Касьянов: Путін не має 1,5 млн солдатів для захоплення України, контрнаступ – не найкращий варіант. Інтерв'ю

Щоб окупувати лівобережну частину України, країні-агресору Росії необхідно щонайменше півтора мільйона солдатів, яких у ворога просто немає. Окупація Києва та Дніпра неможлива ані в короткостроковій, ані в більш віддаленій перспективі.

Усім, хто має змогу залишити тимчасово окуповані території, слід зробити це, оскільки контрнаступ та активні воєнні дії неминуче зачеплять і мирних жителів. Але замість контрнаступу українській армії слід застосовувати "хитрішу" тактику виснаження ворога, щоб зберегти наших захисників.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив громадський активіст і волонтер Юрій Касьянов.

– Люди, які живуть на тимчасово окупованих територіях, зокрема, на півдні країни, побоюючись активних воєнних дій через контрнаступ ЗСУ, намагаються виїхати звідти. Якою є ваша порада для тих українців, хто змушений жити в умовах окупації?

– Я не знаю, чи буде контрнаступ уже зараз, але окуповані території найчастіше залишають з інших мотивів – через неможливість співіснування на одній території з агресором, з його окупаційними військами.

Ми чудово знаємо, що окупанти погано ставляться до проукраїнськи налаштованої частини населення. Відомо багато фактів, коли людей, у яких проводять обшуки та знаходять українські прапорці чи іншу українську символіку, хапають, кидають "на підвал" тощо. Особливо це стосується колишніх військовослужбовців, колишніх працівників силових структур, державних службовців.

Тому люди залишають окуповані території, насамперед, з цих мотивів. Багато хто не встиг виїхати на початку вторгнення, коли російський наступ розвивався стрімко. Цьому сприяли факти зради певних осіб, іноді помилки військового командування. Як наслідок, засинаючи ввечері в ліжку в Україні, вранці люди прокидалися вже в окупації під російським прапором.

Зрозуміло, що багато хто мріє покинути це місце, але покинути свій рідний дім – це велика трагедія.

Щодо контрнаступу в цих районах, то ми всі дуже сподіваємось на те, що це станеться якомога раніше. Зрозуміло, що це станеться у будь-якому разі, ми звільнимо ці території. І зрозуміло, що сучасна війна – це не середньовічна війна, коли армії вишиковувалися в полі й атакували одна одну. Сучасна війна зачіпає всі верстви суспільства, ніхто не може сподіватися, що йому вдасться відсидітися, коли він перебуває в районі бойових дій. Звісно, це дуже небезпечно.

У сучасній війні неминуче гине мирне населення – і від звичайних снарядів, і від ракет, і тоді, коли противник прикривається людьми, як живим щитом, займає житлові будівлі та виводить звідти людей. Це неминучість, факт.

– Універсальна порада полягає в тому, що, по можливості, район бойових дій необхідно покинути.

– Звичайно. Залишити зону окупації, якщо ви хочете вижити, не потрапити "на підвал" і таке інше.

Крім того, окупанти можуть "мобілізувати" наших співгромадян і змусити воювати проти нас. Ми це вже спостерігаємо в "ДНР", "ЛНР" та Криму, де наші колишні громадяни, яких примусово перевели до російського громадянства, воюють на боці окупанта.

– За вашими оцінками, чи загрожує окупація Києву та іншим великим містам України?

– Окупація Києву не загрожує не лише у найближчій, а й у більш віддаленій перспективі. Щоб окупувати Київ, противнику треба спочатку його взяти. Але ви бачите, скільки часу в нього пішло на те, щоб взяти хоча б Сєверодонецьк. Це зовсім не просто.

Якщо Маріуполь опинився в оточенні фактично з третього дня війни, то до оборони Києва дуже добре підготувалися. Щоб захопити Київ, ворогові потрібно мати армію в 3-4 рази більшу за ту, яка є на сьогодні. Насамперед, для цього потрібно утримати під контролем околиці Києва. Але, як ми бачили, 40-тисячна армія противника під Києвом виявилася просто небоєздатною, розтягнутою, розкиданою.

Комунікації ворога обстрілюються, партизани працюють. Треба мати мільйони людей, щоби окупувати Україну. Дніпро, Київ – взяти їх фізично неможливо. Тому що ми вже мобілізувалися, підготувалися. У противника немає тих мільйонів солдатів, щоб зайняти кожне село. А без цього неможливо утримувати територію під контролем.

Щоб контролювати дороги, залізничні колії, мости тощо – це вимагає величезної напруги сил ворога. Адже ми на своїй землі, тут кожен стежить за тим, щоб усе було гаразд. Але коли ти опиняєшся на ворожій тобі території і намагаєшся окупувати вільну країну, вільних людей, то це важче вдвічі. Тому що за тобою стежать усі очі, всі руки займаються тим, щоб робити тобі капості. Це неможливо.

Для того, щоб окупувати хоча б лівобережну Україну, противнику треба мати щонайменше півтора мільйона солдатів. Їх немає.

– Чи можемо ми сподіватися, що контрнаступ ЗСУ буде досить швидким і досить ефективним? Що за короткий термін ми зможемо вийти, щонайменше, на кордони станом на 23 лютого?

– Я не представляю військове командування і не можу робити такі прогнози, тому що не маю всієї повноти інформації. Звичайно, я хотів би, щоб наш контрнаступ був стрімким, красивим, малокровним, переможним, максимально ефективним. Але на сьогодні для проведення такого контрнаступу, як справедливо каже наше військове командування, нам не вистачає озброєнь. Для контрнаступу необхідно мати перевагу над противником у засобах ураження. Потрібно мати достатню кількість танків та бронемашин, щоб рухатися вперед.

Тому що швидкість руху піхотинця обмежена. Нести на собі безліч боєприпасів, з гранатометом у пошуках ворожого танка – це смішно. Так не наступають.

Але інше питання, чи потрібен нам цей контрнаступ, про який так багато говорять. З цього зробили цукерочку в гарній обгортці, щоби підтримати населення. Але, на мій погляд, нам треба думати не про контрнаступ і навіть не про те, щоб утримати якусь територію, якісь ключові міста, хоча це також важливо.

Ми можемо втратити більше території. Але наше завдання – не утримання територій. Наше завдання – знищення ворожих військ, усіма можливими методами громити війська противника, які мають істотну перевагу. Заманити ворога в пастку, віддати якийсь шматок нашої землі, все замінувати та розгромити це угруповання.

Ми повинні бути хитрішими, тому що в нас немає такої переваги у техніці, щоб ми могли воювати з ворогом лоб у лоб. Ми цінуємо своїх людей. Для нас важливіше не територія, а наші люди. Тому ми маємо воювати грамотно, майстерно, громити противника, щоб у певний момент у нього просто не виявилося сил не лише для продовження наступу в Україні, а й для того, щоб утримувати взяті позиції.

Наприклад, так, як це було під Києвом. Наші війська, наші добровольці діяли досить майстерно. Вони дозволили противникові зайти далеко – настільки далеко, що йому доводилося залишати в кожному селі по 10-20 людей, які стали повністю небоєздатними. Вони розтягнулися, їх треба було якось годувати, забезпечувати паливом, боєприпасами тощо. У лісах під Києвом, у селищах та селах угруповання просто втратило свої бойові можливості. Так само треба діяти і на сході, на Донбасі, на півдні.

Коли ми упираємося за якийсь укріпрайон, воюємо щосили, так, ми перемелюємо противника, але в той же час противник перемелює і нас. У нього більше артилерії, він знає наші позиції, постійно б'є по них і перетворює все на криваве місиво, на марсіанську пустелю, де ніде сховатися. Може, нам треба діяти мобільніше, майстерніше? Я не даю порад нашому командуванню, я просто висловлюю свою думку.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі Obozrevatel та у Viber. Не ведіться на фейки!