Блог | "Доктрина Буданова" – нова модель ведення війни

Друзі, дочитав дуже сильний матеріал віцепрезидента Інституту досліджень у сфері геополітики, безпеки та конфліктів Марко Коутінью про так звану "Доктрину Буданова". І відверто кажучи, мене дуже зачепило відчуття того, що ми прямо зараз спостерігаємо народження зовсім іншої логіки світопорядку. Саме це автор, до речі колишній військовий офіцер з Бразилії, що брав участь у місіях ООН, дуже вдало підсвічує. У своєму матеріалі на платформі "Subtrack" бразилець пише про поступовий демонтаж самої моделі війни ХХ століття, де все вирішувала маса: більше людей, більше броні, більше снарядів. І саме ці підходи абсолютно ламає "Доктрина Буданова".

Росія досі воює саме так - через виснаження, чисельність і нескінченну спробу задавити ресурсом. Натомість наша Україна поступово будує зовсім іншу модель.

Важливу участь у цій моделі, звісно ж, беруть дрони. Але це лише видима частина значно більшої системи. Справжня суть цієї моделі - у переході до мережевої війни, де в єдиний організм об’єднані розвідка, ШІ, сенсори, РЕБ, супутникові дані, приватні інженерні команди та оператори на фронті.

Фактично створюється нова архітектура сили, здатна діяти на глибину понад 4000 кілометрів. Це виходить далеко за межі локальних ударів чи медійного ефекту - йдеться про системне знищення логістики, оборонпрому та економічного фундаменту противника.

Найбільш парадоксально те, що Україна створює нову модель війни не від надлишку ресурсів, а навпаки - через їх нестачу. Саме дефіцит робить систему гнучкою та життєздатною. Коли в тебе немає права на повільність, бюрократію чи технологічну інерцію, ти починаєш адаптуватися швидше за інших. Зрештою, ця вимушена швидкість і перетворюється зараз на нашу велику перевагу.

Мені здається, один із головних принципів цієї нової війни можна описати дуже просто: змусити імперію витрачати мільярди на захист від того, що коштує в десятки, а то й в сотні разів дешевше.

У цьому і полягає ключова трансформація. Як зазначає автор, саме прихід Кирила Буданова на посаду керівника Офісу президента у січні 2026 року закріпив доктринальний зсув, який замінює моделі фронтального виснаження та масової мобілізації стратегією примусового та асиметричного виснаження.

Тепер дедалі важливішими стають не кількість людей чи масштаб заводів, а швидкість адаптації, інженерна гнучкість і здатність оновлювати технології буквально в режимі реального часу.

Окремої уваги заслуговує українська модель децентралізованого ВПК - коли замість кількох гігантських підприємств формується мережа приватних виробників, стартапів та інженерних команд, здатних адаптувати рішення майже миттєво.

Коутінью слушно підкреслює: український досвід ламає старе уявлення про розрив між державою та фронтом. Сьогодні ми бачимо злиття військової розвідки, технологій, приватного сектору та суспільної мобілізації в єдину систему адаптації.

Це ніщо інше, як єдність держави і суспільства.

І мова не лише про оборону. Україна поступово перетворюється на один із центрів формування нової світової військово-технологічної реальності, досвід якого зараз уважно вивчають у цілому світі.

Є у публікації й інша важлива теза - з тих, які не завжди виносять у публічну дискусію: міжнародне право саме по собі не працює, якщо за ним не стоїть реальна сила - технологічна, військова та економічна. У сучасному світі дипломатія дедалі більше спирається не на декларації, а на здатність завдати критичного удару у відповідь.

І Україна сьогодні не просто адаптується до нового світопорядку - вона значною мірою формує його сама.