягували з-під завалів, коли ще робили це; було по 70-100-200 тіл... Та беру за розрахунок "мінімальну" цифру 50 і множу її на 1356 зруйнованих багатоповерхівок. Дуже багато людей, яких, на жаль, убила РФ.

Та офіційно ми сьогодні говоримо винятково про 22 тис.

Тобто, гіпотетично може бути до 100 тис загиблих?

– Десь ближче до 50 тис. Понад 40 тисяч, ми вважаємо. Але щоб порахувати, це треба мати доступ до зруйнованих об’єктів. Проте сьогодні росіяни приховують свої злочини, прибирають усе, що накоїли. Спочатку вони витягували людей, ховали в братських могилах, братські могили росли, виростали у великі поховання. Ми через MAXAR фіксували це все. Росіяни спочатку залучали місцеве населення до цієї принизливої роботи, а потім перестали, тому що маріупольці інформували нас про все. Росіян це дратувало і лякало.

А зараз це робить винятково "МНС ДНР". Вони ж так само трохи хворі, вибачте, що скажу. Вони хворі на дати, хворі на якісь терміни, заганяють себе в дати та рухаються до них. Коли з’явилися жорсткі дедлайни розбору завалів, окупанти змінили стиль роботи: вони вже руйнують будівлі, не витягуючи з-під них місцеве населення. Тобто, вони вивозять тіла людей як сміття, разом із бетоном.

Головна мета – уникнути документування цих злочинів?

– Так, іншої – немає. Але нами чимало вже зафіксовано фактів цієї жорстокої війни. І вони всі мають ознаки воєнних злочинів і геноциду. Ми співпрацюємо з міжнародними і юридичними інстанціями, судами, і також з Офісом генпрокурора. Робимо все, щоб злочинці з РФ, усі, хто брав участь у цих діяннях, були покарані… Зокрема і все російське військове керівництво, починаючи з Путіна, всі ці командири, які надавали накази вбивати місцеве населення і руйнувати Маріуполь.

Хочу додати важливу думку: вони до цього готувалися. Готувалися всі 8 років. Чому? Тому що вони дуже швидко і планомірно руйнували критичну інфраструктуру міста. У Маріуполі було 15 окремих входів електропостачання, і росіяни лише за тиждень усі ці 15 систем живлення міста електрикою зруйнували. Це треба було заздалегідь знати, де входи розташовані, щоб швидко, системно працювати артилерією та авіацією по них. Таким чином, вони зупинили і теплопостачання міста, а далі продовжували працювати по водопостачанню. Далі "вирубили" мобільний зв’язок, тобто залишили місто в інформаційній тиші. А потім трохи більше ніж за тиждень зруйнували все газопостачання.

Тобто вони знищили всю критично важливу інфраструктуру. Потім перейшли до руйнування лікарень. У кожному шпиталі вони "бачили" якийсь командний пункт, де сидять "азовці" і нищили його. Перша зруйнована лікарня – це пологовий будинок, через що виникло багато інформаційних спалахів, і росіяни були налякані, але не зупинилися, руйнували лікарні й далі.

Потім був шпиталь з важкопораненими. Вони зруйнували його важкою артилерією, спалили і там заживо під завалами були поховані важкопоранені місцеві жителі, звичайні мешканці, більш ніж 50 осіб там загинули. І потім росіяни зруйнували 4-ту лікарню, де загинули наші шановні лікарі. Сьогодні ми хочемо відзначити їх всіх нагородами, але, на жаль, посмертно. Але головне, що їх подвиг має велике значення, тому що вони працювали в цей час і рятували життя. Тому для Маріуполя і для історії загалом хочу, щоб про цих хлопців і дівчат не забули.

Я особисто поїхав в окупацію через 16 блокпостів до Бердянська

Дозвольте одне з фундаментальних запитань, яке не давало спокою, мабуть, усім українцям упродовж цього часу: для чого знищувати місто, яке ти збираєшся окупувати і будувати там "щаслівий рускій мір"? Для чого знищувати територію, яку ти хочеш розвивати під своїм прапором?

– Я багато про це замислювався. Перше, що хочу зауважити, що це нескореність міста в 14-му році, коли в Маріуполі з’явилися ці так звані "зелені чоловічки" і пропонували місцевому населенню так звану ДНР. З квітня по червень 2014-го місто перебувало в окупації, але 13-го червня було звільнено ЗСУ і героїчним полком "Азов". І сьогодні проявляється образа за нескореність у 2014-му році, образа так званої ДНР.

Згадайте, до 14-го року Донецьк розквітав, це було сучасне європейське місто, яке надихало багатьох людей. Там було багато великих сучасних парків, будувались дороги, сучасний аеропорт, збудували футбольну "Арену". Потім прийшла "ДНР" і за ці 8 років у Донецьку – занепад. Не будуються дороги, транспорт, який був придбаний під "Євро 2012", уже трохи так "підхитався". І водночас біля Донецька є таке місто Маріуполь, яке під українським прапором стає сучасним і європейським. Тобто розвивається, залучаються інвестиції – понад 200 млн євро. Будується нова система водопостачання, нова система водовідведення. Придбали новий сучасний транспорт – тролейбуси, автобуси з автономним ходом. Сучасну транспортну мережу створено, транспорт їде за графіком, не відхиляючись. Сіре звичайне промислове місто за ці 8 років перетворилося на сучасне європейське. І це викликало заздрість Донецька і його гауляйтерів.

Інша річ, коли росіяни побачили супротив ЗСУ в Маріуполі, провалилися їхні штурмові дії, а я нагадаю, що вони хворі на дати й терміни, які вони самі собі проголошують... Саме тоді окупанти почали агресивнішу війну, спалювали місто і вгризалися в нього – по 50-100 м, щодня руйнуючи багатоповерхівки наші, пробираючись у середину міста.

Коли це все сталося, перша евакуація відбулася лише 13-го березня, яку я особисто очолив, поїхав в окупацію через 16 блокпостів до Бердянська…

Ви?! Легально, як мер?

– Звичайно, офіційно як мер не міг поїхати... Після цього росіяни "образились" на те, що я почав розповідати, що був там п'ять днів. "Як це може бути?"

"Хочемо, щоб усі зрозуміли: знищення Маріуполя можемо повторити з кожним іншим містом України"

Проґавили…

– Це наробило такого галасу всередині, і вони почали, на жаль, ще щільніше перевіряти і створили фільтраційний центр.

Але головне, що ми створили коридор, і він працював із 13 березня майже до середини квітня. І ми через ці віконця можливостей вивезли понад 100 тис. городян.

Під час евакуації нам вдалося розпитати росіян на блокпостах, чому вони так жорстоко повелися з Маріуполем. І відповідей було дві: "Україна і українці мають бути такими наляканими". І друга: "Хочемо, щоб усі зрозуміли: знищення Маріуполя можемо повторити з кожним іншим містом України".

Тобто ці слова дезавуюють слова Путіна, цього воєнного злочинця, про те, що він прийшов звільняти "рускоязичноє" населення. Він прийшов на нашу землю вбивати українців. Він зрозумів, що його тут із квітами не зустрічають, є спротив. І він почав знищувати місцевих.

Треба ще згадати дуже важливу річ з точки зору особливого ставлення до Маріуполя з боку Путіна. Спочатку, коли почалася війна, росіяни оточили місто, стали навколо, розташували військову техніку і почали руйнувати місцеву інфраструктуру. І коли ми зрозуміли, що вони починають вгризатися, ми з центральною владою працювали над початком евакуації. І, звісно, ми не могли це зробити без РФ, тому що вони вже тримали Маріуполь у кільці. На центральному рівні була сформована перемовна група, яка напрацьовувала цю можливість. Росіяни 5-го березня сказали, що можна розпочинати... Вони брали у нас інформацію про локації, час евакуації, запитували про кількість автобусів. Ми говорили відверто, бо вірили в те, що евакуація відбудеться. "Скільки ви можете вивезти людей?". І ми давали цю інформацію, я особисто звертався до командувача оборони Маріуполя, просив відкрити місто, щоб ми мали змогу виїхати.

Що робили росіяни в цей час? Перше, вони покращували свої військові позиції. Тобто, коли ми відкривали місто, вони в’їжджали танками в Маріуполь. Вони не підтримували режим тиші і били по тих локаціях, які ми визначали для евакуації. "Визволителі" розуміли, де стоять наші автобуси, нові, які ми придбали для комунальних потреб і руйнували їх. Людей, які хотіли виїхати на приватному транспорті, військові ЗСУ випускали з міста, але на першому блокпосту росіяни їм говорили, що немає команди жодного городянина випускати з Маріуполя.

9 березня відбулася авіаційна атака на Маріуполь, росіяни зруйнували пологовий будинок, наробили багато галасу в міжнародному інформаційному просторі. У цей час відбулася зустріч міністрів закордонних справ України і Росії, тобто Лавров і Кулеба зустрілися в Стамбулі. І вони обговорювали питання Маріуполя. Кулеба запитував Лаврова: чи можна провести евакуацію місцевого населення з Маріуполя? І Лавров відповів, що "ви не маєте таких повноважень ухвалювати рішення про евакуацію населення міста". Тобто Путін спочатку війни мав особливе ставлення до місцевого населення і безпосередньо до Маріуполя. Макрон, Ердоган, Червоний Хрест, ООН – усі стукали до Путіна і достукалися. І лише 13 березня, без режиму тиші, для приватного транспорту російські окупаційні війська відкрили місто.

І в цій евакуації безпосередньо я поїхав до Бердянська і там 5 діб перебував в окупації. Тоді місцеве населення вперше отримало можливість на порятунок свого життя. І десь до 10-12-го квітня евакуація відбувалася так більш-менш системно. І нам вдалося понад 100 тис. населення евакуювати з міста Маріуполь.

Потім росіяни створили фільтраційні центри, закрили місто, і вже такої змоги евакуювати місцеве населення не було. Мій товариш пішов до цього фільтраційного центру, записався і сказав, що отримав номер 3670. І каже, що десь у грудні 2024 року він пройде цю фільтрацію. Тому що вони випускають у бік держави Україна досить прискіпливо, досить неохоче. Тобто треба чекати, чекати, чекати.

А що таке фільтрація? Це перевірка, після якої можна поїхати в Україну?

– Це жахлива річ, це знущання, тортури. Росіяни поділили місцеве населення на декілька категорій. Чоловіків майже зовсім не випускають із міста. У кожному чоловіку, який виїжджає в бік України, вони бачать або "азовця", або військового. Затримували майже всіх чоловіків, вивозили їх у так званий фільтраційний центр в Безіменне і там тримали. Там накопичували чоловіків, залучали спочатку для розбору завалів, потім хотіли перевдягти їх у форму військовослужбовців ЗСУ, мовляв, вони полонені…

Якщо ти маріуполець і виходиш у бік України, якщо ти муніципальний працівник або службовець, то тебе одразу відправляють до в'язниці. Є тюрма, яку вони створили на базі Оленівки, де окупанти тримали наших маріупольців. У деяких випадках навіть уже є так звані вироки судів "ДНР", наприклад одному з керівників селищ, який відмовився працювати на окупаційну "ДНРівську" російську владу. Він отримав покарання у вигляді 10 років позбавлення волі. Є прецеденти, коли люди, які працювали в правоохоронних органах, отримували і вищі покарання, по так званих законах "ДНР" – розстріл. Є також і жінки, які отримали по 10 років позбавлення волі. І росіяни з них знущаються. Наприклад, ти приходиш до цієї фільтрації, тебе відправляють у камеру, ти чекаєш на цю фільтрацію. Там камери десь на 13-15 осіб, вони 2 на 3 метри, там немає ніяких умов, щоб відпочити, в’язні по черзі сидячи відпочивають. Там не годують, там дають лише один раз на день бутерброд і якусь воду – і все. Один раз на день виводять у туалет. Ще додають до цього тортури.

Це відбувалося з квітня і до середини травня. Зараз росіяни зовсім закрили місто, виїхати змоги немає. Сьогодні людям працездатного віку, які були профільтровані, гауляйтери пропонують їхати на так звані околиці Росії. Їм пропонують роботу там, де не хочуть працювати звичайні росіяни. Тобто, це Сибір або Далекий Схід.

Вони створили гетто, в’язнів залучають до розпилу металобрухту

Хотів би продовжити думку щодо доцільності знищення тих людей, якими Путін хоче правити. Я спілкувався з багатьма вашими колегами-мерами, і вони висловлюють думку, що росіянам не потрібна успішна територія так званої Новоросії. Їм потрібна сухопутна дорога на Крим, а люди, які живуть у тому ж Маріуполі – це лише робоча сила, раби для необжитих російських територій. Це збігається з вашим баченням?

– Я до цього і підводжу. Усіх людей працездатного віку вони відправили в Росію на роботи. Фактично, це депортація. Щоб ви розуміли, в українців забирають паспорт, видають довідку і вони без паспорта працюють десь на Далекому Сході. І коли тобі віддадуть український паспорт – це велике питання. І так люди поїхали в оці так звані трудові табори, де не хочуть працювати росіяни, – це по-перше.

По-друге, вони залишили частково людей у Маріуполі. У місті залишається 100 тисяч населення, і росіяни залучають їх до робіт із розбору завалів. Також вони грабують порт, там де залишилися зерно і метал, який уже був вироблений і залишався на складах. Тобто окупанти хотіли б це вивезти, але хтось має працювати. І тому вони залучають місцеве населення, створивши там гетто.

Якщо поглянемо в історію, то під час Другої світової війни, коли схід України окупували фашисти, то вже тоді Маріуполь відігравав роль сухопутного коридору в Крим. Коли вони пішли з міста, то відразу вийшли з Криму. Німці використовували Маріуполь винятково як територію. А росіяни налаштовані були нищити, вбивати – вони не прийшли звільняти, це – геноцид. Вони прийшли вбивати місцеве населення. Зараз місто залишається без води, без світла, майже – без їжі.

Вони привезли якихось 10 фур, наших українських фур, що їхали в Бердянськ та Мелітополь… А потім ці вантажі подавали як гуманітарний вантаж Росії. Ми бачили випадки, коли кадировці роздавали "борошно", це так смішно, невже з Росії "борошно" приїхало? Ми розуміємо, що вони грабували, видаючи награбоване за свою гуманітарку. Це лише один раз було, бо зараз вони вже зробили оголошення, що "гуманітарки" вже більше не буде, але її і не було. Тому маріупольцям треба йти працювати, розбирати завали, прибирати вулиці, щоб отримати їжу. Але ми маємо розуміти, що в місті немає питної води. І ті люди, яких вони закрили в гетто, і не дають змоги виїхати, ці люди не можуть забезпечити себе питною водою, а зараз літо. Росіяни спочатку привозили воду, але її потрібно дуже багато весною, а зараз – ще більше.

Далі буде...

У другій частині інтерв’ю Вадим Бойченко розказує про те:

  • як 100 тис населення Маріуполя живе без світла, води, каналізації та газу… А зима вже не за горами;

  • загрозу епідемій, важке літо, яке забере життя багатьох маріупольців;

  • про зміну ставлення городян до "русского міра";

  • а також про стратегічні помилки в обороні країни.