Членство у НАТО в обмін на землю? Путін не повинен програти? Інтерв’ю з Огризком про скандальні наративи Заходу

Союзники України на Заході не будуть пропонувати нашій країні піти на обмін – членство в НАТО за рахунок здачі територій країні-агресору Росії. Насамперед за жодних умов не погодиться сама Україна. Проте в західному політичному середовищі досі існують певні застарілі наративи, які безпосередньо впливають на рівень військової допомоги нашій країні і, відповідно, на успіх контрнаступальної операції українських Сил оборони.

Зокрема, це такі наративи, як "мир понад усе", "Росія не повинна програти", "РФ є стабілізатором ситуації навколо себе" тощо. Є ще й московські "консерви", які свідомо просувають у західному світі ті чи інші потрібні Кремлю меседжі. Україні в цій ситуації залишається заперечувати цю аморальну та цинічну позицію партнерів, зокрема, нагадуючи їм про Будапештський меморандум. Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко.

– Очільник канцелярії генсекретаря НАТО Стіан Єнссен зробив заяву щодо членства України в Альянсі. За його словами, задля цього нашій країні доведеться відмовитися від частини територій на користь Росії. Звісно, в Україні вже відреагували належним чином на таку пропозицію. На вашу думку, про що свідчить така риторика?

– Вважаю, що виникла певна помилка в інтерпретаціях. Молодих дипломатів у нас завжди навчали, що треба дивитися на першоджерело перед тим, як реагувати на нього.

Якщо подивитися на текст того, що говорив цей пан, то знайти там слова, які йому приписали, доволі складно. Він каже, що "дехто" – явно не натякаючи на НАТО – запевняє, що треба йти саме таким шляхом, обмінювати території на мир. Але одразу заявляє, що рішення за Києвом, і додає, що такі речі не є прийнятними.

Думаю, з цього зробили трохи більший галас, ніж потрібно. Але мені здається, що навіть за таких обставин чітко проартикулювати позицію України, мабуть, не так вже й погано. На жаль, на Заході досі є ті, які вважають, що ціною поступок України можна угомонити і задовольнити агресора, і вони повинні зрозуміти, що з нашого боку таких поступок не буде.

Цілком ймовірно, що цей "технічний збій" дав можливість ще раз чітко і ясно заявити про нашу позицію. Я думаю, що це непогано.

– Дійсно, ми доволі часто бачимо, як ті ж західні аналітики схиляються до думки, що, грубо кажучи, Путіну треба віддати те, що він хоче, на цьому нібито має зупинитися війна й зникне головний біль і для Заходу, і для України, як вони вважають. Але чомусь вони не розуміють, що навіть за таких умов Путін не зупиниться. Чому досі немає цього усвідомлення?

– Тут я бачу дві основні причини. Перше – це корисний ідіотизм. Тобто люди, які виросли на тезах "мир понад усе" безвідносно того, яким чином його досягають і як треба поводитися з агресором. Вони цього не бачать і вважають, що будь-які засоби для того, щоб нарешті припинити стріляти, є найкращими і найуспішнішими.

Друге – це московські "консерви", які були, є і ще якийсь час будуть, хоча, як мені здається, зараз почалася дуже ефективна робота з їхнього "розконсервування". Спецслужби почали працювати в цьому плані значно активніше й ефективніше.

Комбінація цих двох моментів і є ключовою. Звичайно, є також люди, які продовжують вірити в теорії про те, що Росія повинна бути "стабілізатором" ситуації навколо неї, хоча вона є найбільшою загрозою для всіх, навіть для самої себе, не кажучи вже про те, що вона загрожує не лише тим, хто навколо неї, але й глобально. Це стара західна політична гвардія, яка вірила в розрядки, у якісь спільні простори з Росією тощо.

Треба просто почекати. Біологія все одно візьме своє, і на зміну їм прийдуть адекватніші люди, які вже не будуть у полоні своїх власних політичних марень, а будуть дивитися на речі зовсім по-іншому. А ми повинні їм у цьому допомогти.

– Деякі експерти пов’язують рівень підтримки України Заходом із ситуацією на фронті. На жаль, контрнаступ ЗСУ відбувається не так швидко, як хотілося, зокрема, через те, що свого часу західні союзники не надали нам достатньої військової допомоги, не надають достатньо й зараз. Чи бачите ви загрозу того, що через недостатньо "ефектний" контрнаступ на Заході може переглядатися питання військової допомоги нашій країні?

– Власне, це продовження попереднього питання. Є люди, які впливають на ухвалення рішень на Заході й живуть за логікою: "Україна повинна перемогти, але Росія не повинна програти". Саме через це виникають такі дозовані, до певної міри мікроскопічні кроки замість того, щоб робити речі, які б значно пришвидшили розв’язку в позитивний для України бік.

Саме тому замість того, щоб навчати сто українських пілотів на винищувачах F-16, ми дізнаємося про те, що навчання буде для шістьох. Це звучить просто як знущання над здоровим глуздом. Що можуть зробити шість пілотів? Думаю, дуже мало. Звичайно, якщо мається на увазі, що ми отримаємо не шість літаків, а 66 чи 166. Тоді, мабуть, треба ставити питання по-іншому.

Але ці кроки ще раз свідчать про те, що на Заході, на превеликий жаль, є люди, які не хочуть поразки Росії. Тож вони будуть весь час гратися і тримати всі ці ситуації на полі бою до певної міри як спосіб, можливість та інструмент якихось потенційних переговорів з воєнним злочинцем, яким є Путін.

Це дуже сумно. І саме від цього залежить постачання зброї.

Водночас відсутність належних поставок зброї призводить до зменшення темпів контрнаступу. Вони використовують це для того, щоб говорити: от бачите, контрнаступ не йде так швидко, як ми б хотіли, тому взагалі треба припинити постачання. І виходять на ту саму формулу: "Росія не повинна програти".

Отже, це, на жаль, те, що ми мусимо брати до уваги, але не з позиції погодження таких підходів, а навпаки, ще більшої активності і доведення, зокрема, й цим західним політикам, що така їхня лінія є аморальною і цинічною, особливо в контексті зобов’язань США забезпечувати нашу територіальну цілісність і суверенітет згідно з Будапештським меморандумом.