Відео дня
Чому терміни звільнення України постійно зсуваються, чого не вистачає для перемоги. Інтерв'ю із Селезньовим
Якщо пригадати, які прогнози озвучувалися щодо наступу українських Сил оборони цього року, то можна побачити, що терміни того чи іншого успіху постійно зміщувалися. Так, у січні звучали прогнози про те, що вихід на узбережжя Азовського моря або до Перекопського перешийка слід очікувати до кінця травня. Пізніше ці терміни було перенесено на кінець літа. Останній прогноз щодо звільнення Криму – кінець поточного року, але й він, найімовірніше, не виправдається.
Чому це відбувається? Головна причина полягає в тому, що, на жаль, партнери України на Заході ведуть доволі непослідовну політику щодо цієї війни. Вони фактично дали російському окупанту фору в дев'ять місяців, і той скористався нею, суттєво зміцнивши свої межі оборони. Українська армія вкрай потребує винищувачів F-16, ракет ATACMS і Taurus, але союзники знову тягнуть із ухваленням важливих рішень, знову і знову відсуваючи момент нашої Перемоги. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив військовий експерт Владислав Селезньов.
– Експерти журналу The Times дійшли висновку, що наступ української армії помітно відхиляється від плану. Там також заявили, що війна для обох сторін перетворилася на рутину, і мова про "швидкі та значні перемоги" зараз не йде. Проте, за їхніми оцінками, Україні вдасться звільнити всі окуповані території, хоч і не цього року. Чи вважаєте ви, що така аналітика має право на існування?
– З окремими моментами я погоджуся, але щодо відставання від планів, то очевидно: для того, щоб коментувати, є відставання від планів чи ні, потрібно щонайменше бути обізнаним про той самий план. А ми пам'ятаємо заяву секретаря РНБО Олексія Данілова про те, що кількість осіб, які знають про реальні плани українських Сил оборони, обчислюється до десятка. Я не думаю, що до цих осіб входять журналісти Times.
Щодо досить скромних оцінок перспектив українського наступу, то це очевидно. Адже всі ті очікування, які постійно вселяв у наші душі генерал Буданов, мовляв, до кінця серпня ми звільнимо Крим та Севастополь, а восени українська армія точно увійде до Криму, на жаль, у реальність не трансформувалися.
Тому є низка причин, зокрема й фактор часу. Ті самі дев'ять місяців, які росіяни отримали в результаті досить непослідовної позиції наших західних партнерів щодо постачання озброєнь, боєприпасів та техніки для потреб української армії. Ці дев'ять місяців росіяни використали для того, щоб максимально наситити свої оборонні рубежі та позиції, зокрема протитанковими та протипіхотними мінами.
Міністр оборони Резніков сказав, що на деяких ділянках фронту українські сапери знімають по п'ять мін з квадратного метра. Неймовірно висока щільність мінування, і це суттєво уповільнює просування української армії на рубежах та позиціях.
Плюс ми повинні розуміти, що 450 тисяч російських солдатів нікуди не поділися. Ті 450 тисяч, які були залучені Путіним у межах так званої "спеціальної військової операції".
Коли заступниця міністра оборони Маляр звітує про те, що за минулий тиждень було звільнено 3 кв. км у районі Бахмута, я думаю, не такі значні ці 3 кв. км, хоча, безумовно, кожен метр української землі звільняється працею, потім і кров'ю українських воїнів. Гадаю, тут важливіше дивитися на тенденції щодо знищення ворожого військового потенціалу. Я маю на увазі артилерійські системи, бронетехніку, склади з боєприпасами, а також ключові елементи логістики – чи то мости, чи великі вузлові станції. Вважаю, що цей фактор є визначальним щодо успішності чи неуспішності розвитку українського наступу.
Думаю, ситуація вкрай складна. Зумовлена вона тим, що українським Силам оборони критично не вистачає й авіаційної компоненти та засобів протиповітряної оборони. У таких умовах будувати якісь повітряні замки, розраховувати на те, що в найближчій перспективі ситуація зміниться настільки кардинально, що путінська армія бігтиме, я не став би. Очевидно, що ця війна важка.
Коли ми бачимо, що західні партнери готові продовжувати в зимову кампанію готувати українських фахівців у своїх навчальних центрах і на полігонах, то очевидно, що вони розуміють: війна не закінчиться завтра чи навіть через місяць-два.
Тож ситуація вкрай складна. На деяких ділянках фронту війна перейшла у позиційну фазу, в окопну війну. Це, безумовно, призводить до втрат і українських сил оборони, і російської окупаційної армії. Я не є симпатиком окупаційної армії, але те, що нам доводиться докладати величезних зусиль, щоб продавлювати російську оборону – це очевидно.
– Проте є й хороші новини, зокрема щодо Кримського мосту. Ще одна потужна атака була здійснена на цей об'єкт військової інфраструктури ворога. Як ви оцінюєте цей новий удар? Чи можна сказати, що сьогодні окупанти не можуть повною мірою розраховувати на цю лінію забезпечення свого угруповання в Криму?
– На мій великий жаль, я не можу підтвердити ефективність ракетних ударів по Кримському мосту. Ті задимлення – а було чотири точки – найімовірніше, були димовими станціями, покликані закрити завісою туману, диму міст. Я не думаю, що це наслідок прямих влучень тих українських ракет, про які так багато говорилося. Бо фактично Кримський міст продовжує працювати. Принаймні сьогодні вранці було заявлено про тимчасове призупинення автомобільно-транспортного руху через міст. Це свідчить про те, що раніше комунікація здійснювалася.
Досить часто зупиняється рух на Кримському мості, але я гадаю, все це пов'язано з технологічними процесами, з проведенням ремонтно-відновлювальних робіт на самому мості. Тому, на жаль, я не можу поділити ваш оптимізм щодо серйозності пошкодження Кримського мосту.
Так, нині пошкоджено щонайменше дві смуги автомобільної частини моста, але організовано рух у реверсному режимі по двох смугах, що залишилися. Точніше, спочатку була одна смуга, а потім росіяни провели деякі ремонтні роботи і зараз використовують фактично дві автомобільні частини Кримського мосту.
Безумовно, цим мостом зараз неможливо переганяти великовантажні машини, але росіяни мають і парк поромів, вони використовують великі десантні кораблі, частину автомобілів відправляють через південь Донецької та Запорізької областей. Але перше, головне та ключове полягає в тому, що не пошкоджено залізничну частину Кримського мосту, а це означає, що всі вантажі росіяни традиційно переміщують за допомогою залізничного транспорту. І тут нам поки що хвалитися нічим.
А ось пошкодження мостів у районі Чонгара – це хороші новини, тому що залізнична частина Чонгарського мосту ремонтуватиметься досить довго, також затягується процес відновлення автомобільного мосту через Чонгар. Але знову ж таки – там росіяни навели понтонно-мостову переправу. Так, її пропускна здатність набагато менша, ніж якби росіяни використовували той міст, який пошкоджено. Проте можливості переміщати вантажі військового призначення через Чонгар росіяни не втратили. А цивільний транспорт їде навкруги – через Армянськ, Каланчак і далі півднем Херсонської області.
Є над чим працювати. Безумовно, той трек переговорів наших фахівців із німецькими партнерами є вкрай важливим. Адже як тільки ми отримаємо ракети типу Taurus, ми матимемо можливість завдавати більш ефективних і більш масованих ударів за допомогою крилатих ракет по спорудженню Керченського мосту, мосту в районі Чонгара, так само як і по інших об'єктах на території Криму, включаючи головну базу Чорноморського флоту РФ у Севастополі.
– Останнє запитання – про перерізання сухопутного шляху постачання окупаційного угруповання у Криму, про вихід української армії на узбережжя Азовського моря. Чи вважаєте ви, що є якась "година Ч", критично важливий для України термін, коли наша армія має виконати це завдання? Чи такого особливого моменту немає?
– Тут я маю повернути вас до подій початку цього року. Спочатку і генерал Буданов, і американський генерал Бен Годжес говорили про те, що українська армія має всі необхідні сили та засоби і могла б вийти до узбережжя Азовського моря або зайти до Криму до кінця травня. Потім, ближче до середини весни, ці дати були скориговані на період кінець серпня.
Зараз середина серпня, і є абсолютно чітке розуміння, що на тлі заяв того ж таки генерала Годжеса про те, що українська армія здатна звільнити Крим до кінця року, передумов для реалізації такого плану станом на цю хвилину немає.
Чому? Тому що ми досі не отримали літаки типу F-16, ми досі не маємо ракет типу ATACMS, переговорний трек Taurus ще перебуває в динаміці. Однозначного політичного рішення про передачу нам такого типу ракет не ухвалено.
Тому терміни – історія вкрай невдячна. Ми вже одного разу обпеклися на термінах, коли через непослідовну позицію наших західних партнерів російська сторона отримала дев'ять місяців для того, щоб створити цілу мережу інженерних фортифікаційних споруд на півдні нашої країни. На жаль, і зараз, на тлі досить жорстких бойових зіткнень на півдні Запорізької області, ворог продовжує будувати фортифікаційні споруди на підході до кримських перешийків, на південь від Мелітополя, на півночі Криму.
Тобто просування наших сил і засобів гальмуватиметься насамперед російськими інженерно-саперними підрозділами, які зараз активно створюють нові і нові рубежі оборони – мінують території, створюють окопи та тимчасові вогневі точки.
Тому дії українських сил оборони, пов'язані з перерізанням сухопутного коридору, з наближенням до Перекопського перешийка будуть вкрай складними і не дуже швидкими.
– Але, повертаючись до аналітики Times, ми можемо розраховувати на те, що рано чи пізно всю територію України буде звільнено?
– Безумовно, Україна у цьому протистоянні з РФ переможе. Єдине питання, яке завжди є актуальним, – ціна цієї перемоги. Бо за кожен метр української землі ми платимо дуже велику ціну – життям та здоров'ям наших воїнів. У цьому контексті наші західні партнери могли б активізувати свою діяльність щодо постачання озброєнь.
Так, деякі аналітики вважають, що на складах США розміщено до ста систем ППО класу Patriot. Україна ефективно використовує три батареї Patriot. Представник Офісу президента Подоляк каже, що для надійного прикриття території України нам достатньо було б 12. Тобто від ста, які перебувають на зберіганні, передати десяту частину – не думаю, що у такий спосіб бойові можливості армії США були б критично ослаблені. Проте рішення не ухвалене.
У будь-якому разі успіх чи неуспіх українських Сил оборони безпосередньо залежить від темпів та повноти постачання військово-технічної допомоги від наших західних партнерів. Очевидно, що українська військова промисловість не здатна забезпечити всі потреби українських сил оборони.