Блог | Добровольці два роки тримали фронт, тепер ваша черга
У поточному році Україна складатиме іспит, імʼя якому – мобілізація.
Формула "воювати повинні добровольці" гарна для мирного часу. Але вона перестає працювати, коли йдеться про повномасштабне вторгнення. Мотивація – важливий чинник, але не обовʼязковий. Люди вигорають – і навіть для найвмотивованішого добровольця настає момент, коли триматися доводиться вже не на мотивації, але на дисципліні. Різниця між ним і тим, хто опинився в армії через обставини, не така вже й велика. Якщо ви переконали себе, що війну здатні виграти виключно добровольці, то даремно.
Бога з машини немає. Одні пропонують відправити на фронт замість себе депутатів/суддів/поліцейських. Інші твердять про те, що потрібно в рази збільшити зарплати військовослужбовців, щоби під військкоматами знову вишикувалися черги. Треті пропонують відправити в окопи тих, хто зараз несе армійську службу на тилових посадах. Усі ці ідеї поєднує вперта надія, що воюватиме хтось інший.
Ймовірно, причина в тому, що два роки відносної тилової стабільності привчили людей до думки, що війну можна пережити, не стикаючись із нею. Але в тому й річ, якщо якесь рішення здається вам несправедливим, можливо, що вам просто здається. Ймовірно, ви просто жили два роки в борг, і тепер настав час цей борг повернути.
Переговори – це не альтернатива мобілізації. У тих, хто боїться мобілізації, виникає спокуса закликати владу до переговорів. Люди пишуть у соцмережах про те, що переговори врятують життя, зупинять активну фазу війни та дозволять стабілізувати фронт.
Проблема цього підходу – у його наївності. Російський президент не піде на переговори, якщо він вважає, що може захопити всю Україну. А тому наша країна не має вибору між "продовженням війни" і "третіми Мінськими".
Альтернатива опору – не принизливий мир. Альтернатива опору – це ситуація, коли доля Маріуполя спіткає Харків та Київ. Альтернатива мобілізації – це коли рахунок нових "Буч" піде на десятки. Зрештою доля вже окупованих територій досить недвозначно дає зрозуміти, що єдиний вибір, перед яким стоять українці, – це в якій саме армії їм доведеться служити. Можна у своїй. А можна в окупаційній.
Мобілізація – це історія справедливості. Ті, хто пішов до армії 2022-го, весь цей час віддавали своїй країні непропорційно багато. Відносна безпека та комфорт тилового життя були можливі завдяки тим, хто весь цей час жив у максимально небезпечних та некомфортних умовах.
Якщо у вас виникає спокуса відчувати себе жертвою мобілізації, то ви помиляєтеся. Жертвою мобілізації можуть вважати себе лише ті, хто за підсумком процесу не зможе зняти з себе піксель. А це трапиться тільки в тому випадку, якщо ви вирішите піксель на себе не надягати.
До речі, саме з цієї причини будь-які розмови про "майновий ценз" у рамках мобілізації позбавлені сенсу. Якщо величина зарплати та сплачених із неї податків стануть підставою для "бронювання", це порушить той самий принцип справедливості.
Під час Громадянської війни в США армія північних штатів у якийсь момент почала відчувати дефіцит людей. Тоді Конгрес ухвалив перший в історії країни закон про призов. У ньому прописали можливість відстрочки – за $300 чоловік міг відкупитись на рік. Незабаром представники низів почали говорити, що йде війна багатих, де бʼються бідні. У липні 1863 року ця політика призвела до бунтів. Якщо ви дивилися фільм "Банди Нью-Йорка", можете згадати, про що йдеться. Було б помилкою брати на озброєння принцип, який загрожує соціальним вибухом.
Економічний тил утримають без вас. У багатьох є спокуса оголосити себе основою економіки. Вони говорять про те, що призов цивільних завдасть удару по стабільності країни. Вони забувають лише про те, що у разі успішної мобілізації в економіку країни через рік знову увіллються всі ті руки, що останні кілька років тримали зброю.
Немає підстав думати, що ці руки не втримають економічний тил. Тим більше, що багато хто з тих, хто служить в армії сьогодні, були до війни цілком успішними бізнесменами, фахівцями та айтішниками. Вони просто два роки тримали фронт, лишивши тил на вас. А тепер ваша черга.
