УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Китайський слід: чому Росія досі не переконала Лукашенка вступити у війну проти України

4 хвилини
16,5 т.
Китайський слід: чому Росія досі не переконала Лукашенка вступити у війну проти України

Перший за понад три з половиною роки візит Володимира Путіна до Мінська, звісно, викликав чималий інтерес й в Україні. Не дивно. Адже саме Білорусь стала у лютому плацдармом для російської атаки на Київ. Хоча білоруська армія досі не вступила у війну на боці РФ. І, швидше за все, не вступить. Адже Лукашенко перебуває при владі вже 28 років лише тому, що найкраще вміє маневрувати і вибивати собі дивіденди, а ще обіцяти й не виконувати.

Ще одна невдала спроба вмовити білорусів

"21 грудня з'явилася інформація про те, що Білорусь обмежила доступ до трьох районів Гомельської області, які межують з Україною. А саме – в межах прикордонної смуги Лоївського, Брагінського та Хойніцького районів, – пише журналіст в Білорусі Денис Стаджі у статті для сайту "Главком".

"Вони межують з Київською та Чернігівською областями України. Саме з території цих районів почався наступ російських військ на Київ у лютому.

А тижнем раніше за наказом Лукашенка розпочалася "раптова перевірка боєздатності", в рамках якої білоруські військові здійснювали кидки до кордону з Україною, розгорталися на полігонах, відпрацьовували форсування річок неподалік кордону з Польщею.

Причому подібні вчення і маневри білоруська армія проводить дуже часто. Додамо сюди російські винищувачі МіГ-31К, які регулярно злітають з білоруських аеродромів. Вони є носіями ракет "Кинжал". Через них в Україні повітряну тривогу оголошують чи не щоденно.

Військові експерти сходяться на думці: все це схоже на прагнення "тріпати нерви" українським військовим, які змушені реагувати на таку активність біля північних кордонів. І лише до одного справа не доходить – до прямого нападу білоруських військ на територію України. Хоча очевидно, що реальний вступ Білорусі у війну дуже допоміг би Володимиру Путіну".

Не секрет, що Олександр Лукашенко повністю залежить від Москви, що він просто васал Володимира Путіна, а білоруська економіка (соціалістична та планова) взагалі тримається лише за рахунок дешевих російських енергоносіїв та вільного доступу на російський ринок.

Але при цьому білоруська армія у війну не вступає, тільки "походжає з грізним виглядом" уздовж кордону з Україною. І чим сильніше тисне Кремль, вимагаючи вступу білорусів у війну, тим сильніше чинить опір і сам Лукашенко, і його генерали. У чому тут секрет?

Запорука політичного довголіття Лукашенка – здатність нескінченно торгуватися, маневрувати, обіцяти та не виконувати свої обіцянки. А через проросійську орієнтацію офіційного Мінська, торгуватися в більшості випадків доводиться з Москвою. Результат завжди однаковий: Лукашенко отримує від росіян все, що йому потрібно, розплачується обіцянками, дрібними поступками, голосуванням в ООН та розповідями про те, що Білорусь – головний та єдиний союзник Росії.

Цього разу Путін прилетів до Мінська разом із Сергієм Шойгу та Сергієм Лавровим – планував остаточно вмовити Лукашенка вторгнутися в Україну. Однак результати візиту для очільника Кремля можна описати простим жартом: "Ну хоч поїв" (Лукашенко справді звозив його до себе додому на вечерю). Президент Білорусі хотів отримувати газ за внутрішньоросійськими цінами (тобто майже втричі дешевше, ніж зараз), а президент Росії – щоб білоруська армія повноцінно вступила у війну.

Підсумок: для Білорусі зафіксували нинішню (теж дуже вигідну) ціну на російський газ на наступні три роки, а росіяни продовжать вільно тренуватись на білоруських полігонах за участю білоруських офіцерів та інструкторів.

Аргументи Лукашенка

Москва хотіла б активної участі Білорусі у війні, саме для цього Путін приїжджав до Мінська, каже білоруський політолог Валерій Карбалевич. Але вмовити Лукашенку не вдається з кількох причин.

"У Білорусі існує консенсус – і противники Лукашенка, і прихильники його, і держапарат не хотіли б участі в цій війні, для них це чужа війна, і в цьому принципова відмінність білоруського суспільства від російського", – пояснює Карбалевич.

Тому білоруський президент ухиляється від початку військових дій, обмежившись лише тим, що надає російській армії свої полігони та аеродроми. Навіть якщо армію республіки таки залучать до російської "спецоперації", то лише у тиловому забезпеченні, білорусів навряд чи кинуть на передову.

Які ж аргументи наводить Лукашенко, щоб "ухилитися від війни"? Перший і найголовніший звучить приблизно так: "Білорусь межує із трьома країнами НАТО, і ви ж бачите, поляки готуються до нападу, на їхніх картах польська територія – майже до самого Мінська, у Польщі великий контингент США, і Литва також готується до війни. Якщо білоруська армія піде в Україну, НАТО нападе із заходу, і зупинити їх не буде кому, вони вже через день під Смоленськом будуть! Так що не можна білоруську армію відволікати на Україну!"

Ну, а другий аргумент приблизно такий: "Ми б і раді взяти участь в упокоренні бандерівців, але товариші в Пекіні дуже просили цього не робити". "Китайський" аргумент, на відміну від "натівського", з'явився нещодавно.

Отже, поки Білорусь залишається просто плацдармом для російських військ, а також великою тренувальною базою. Це не лише висновок автора, а й думка експертів Інституту вивчення війни (ISW). Вони пишуть: тренувальні потужності Росії, ймовірно, знизилися з 24 лютого, частково тому, що Кремль розгорнув учбові бази для підготовки підрозділів у бойових діях в Україні. Тому Росія використовує білоруських тренерів для підготовки мобілізованих сил і, можливо, контрактних солдатів та призовників, що вказує на обмеження пропускної спроможності військового навчання.

Матеріал підготовлений Центром стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки