Блог | Чотири фактори, які підтримують у бійця бажання жити
Я на війні з 2014 року. Я познайомився з багатою кількістю військових, котрі йшли воювати. Їх можна поділити на 5 типів.
Романтики. Вони відносяться до війни, як до якоїсь пригоди, як до виклика, котрий їм потрібно пройти, щоб показати оточуючим навколо, що вони "круті перці".
Роботягі. Для них армія стала єдиною можливістю отримати пристойну для себе роботу.
Слухняні діти. Вони пішли, тому що їх батькі та/або пращури були військовими. Це вже сімейна традиція.
Ідейні. Дуже схожі на слухняних, от тіки ідеї більш масштабні, виходять за межі родини. Тут патріотизм. Тут й ненависть до м*скалів.
Звіри. Ці вояки не зможуть в цивільному житті знайти спосіб отримати задоволення від вбивства іншої людини.
В армії кожен тип має свою цінність. Якщо їх своєчасно ідентифікувати та грамотно використовувати.
Без "звірів", під час прямого зіткнення з ворогом, у підрозділа майже немає шансів вижити. Їх цинізм та жорстокість врятує, дозволить отримати перемогу там, де майже не було шансів.
Без ідейних на довгій дистанції солдати розбігаються, бо втрачають сенс своєї боротьби, вигоряють від неспівпадіння їх очікувань та наплювательского ставлення держави.
Без "слухняних дітей" дуже важко підтримувати в підрозділі дисципліну та потрібно витрачати багато часів та ресурсів на роз'яснення якихось побутових речей військового життя.
Без роботяг дуже важко з постійним виконуванням рутинних справ. А рутини в армії просто дох**. Від постійних ремонтів автівок, приготування їжі, до прибирання в місцях дислокації.
Без романтиків... Б**, от краще без них. Хоча... За ними весело спостерігати, як вони намагаються виглядати кращими, ніж є насправді. Ніх** в військовій справі не тямять, але Марік би "вже місяць назад відвоювали". Хоча, якщо з них зробити "волонтерів" або "воєнкомів", то можна якось покращити постачання підрозділу. Вони вміють героїчні картинки створювати.
Але я хотів поділитися з командирами та цивільними про збереження життя своїх солдатів, до якого б типу ті не відносились. Так, війна це дуже агресивне середовище. Й неочікуваних факторів для смерті безліч. Міна, куля, ракета можуть прилетіли в будь-який момент.
Чи підвищує шанси вижити нове професійне спорядження? Звісно. Але в 2014-2016 виживали та перемагали без того, що маємо зараз.
Чи підвищує шанси вижити добре збудовані фортифікаційні споруди? Звісно. Але багато прикладів як малими групами в полі бійці ЗСУ не тільки виживали, а й зупиняли колони ворога.
Чи підвищує шанси вижити ах**на фізична форма? Звичайно. Але дуже багато прикладів успішної роботи військових віком за 50 років та в поганій фізичній формі.
Є єдине, що при наявності професійного забезпечення, надійного укриття та ах**ної фізичної форми, перекреслює все. Це бажання жити. Є 4 фактори, котрі підтримують у бійця це бажання.
Перший фактор – любов до життя. Це все те, що надає смак, фарби життю солдата. Улюблена страва, секс, риболовля, покатушки на байку, півко з друзяками в гаражі та все інше. Так от відпустка солдату потрібна не лише для того, щоб він відпочив від війни, а щоб знову мав можливість відчути, за що він любить своє життя. За ЩО він б'ється. У кожного щось є. Інакше б він би давно вбив себе.
Другий фактор – пам'ятати, що тебе чекають. Твої діти, батьки, дружина або чоловік, друзі та хоч хом'ячки. І чекають вони не просто так, а тому що ти ще не завершив для когось з них якусь справу. Не навчив плавати доню в річці, кохана хоче спробувати секс в автівці, у батьків немає можливості відремонтувати у себе дах. Да бл*, у всіх хом'ячки вміють робити сальто, а твій досі ні. Саме для цього потрібні посилки та звістки з домівки. Щоб нагадати солдату за КОГО він б'ється.
Третій фактор – віра солдата, що навіть в самій складній ситуації він може вижити. Тут важливі і знання військової справи, котрі надають впевненості в собі. Для когось і важлива віра в Бога. Тому можливість поговорити з капеланом та постійні навчання дуже важливі. Я бачив як солдати, викопавши окопи, більшу частину свого часу пінають х**. А коли прилітає міна, та відриває шматок ноги, виявляється, що у нього турнікет ще в вакуумній упаковці і він не розуміє куди крутити, направо чи наліво.
Четвертий фактор – керована агресія. Агресія до того, хто намагається відібрати у солдата життя. Саме те життя, в котрому є той смак, котрий він так любить. Саме те життя, в котрому є люди (або той хом'ячок), що не можуть без нього. Саме те життя, в котрому він вміє жити та виживати. Да п**дець кожному, хто хоче забрати таке життя, хто стане на шляху до його повернення.
Шановні командири, любі цивільні. Допоможіть солдату підтримувати ці прості 4 фактори. Най у нього будуть свіжі листи, малюнки, фото, голосові від тих, кому він потрібен вдома. Най він не забуває смак свого мирного життя. Най вірить в себе, вірить що зможе вижити. Най не соромиться своєї агресії, хай лютує. І тоді навіть з палкою, голий та босий, він буде намагатися вижити, посилити лад, перемогти та повернутися. Ким би він не був, романтиком, роботягою, слухняною дитиною, ідейним або звірем.
