Дім батьків Олі Цибульської знищили російські загарбники: історія з Музею "Голоси Мирних"
"Так хочеться забути цей день. Але я думаю, що ми ніколи його не забудемо", — так співачка та ведуча Оля Цибульська згадує 24 лютого 2022 року.
Того ранку Оля, мешканка Ірпеня, прокинулася від вибуху. Розбудила чоловіка. Вони разом зайшли у кімнату до семирічного сина, який ще спав. Певний час стояли там і плакали. Не могли усвідомити страшну реальність, зрозуміти, як жити далі...
"Моя прабабуся, яка прожила більше 100 років, завжди казала, що найстрашніше — це голод і війна. Це ранить на все життя", — каже Цибульська.
Спочатку родина ховалася у квартирі, потім почала ходити до підземного паркінгу. Одного дня син відмовився там спати.
"Він сказав: я не буду лягати, а раптом росіянці прийдуть нас вбивати і ми не встигнемо з тобою вийти", — згадує Оля.
Коли вранці її чоловік вийшов з паркінгу, він побачив, що поруч з їхнім будинком людину в авто переїхали танком. Танки вже їхали повз дитячий майданчик неподалік. За десять хвилин родина, ледве встигнувши взяти документи, вже їхала з міста — заради безпеки дитини. Своїх батьків Оля вивезти не встигла.
Певний час батьки втішали її — мовляв, все добре. Вже пізніше Оля дізналася, що харчів та води не було, відключили світло, воду, тепло. Її батьки жили на останньому поверсі. Над ними літали ракети та літаки, усе було чутно та видно. Щоби не привертати увагу, вони днями лежали на підлозі. Не їли, не пили, не розмовляли. Щоранку надсилали смс: "Ми вас любимо, ми живі". Потім повідомлення вже не приходили...
"Це неймовірно страшно — бути між життям і смертю", — згадує Оля важкі дні очікування зв'язку.
Волонтери не могли до них дістатися: та частина міста була повністю окупована. За десять днів Олі зателефонував представник військової адміністрації. Попросив швидко сказати імена батьків та поверх. Того дня вона знову почула їхні голоси. Батьки виїхали, після чого їхню квартиру повністю зруйнували обстрілами. На щастя, родина вже була в безпеці.
Оля Цибульська вірить у перемогу України та вважає дуже важливим зберігати пам'ять про цю війну.
"Я дуже хочу, щоби кожен українець знаходив в собі сили попри все. Щоби вирівнював спину. Бо коли в нас буде рівна спина, коли ми будемо пам’ятати все, що ми переживаємо, більше жоден росіянин не сяде нам на спину", — упевнена Оля. Дивіться та слухайте її історію за посиланням.
Свою історію Оля Цибульська довірила Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова — це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів Музею налічує вже понад 25 000 історій.
Кожна історія важлива. Розкажіть свою! Поділитися історією можна так:
— напишіть вашу історію на власній Facebook-сторінці з хештегами #Голоси_Мирних #розкажіть_свою_історію та запросіть друзів долучитися;
— скористайтеся чат-ботом @civilvoicesmuseum_bot у Telegram;
— відвідайте портал Музею та натисніть "Розповісти історію" праворуч зверху;
— зателефонуйте на безкоштовну гарячу лінію 0 (800) 509 001.