Історія доньки парамедикині з "Азовсталі" отримала продовження: врятовану з фільтраційного табору Алісу взяли під опіку. Фото

Історія з маленькою донечкою парамедикині з "Азовсталі", яку окупанти розлучили з мамою, отримала продовження. Дівчинку вивезла на підконтрольну Україні територію 23-річна жителька Маріуполя Валерія Зеленська.

Дівчина під час блокади Маріуполя ховалася на "Азовсталі", вона розповіла про те як врятувалася сама і врятувала маленьку Алісу. Розповідь Валерії опублікували журналісти "Громадського".

Виданню Зеленська розповіла, що опинилася на "Азовсталі" не одразу. Березень вона з друзями провела у підвалі 10-поверхівки, де жила до вторгнення.

"Від початку ми хотіли перейти на комбінат, він був неподалік. Нам сказали, що туди пускають лише працівників. Тож ми залишилися вдома. А коли на "Азовсталь" почали скидати перші авіабомби — побоялися переходити", – каже Валерія.

Вона пригадує, як чекала на "паузи" між обстрілами, аби піднятися у квартиру по теплі речі та їжу. Однак продуктові запаси швидко вичерпалися, почалися також проблеми з водою. Спершу дівчина з друзями зливали воду з бойлерів. Згодом – ризикували життями, аби роздобути життєдайну рідину.

"Щоби дістати води, потрібно було йти на Хлібзавод, який доволі часто обстрілювали. Памʼятаю, якось наші хлопці сходили, набрали води й хотіли йти ще раз. Але останньої миті передумали. Наступного дня, коли вони туди прийшли, там були 7 мертвих. Туди влучив снаряд"– згадує дівчина.

Шукати нового прихистку Валерії Зеленській довелося після того, як 2 квітня її будинок росіяни розстріляли з танків. У багатоповерхівці розійшлися плити, усі квартири склалися від стелі до підлоги, підвал засипало. Обвал у сховищі стався в місці, де спали більшість мешканців і яке вони вважали найбезпечнішим. Того дня загинули троє дорослих і дитина. Ще одна дівчина отримала опіки тіла: після обстрілу будинок загорівся.

Валерія з друзями вціліли, бо у момент обстрілу вони готували їжу на кухні. Вилізли з-під завалів і кілька днів ховалися у підвалі 5-поверхівки навпроти. Однак згодом вирішили все ж піти на "Азовсталь.

Свого часу, за кілька років до вторгнення, згадує Зеленська, вона вже бувала на "Азовсталі": проходила там тримісячну навчальну практику на посаду електромонтерки.

"Нам пропонували залишатися далі працювати. Але я тоді сказала, що ніколи більше не повернуся на "Азовсталь". Вийшло інакше… Коли я побачила комбінат — взагалі не могла зрозуміти, де саме перебуваю. Не могла його впізнати. Неначе йшла іншим всесвітом. Від "Азовсталі" не залишилося нічого живого", – розповідає вона.

На комбінаті дівчина "оселилася" у невеликому бункері, там з початку вторгнення перебувала маріупольська родина. У "мешканців" цього бункеру була технічна вода і генератор, завдяки якому можна було заряджати телефони та ліхтарики.

"Це були дуже добрі люди. Вони мене пригощали кавою, чаєм, давали цукор. Ми готували їсти на антисептику, варили супи, гріли воду. Брали жерстяну банку з-під консерви, робили дірки в ній з боків. Або — звичайну скляну банку, у кришці робили дірку, вставляли туди вату чи бинт, заливали антисептик, якого з часів коронавірусу було багато на заводі, і підпалювали", – розповідає про "блокадний побут" у підземеллях "Азовсталі" Валерія.

Дівчина зазначає, що "Азовсталь" обстрілювали щодня з авіації й артилерії, а втім, там Валерія почувалася спокійніше, ніж у підвалах житлових будинків. Їй двічі навіть вдалося вийти на поверхню і вдихнути повітря.

"Коли бомбили наш бункер, у мене все одно була надія, що нас евакуюють, що ми врятуємося, що вихід є. Не було розгубленості, як у місті. Там у підвалах я чула кожен "приліт", вихід танка, чула, як здригався будинок. Він був навіть не картковим, він трусився, ніби желе", – каже Валерія.

Наприкінці квітня до бункера, де ховалася Валерія, прийшли військові. Сказали, що домовилися про евакуацію цивільних з "Азовсталі". Дівчину перевели до іншого сховища, де зібралося вже багато людей.

"Нас поділили на три групи. Мене виводили з останньою, пізно ввечері. Нас вели військові, тому що багато місць були замінованими. Вони супроводжували нас до лінії розмежування, де чекали ООН, Червоний Хрест і російські військові. Я навіть не можу згадати, скільки часу ми йшли, усе було як у тумані", – пригадує дівчина.

Мирних жителів, що вийшли з "Азовсталі" відвезли у фільтраційний табір у Безіменне. Після кількох годин очікування черга на проходження "фільтрації" дійшла й до Валерії.

"Потім до автобуса зайшов військовий. Запитав, хто така Зеленська Валерія і яке моє дівоче прізвище? А я навіть заміжньою не була. Але зрозуміла, що потрібно виходити першою, що це надовго. Так і сталося", – розповідає вона.

Дівчина згадує: з автобуса її відвели у намет, наказали роздягнутися - і почали перевіряти плечі, руки, ноги, пальці, пʼятки, шукали татуювання.

Після того дівчину 5 годин допитували. Питали, чому вона не весь час ховалася на "Азовсталі", чому її туди привели військові, як їх звали, які їхні позивні, намагалися витягти з неї інформацію про таємні проходи під землею комбінату. Фотографували, знімали відбитки пальців.

"Вони намагалися якось мене скомпрометувати: "Покажіть пальці. Ага, довго не стріляла…" Я кажу, що взагалі не стріляла, бо ж я цивільна. "Цивільна? Чому ти так себе називаєш? Ти точно маєш зв'язок із військовими". Намагалися зачепитися за будь-що", – каже Валерія.

Валерія мала з собою телефон і документи колишнього хлопця. Вони разом ховалися у підвалах Маріуполя. Коли 10-поверхівка обвалилася, вони не змогли забрати інсулін — хлопець був хворий на діабет. Без ліків він помер за три дні. Валерія планувала передати телефон хлопця його родичам.

"Вони знайшли серед зображень у галереї картинку з символом "Азову". Почали чіплятися за це. "А ваш хлопець служив?" – "Він хворів на цукровий діабет, він не міг служити, він помер у Маріуполі", — відповідала я".

Валерія розповідає, що окупанти вмовляли її залишитися у Маріуполі, обіцяли, що місто відбудують і зроблять його курортним. Коли дівчина сказала, що поїде лише до Запоріжжя, її відпустили.

"Я зайшла в намет, і за декілька хвилин туди прийшли Віка з Алісою. Ми їхали в Безіменне в різних автобусах і раніше не бачилися. Віка була парамедикинею на "Азовсталі". Вона сказала, що її забирають у полон. Я не могла зрозуміти, як так, чому розлучають маму з її донькою", – пригадує Зеленська.

Валерія попросила дозволу у Вікторії забрати 4-річну Алісу з собою до Запоріжжя. За погодження з ООН і Червоним Хрестом жінка написала довіреність на Валерію.

"Я не могла залишити дитину. Якби не запропонувала їй це зробити, я б себе дуже картала за це", – зізнається дівчина.

Дорогою до Запоріжжя, у Мангуші , Вікторію висадили, а маленька Аліса поїхала з Валерією далі. Пізно ввечері 2 травня вони приїхали на територію, підконтрольну Україні.

"Історія про розлуку мами та доньки одразу стала публічною. Колишня омбудсменка Денісова закликала міжнародні організації втрутитися й допомогти визволити Вікторію. Та мама Аліси, парамедикиня "Азовсталі", донині в полоні росіян, її донька — під опікою бабусі. Валерія ж оселилася на Прикарпатті, у містечку серед гір. Її родичів, які ховалися в бункері маріупольської лікарні, депортували в росію, звідки вони поки не можуть вибратися", – пишуть журналісти "Громадського".

Нагадаємо, 4-річну доньку парамедикині з "Азовсталі" розлучили з мамою у фільтраційному таборі, влаштованому російськими окупантами. Доля медика наразі невідома.

Першими про те, що дівчинку розлучили з мамою, розповіли захисники Маріуполя. Вони попросили світову спільноту втрутитись і повернути дитині маму.

Саме Аліса за кілька тижнів до евакуації з Маріуполя передала щемливе послання з бомбосховища заводу "Азовсталь". Малеча просила, щоб її евакуювали зі знищеного росіянами міста.

Як відомо, усіх жінок, дітей та людей похилого віку на початку травня було евакуйовано з території металургійного комбінату "Азовсталь" у блокадному Маріуполі.

Маленьку Алісу, яку вивезла з окупації Валерія Зеленська, забрали рідні, вони опікуватимуться маля до повернення її мами.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі Obozrevatel та у Viber. Не ведіться на фейки!