Відео дня
Клімкін: три кроки, щоб не допустити ядерної катастрофи в Україні, що має зробити світ. Інтерв’ю
Ситуація на Запорізькій АЕС є вкрай критичною. Російські окупанти, які протягом тривалого часу шантажують Україну і світ ядерною катастрофою, підвищують ставки. З’явилася інформація про те, що на даху кількох енергоблоків АЕС вони могли встановити вибухівку. Щоб не допустити найгіршого, Захід і "не тільки Захід", передусім Китай, мають зробити три кроки – забезпечити цілодобову присутність місії МАГАТЕ на цьому ядерному об’єкті, створити формулу безпеки ЗАЕС і чинити на агресора достатній тиск, аби той відступив.
На саміті НАТО у Вільнюсі Україна має отримати справедливе рішення – про майбутнє приєднання до Альянсу та про реальні кроки, які вона має зробити для цього. Проте про План дій щодо членства (ПДЧ) варто забути. Він перетворився на "релікт". Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив міністр закордонних справ України у 2014–2019 роках Павло Клімкін.
– Ситуація на Запорізький АЕС вкрай напружена. Президент України Володимир Зеленський закликав цивілізований світ уважно стежити за тим, що там відбувається. Щодо реакції світу – наскільки вона сьогодні достатня? Що може і чи хоче зробити колективний Захід, щоб не допустити ядерної катастрофи в Україні?
– Я вважаю, що вона має бути жорсткішою. Захід і весь світ – адже тут ідеться не лише про Захід – мають вимагати від Росії, щоб на Запорізькій АЕС у режимі 24/7 була присутня дуже потужна місія МАГАТЕ зі всіма доступами. Це перше.
Друге – я вважаю, що потрібно поновити реальну розмову про контроль над ЗАЕС і створити формулу безпеки навколо станції. Особливо зараз це абсолютно критично. І третє – це засоби спостереження, як супутникові, так і безпосередньо на місці мають бути максимально ефективними.
Тобто Росія, по-перше, має знати, що міжнародна спільнота присутня на ЗАЕС і відстежує кожен її крок. По-друге, що спостереження є такими, що ввести когось в оману, звинуватити Україну, Захід, марсіан у тому, що відбувається на станції, в принципі неможливо.
Я вважаю, особливо після того, що відбулося навколо Каховської ГЕС, зараз потрібно вивести ситуацію на ЗАЕС в абсолютно іншу категорію. Має бути надійний контроль міжнародної спільноти.
І останнє – якщо такі країни, як Китай, хочуть показати, що вони серйозно ставляться до того, щоб відігравати роль у майбутньому, вони мають почати тиск навколо Запорізької АЕС. Це очевидно і природно.
– Виникає логічне запитання: чому цього не роблять? Невже світова спільнота як і раніше боїться "провокувати" Путіна?
– Я думаю, що причина в іншому. Світова спільнота прекрасно розуміє, що ядерна катастрофа виведе цю війну і події навколо нас в абсолютно іншу реальність. Вона не просто підніме ставки – вона зробить загрозу реальною для всіх.
Коли Захід і не лише Захід, а ті ж китайці, говорять про те, що вони не бажають, щоб наша війна вийшла за межі України, вони подекуди відкрито, а інколи приховано на цьому наголошують, то саме катастрофа на ЗАЕС, якої ми маємо уникнути, й буде означати остаточний цвях у тому, що війна вийшла за межі України. Це буде зрозуміло абсолютно всім, оскільки ядерну безпеку не можна заткнути в якісь кордони чи географічні рамки.
– Питання щодо саміту НАТО у Вільнюсі й того, на що сьогодні готовий Захід. Ми розуміємо, якою була головна причина того, що Путін пішов війною на Україну, – намагання не допустити розширення НАТО. Принаймні він про це неодноразово заявляв. Яке рішення на цьому саміті було б найбільш логічним і найбільш справедливим щодо України?
– Звичайно, на цьому саміті було б найбільш справедливо сказати, що Україна буде членом Альянсу. Але не в сенсі повторення Бухареста, а в тому, що починається реальний процес.
Я б хотів мати від саміту дві речі. По-перше, візію, план, як ми будемо рухатись. Якщо на саміті погодять план, він не може бути таким, як ПДЧ, оскільки ПДЧ – це релікт 1990-х років. Його неможливо повторити в ситуації ХХІ століття і війни. Не тому, що він добрий чи поганий, а тому, що він своє відпрацював.
Нам потрібна нова візія, як Україна рухатиметься до НАТО. Це не може бути сьогодні на завтра, оскільки є багато питань, які пов’язані не тільки з військовими чи оборонними аспектами, а взагалі з підготовкою країни до членства в НАТО. Там є такі питання, як стала демократія і верховенство права. Думаю, НАТО сподівається їх вирішити в межах переговорів, які розпочнуться з ЄС, оскільки одним із перших фундаментальних розділів буде саме це.
Друге, що я хотів би бачити як результат саміту, – це максимум конкретики. НАТО має сказати на перспективу, як саме це буде реалізовуватися. Підтримка має бути такою, що Україна не просто приєднується до НАТО, а стає частиною спільної політики стратегічного стримування російського режиму.
Звісно, у мене є сумнів щодо того, що такі рішення буде ухвалено на саміті, але зараз тривають інтенсивні консультації наших союзників. Найімовірніше, рішення ухвалюватимуть не в натовському контексті, а двосторонньо. Але нам потрібно це на перехідний період, оскільки ми говоримо про гарантії – як майбутньому члену НАТО. Якщо вони не пролунають найближчим часом, то розміщення підрозділів на нашій території – це найкраща гарантія.
– Як ви оцінюєте ступінь готовності Заходу до перемоги України у цій війні? Ми бачимо, що все ж таки повільно нам надходить військова допомога. Можливо, союзники не поспішають, але разом із тим усе одно наближають нашу перемогу?
– Звичайно. У нас є розбіжності в тому, як ми йдемо до НАТО. Так само і всередині НАТО немає консенсусу, як досягти цієї перемоги, оскільки Захід хоче перезавантажити Росію.
Але Захід розуміє, що перемога є комплексною, а не тільки військовою. Він хоче контрольованої перемоги і контрольованого перезавантаження Росії. А для нас як Україна понад усе, так і перемога понад усе.
Тобто з точки зору мети ми, звичайно, в одному човні й будемо в ньому залишатися, оскільки Україна стає частиною Заходу. Але, тим не менше, у підходах і в тому, як ми це робимо, у нас є фундаментальні розбіжності. Ми маємо чесно про це говорити.