Карін: високопоставлені зрадники-силовики прийняли вторгнення в Україну як "другий шанс" – як склалася їхня доля

Успішний фінал "полювання" Сил опору на ексначальника "управління народної міліції ЛНР" Михайла Філіпоненка – чергове підтвердження неправильного вибору, зробленого зрадниками України у 2014 році. Вирушив у пекло не рядовий "ополченець", а знаковий колаборант, виходець із ПР, який відповідав за тортури та особисто знущався з українців – чим, власне, і підписав собі вирок.

Як поживають в очікуванні своїх "шайтан-машин" високопоставлені силовики-зрадники – читайте в матеріалі спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".

Історія великої зради

Після початку російської агресії проти України у 2014 році на бік окупантів перейшли близько 8 тисяч колишніх українських силовиків та військовослужбовців. Найбільша кількість зрадників була серед співробітників кримського управління СБУ – близько 83%, а найменша серед військовослужбовців ЗСУ – 36% від загальної кількості особового складу формувань на окупованих територіях.

Ті, хто зрадив присягу, починали співпрацю з окупантами, піддавшись спокусі отримувати обіцяні російською владою підвищені зарплати, пільги та кар'єрні перспективи. Але чи стало більш ситим і барвистим життя зрадників у наступні роки? Неважко здогадатися, що ні, оскільки нові господарі з презирством поставилися до них.

Незважаючи на обіцянки окупантів, більшість зрадників було переведено зі сприятливого клімату на нові місця служби на Далекому Сході та півночі РФ, а частину було звільнено під різними приводами. А на початку повномасштабного вторгнення їх "чмобілізували" та кинули на забій в Україну.

Генерали ватних кар'єрів

Найбільш високопоставленим серед зрадників, які досі перебувають на службі в окупантів, є ексглава СБУ генерал-майор Олександр Якименко, який втік за своїм господарем Віктором Януковичем у 2014 році після спроби силового розгону Євромайдану. Згодом він постачав зброю терористам на окуповані території Донецької та Луганської областей, а також використовувався росіянами як "балакуча голова". Зраднику по-справжньому "поперло" у кар'єрі після повномасштабного вторгнення РФ в Україну – його призначили аж цілим "начальником державної служби безпеки Херсонської області".

У лютому 2023 року СБУ повідомила Якименку про підозру за кількома статтями КК України, включно з держзрадою.

Як голова спецслужби окупаційної влади Якименко в координації з ФСБ організовував масові репресії проти місцевих жителів, викрадення та тортури. Але після звільнення Херсона зраднику з подільниками довелося бігти на лівий берег Дніпра (Херсонська область). Чи потрібен окупантам цей "фахівець" після такої карколомної кар'єри – питання риторичне.

Подільник Якименка з придушення Євромайдану генерал-майор Сергій Ганжа також у 2014 році втік до РФ. За іронією долі, перед цим він очолював департамент захисту національної державності Служби безпеки України, але працював на російські спецслужби.

Також за ним тягнеться довгий корупційний слід – він був фігурантом скандалів із постачанням бензину під час паливної кризи у 2005 році, займався кришуванням незаконного будівництва в Криму та фіктивними закупівлями для Держрезерву.

Агресор згадав про вроджений корупційний дар зрадника у 2022 році, призначивши Ганжу "начальником держслужби безпеки в Запорізькій області".

Як складеться доля Ганжі в окупаційних "органах" – зараз теж під питанням, оскільки після 30 січня 2023 року на захоплених територіях України були створені управління ФСБ РФ, які поглинули так звані "служби безпеки" окупантів.

"Начальником" управління ФСБ на захопленій частині Запорізької області було призначено росіянина Олександра Гаглазова, який приїхав до Мелітополя з Тамбовської області. А це означає, що склад силовиків на окупованих територіях поступово розмивається на користь кадрових співробітників з РФ.

Ще один високопоставлений зрадник, що служить ворогові, – екскомандувач Військово-морських сил України Денис Березовський. Він встиг закінчити академію російського генерального штабу, отримати ще одного павука на погони і стати заступником командувача Тихоокеанського флоту.

Знаючи ставлення окупантів до зрадників, не відкидається феєричне і, в принципі, логічне завершення його кар'єри – тривале ув'язнення за звинуваченням у роботі на розвідки США чи Китаю, наслідком чого став провал з'єднань морської піхоти ТОФ в Україні.

Стосовно цих трьох "героїв" запроваджено санкції, відкрито кримінальні провадження про державну зраду. Також вони позбавлені військових звань, державних нагород та оголошені в розшук.

З Івана в пани

По-різному склалася доля і зрадників України з-поміж силовиків, які почали співпрацювати з Росією ще до 2014 року.

Леонід Пасічник – найвідоміший зрадник із колишніх співробітників управління СБУ в Луганській області, який з 2014 по 2017 рік обіймав посаду голови фактичного представництва ФСБ ("МДБ ЛНР") на окупованій території Луганщини. З 2017 по 2022 рр. – гауляйтер "ЛНР". А з 4 жовтня 2022 року Пасічника призначили тимчасово виконувачем обов'язків "глави ЛНР" – після підписання Путіним угоди про "входження" окупованих територій України до складу РФ.

Пасічник народився у Луганську, закінчив Донецьке вище військово-політичне училище інженерних військ та зв'язку, а також Національну академію СБУ.

Двадцять років (з 1993 по 2013 рр.) Пасічник служив у "конторі", а прославився завдяки одному випадку. У 2006 році, будучи начальником підрозділу боротьби з контрабандою відділу "К" управління СБУ в Луганській області, Пасічник затримав велику партію контрабанди на КПП "Ізварино". Нібито контрабандисти пропонували йому мільйон доларів, але "доблесний співробітник" відмовився. За цю операцію Віктор Ющенко нагородив Пасічника медаллю "За військову службу Україні".

За озвученою "Миротворцем" версією, те затримання могло бути операцією ФСБ з метою впровадження агента Пасічника у вищі чини СБУ. Враховуючи подальшу зраду та його боротьбу за контрабандні потоки вже на посадах у "ЛНР", у відмову від мільйона доларів у 2006 році складно віриться. Тим більше, що у 2015 році він навіть потрапив до списку найбагатших учасників угруповань "Л/ДНР" – його капітал, за деякими даними, оцінювався у 10 млн дол.

Тож якщо Пасічника не спіткає доля інших бойовиків "республік", які вже вирушили на "концерт Кобзона" від рук диверсантів чи російських спецслужб, до кінця днів йому доведеться жити за прикладом Януковича. Хоча ФСБ набагато вигідніше провести "конфіскацію активів" Пасічника та повідомити, що він "загинув від рук українських спецслужб".

Наступний персонаж – Ігор Корнет. Він також уродженець Луганська, був "міністром внутрішніх справ ЛНР" з серпня 2014 року по січень 2023 року, а потім призначений "виконувачем обов'язків міністра внутрішніх справ Луганської області" (січень – липень 2023 р.).

До 2014 року Корнет працював в Україні звичайним оперуповноваженим, а після окупації у нього почалася стрімка кар'єра в "республіці". Колишній опер одразу став "міністром" і, за інформацією "Миротворця", почав контролювати постачання наркотиків зі Старобільська на територію, підконтрольну "ЛНР". По суті, займався тим самим, чим за інформацією джерел і за часів служби в міліції, але у більших масштабах. 2015 року капітал Корнета вже оцінювали в 7 млн. дол.

Під час перебування на високих посадах у псевдореспубліці Корнет запам'ятався конфліктом із "Коливаном" Плотницьким. У 2015 році стався скандал через вбивство польового командира Олександра Бєднова (Бетмена), який втручався в контрабандні схеми транзиту наркотиків, підконтрольні Корнету та Пасічнику.

У квітні 2022 року Корнета заарештувала ФСБ, проте, за даними російської служби ВВС, уже влітку він командував з'єднаннями на захопленій на той момент території Харківської області.

Плата за скоєні злочини наздогнала Корнета швидше, ніж Пасічника. 15 травня 2023 року його підірвали у барбершопі в центрі Луганська, після чого доправили до реанімації з тяжкими пораненнями. За деякими даними, зрадник продовжує керувати "МВС ЛНР" у стані овоча.

Ще один відомий зрадник України – Олександр Ходаковський, колишній начальник відділу Центру спеціальних операцій "А" Служби безпеки України у Донецькій області. Після зради він уже встиг побувати на посадах "міністра державної безпеки ДНР", "секретаря Ради безпеки ДНР", а з 30 березня 2023 указом Путіна Хродаковського призначено на посаду "заступника начальника головного управління Росгвардії з ДНР".

З березня 2022 року брав участь зі своїм батальйоном "Схід" у вторгненні російських військ в Україну, чим, мабуть, і заслужив на нову посаду.

Після цього він почав робити заяви щодо ситуації на фронті. Так, влітку цього року зрадник скаржився, що ЗСУ знищили багато російських командирів "високого рангу" та б'ють по тилах. Наче на підтвердження цього місяць тому Ходаковського майже "мінуснуло" під час прильотів HIMARS, про що він особисто повідомляв на своєму Telegram-каналі.

У жовтні Ходаковський зробив ще одну заяву із закликом до МО РФ про необхідність заморозити лінію фронту в Україні для заміни виснажених мобілізованих на нових військовослужбовців.

Мабуть, у Москві такі аналітичні здібності Ходаковського не були оцінені, і вже 1 листопада він заявив, що не зі своєї волі більше не бере участі у подальшому становленні "ДНР". Тепер слід спостерігати, чи не станеться лиха з Ходаковським найближчим часом – наприклад, на фронті.

Історія зрад зазвичай закінчується пишним надгробком. За померлим не сумує ніхто – ні ті, кого він зрадив, ні нові господарі. Тож є впевненість, що згадані вище персонажі довго не протягнуть. Захарченко, Толстих ("Гіві"), міський божевільний Стремоусов та купа іншого непотребу це вже довели.