Відео дня
Генерал Романенко: Путін не контролює частину ядерного потенціалу, захопити його не проблема. Інтерв'ю
Глава української військової розвідки Кирило Буданов заявив, що під час невдалого заколоту в Росії Євгена Пригожина його ПВК "Вагнер" впритул підійшла до ядерних арсеналів у Воронезькій області. Єдиною перешкодою для "вагнерівців" були лише зачинені двері. Йдеться про тактичне ядерне озброєння, яке справді охороняється досить умовно. Де-факто захопити подібний арсенал можна без особливих зусиль.
Щоб запустити ракету з ядерною боєголовкою, не потрібно безпосередньої участі Москви. Влада кремлівського диктатора Володимира Путіна дала тріщини, зокрема в системі управління ядерними засобами. Контроль Кремля над стратегічним ядерним озброєнням кращий, але все ж таки Заходу не можна піддаватися на ядерний шантаж. Йому потрібно вчитися сміливості в українців. Такі заяви в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL зробив ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України генерал-лейтенант Ігор Романенко.
– Начальник ГУР Кирило Буданов повідомив, що під час спроби держперевороту в Росії ПВК "Вагнер" Пригожина впритул підійшла до арсеналу ядерної зброї. Водночас бар'єром між "вагнерівцями" та ядерною зброєю були лише зачинені двері арсеналу. Чи вважаєте ви, що це ілюстрація того, що ядерні запаси Росії сьогодні практично не захищені? Ми знаємо, що Захід боїться розвалу РФ, оскільки тоді ядерний потенціал може опинитися в невідомо чиїх руках. Але, мабуть, уже сьогодні є привід для занепокоєння?
– Я не говорив би, що ядерні запаси Росії повністю неконтрольовані. Необхідно керуватися об'єктивними оцінками. Але я людина, яка була на різних посадах у збройних силах ще за часів Радянського Союзу, коли Україна мала ядерну зброю, і яка командувала полком, у якому були ракети з ядерними боєголовками. Тому я знаю порядок їхнього зберігання, експлуатації та всього іншого.
Тому можу сказати, що може бути низький рівень контролю за окремими позиціями. Найімовірніше, так воно і є. Цей приклад показує, що якщо йтиметься про якісь серйозні обставини, охорона таких об'єктів – це досить умовно.
У тих частинах ми мали солдатів строкової служби, які охороняли ці об'єкти. Був окремий пост, але все одно входив у загальну систему караульної служби. У росіян сьогодні практично та сама схема. Тому дістатися ядерної зброї, яку охороняють солдати, зокрема строковики, не становить великої проблеми.
Якби Пригожин мав завдання дістатися ядерних арсеналів, він міг би це зробити однозначно. Але ризик був занадто великим, він не наважився дійти до Москви, не кажучи вже про те, щоб спробувати "грати" з ядерною зброєю.
Так, передумови для такого роду обставин є. Наші союзники реагують. Очевидно, що влада Путіна дала серйозні тріщини у системі управління, яке він здійснював понад 20 років. Це стосується навіть безпеки ядерних боєголовок.
– Ви могли б уточнити, що саме розміщено в такому ядерному арсеналі? Раніше ми неодноразово чули про те, що нібито існує складна система реального застосування ядерної зброї, що є певний ланцюжок із кількох людей, кожен із яких має дати певну команду…
– Ні, тут йдеться про тактичну ядерну зброю. Такі історії розповідають, щоб переконати, що нібито все керується тільки з Москви, інакше і бути не може. Мовляв, хтось натискає кнопку… Яка кнопка? Це споруда з блоків, де розміщені ракети з ядерними боєголовками.
Таких частин навколо Києва було чимало. Причому не тільки в зенітних ракетних військах, а й у протиповітряній обороні, в артилерії та інших. Обслуговували ядерні боєголовки для різних типів озброєнь окремі рухомі ремонтно-технічні бази – ПРТБА.
Фахівці отримували певні команди для застосування. Не було жодної кнопки. У мене як командира полку і як командира бригади в документах було записано: якщо я отримую певну письмову команду, що складається з букв і цифр, я видаю на пускові установки з цих сховищ ракети з ядерними боєголовками.
Був і другий подібний сигнал, який дозволяв застосування цього озброєння по повітряних цілях. А могли приходити одразу обидва сигнали, тобто видати та застосовувати. Отримавши ці сигнали, я передавав коди до підрозділів, які мали зенітно-ракетні комплекси навколо Києва.
У мене на командному пункті бригади не було ані звичайних ракет, ані ракет із ядерними боєголовками. Це було у дивізіонах. Вони отримували команду, розшифровували та виконували її. У нас були навчання, і ми відпрацьовували цей алгоритм не рідше ніж раз на місяць. Ми також відпрацьовували груповий наліт – знищення кількох повітряних цілей, носіїв ядерних бомб, ракет з ядерними боєголовками, стратегічних бомбардувальників, які несли багато озброєння, високошвидкісних цілей тощо. З такими цілями я міг застосовувати ракети з ядерними боєголовками.
У ПРТБА були офіцери, які приїжджали, проводили обслуговування та регламентні роботи на цьому озброєнні.
Снаряди з ядерними боєголовками також перебувають у сховищах. Для їхнього застосування також має прийти певний сигнал – письмовий, телефоном чи ще якось.
В України забрали все тактичне ядерне озброєння 1992 року, а стратегічне – 1994-го, згідно з Будапештським меморандумом. Чому спочатку забрали тактичне? Тому що нібито воно не так централізовано керувалося. Але все це були казки – про те, що нібито все керується тільки з Москви і ніяк інакше.
Ми були експлуатантами цього озброєння. В Україні були наші офіцери, які обслуговували ядерні боєголовки. Звісно, вони могли б успішно виконувати завдання й досі.
– Те, про що ви говорили, – це ядерна зброя тактичного рівня. А яка ситуація зі зброєю стратегічного рівня в сьогоднішній Росії?
– Стратегічна ядерна зброя розміщена у шахтах. Туди справді міг проводитися сигнал. Щоб виконати наказ, були два старших офіцери. Вони вставляли ключі, мали їх провертати одночасно – і тоді все це могло полетіти.
У Радянському Союзі було розроблено навіть ядерну бомбу в ранцю для спецоперацій. Людина могла зайти кудись із ранцем, встановити бомбу і піти. Потім її могли підірвати.
Щодо сьогоднішньої Росії, то не можна сказати, що стратегічне ядерне озброєння там дуже погано контролюється. Все одно є обслуговування, все одно в це вкладаються кошти. Не треба з росіян робити бовдурів.
Але лідерам західних країн треба вчитися бути сміливими. Нехай вчаться у наших лідерів, нашого народу. Росіяни – зухвалі. Путін, як і більшість росіян, сприймає "занепокоєння" у відповідь на свої провокації як слабкість. Це як хижак, який відчув кров. Значить, противника треба добивати, підвищувати рівень свого впливу. Це стосується як простої гвинтівки в руках росіян, так і ядерної зброї. Принцип залишається тим самим.
Захід і насамперед США не виробили відповідне ставлення у боротьбі з керівництвом Росії. Не треба боятися власної тіні, і російської тіні не треба боятися. Треба діяти рішуче.
З 40 років своєї служби я навчався та служив із росіянами 20 років. Я добре знаю, хто вони. Силу виявиш і реалізуєш – буде результат. Даси хоч найменшу слабину – завалять твої засоби озброєння, завалять тебе, окупують країну і перетворять на рабів.