Клімкін: ядерні погрози Путіна сягнули найвищого рівня, реакція НАТО – також. Інтерв’ю

У Сенаті США з’явився проєкт резолюції, де пропонується трактувати застосування Росією ядерної зброї проти України як факт агресії проти НАТО з відповідними наслідками. Це є додатковим свідченням того, що небезпека, яку сьогодні для світу становить путінський режим в РФ, є насправді дуже великою. Кремль вдається до комплексного ядерного шантажу, і це перший такий випадок в історії. Він має численні опції застосування свого "останнього аргументу". Зокрема, йдеться не лише про підрив Запорізької АЕС, але й про катастрофічне зниження безпеки станції.

Цієї ситуації можна було не допустити, якби Захід своєчасно усвідомив, що Росія і за своїми цінностями, і за способом дій фундаментально відрізняється від цивілізованого світу. Західна політична спільнота розпочала процес "лікування" від помилкових наративів, але вже сьогодні Захід може дати агресору чітку відповідь на його погрози. Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив міністр закордонних справ України у 2014–2019 роках Павло Клімкін.

– У Сенаті США зареєстровано проєкт резолюції, в якій ідеться про те, що застосування Росією ядерної зброї проти України буде розцінюватися як напад на НАТО. Чи свідчить ця ініціатива про те, що небезпека дійсно дуже серйозна?

– Звісно, небезпека є. Використання російським режимом ядерної зброї, звичайно, можливе, хоча всі ми розцінюємо його як малоймовірне. Але це не означає, що воно не можливе.

Ми також розуміємо, що хоча керівництво Росії є раціональним, але його раціональність відрізняється від нашої. Так само системи цінностей (або їхня відсутність) фундаментально відрізняються від наших. Тому загрозу потрібно оцінювати як реальну. Це не означає, що її потрібно боятися, але її необхідно сприймати як виклик і як ризик.

Ця резолюція важлива не тільки сама по собі. Вона важлива як початок реальної політичної дискусії про гарантії безпеки. Оскільки в проєкті резолюції йдеться про те, що будь-яке застосування ядерної зброї щодо нас має розглядатися фактично як застосування ядерної зброї стосовно Заходу. Тобто те, що отримали Фінляндія і Швеція на своєму шляху до НАТО, почало обговорюватися.

У жодному разі я не кажу, що гарантії для України будуть у таких самих формулюваннях, але це вже політичний старт такої дискусії у Вашингтоні.

Ще один важливий момент – постійне шантажування і намагання підтримувати дискусію в Росії про можливість використання ядерної зброї і те, що там режисуються і генеруються статті про начебто можливість використання ядерної зброї першими – все це отримало свою відповідь. Намагання розділити політикум, людей, суспільство і нав’язати йому логіку страху призводить до саме такої відповіді.

Отже, є три найважливіших моменти стосовно проєкту резолюції.

– Якщо цю резолюцію буде ухвалено, чи матиме вона достатню юридичну силу, щоб зобов’язати НАТО діяти в разі застосування Путіним ядерної зброї?

– Ні, юридично ні, але політично – так. Тут якраз політичний поштовх також дуже важливий. Це буде означати, що спочатку існує двопартійна згода, а в перспективі, я сподіваюсь, двопартійний консенсус, коли до резолюції будуть приєднуватись інші політики. Що шантажування ядерною зброєю має отримати жорстку відповідь.

Те, що Кремль сьогодні робить, – це насправді комплексний ядерний шантаж. Це шантаж застосування ядерної зброї, шантаж навколо Запорізької АЕС. Тобто включено всі аспекти. Як на мене, це вперше у світовій історії, і я абсолютно не перебільшую, коли хтось намагається розкрутити лінію комплексного ядерного шантажу – і стосовно нас, і стосовно Заходу, і, до речі, стосовно не Заходу. Зараз (23 червня. – Ред.) індійський прем’єр перебуває у Вашингтоні, і ядерна тема там також одна з ключових.

– Один з авторів цієї ініціативи Ліндсі Грем наголосив, що це є меседжем до оточення Путіна. Чому до оточення, а не до самого агресора?

– Оскільки є ті, хто віддає накази, й ті, хто їх реалізує. І останні несуть не меншу відповідальність.

Коли ми кажемо про відповідальність Росії і росіян, звичайно, всі, хто не зайняв чітку позицію, несуть пряму відповідальність. Звичайно, вона різна. Ми не можемо відправити всю Росію в Гаагу, але точно можемо відправити всіх тих, хто виконував злочинні накази. Так само всі мають прекрасно розуміти, що гра з ядерною зброєю – це гра, яка насправді є дуже небезпечною.

Вона однозначно призведе до того, що Захід буде відповідати все більш жорстко та цілеспрямовано. Оскільки цей шантаж – це шантаж передусім проти Заходу. Оскільки російське керівництво вважає, що вони ведуть проксі-війну проти Заходу. Вони досі не спромоглися зрозуміти, що Україна – це Україна, а не якась не-Росія чи анти-Росія.

Так само вони не спромоглися зрозуміти, що для Заходу, для його існування певна система цінностей – це те, що його визначає. Немає системи цінностей – немає Заходу. І намагання розділити Захід наявне в цьому шантажі. І зараз для Заходу це також момент істини.

– Ви сказали про комплексний ядерний шантаж, який ми бачимо вперше у світовій історії. Наразі є дві опції для агресора: підрив Запорізької АЕС чи удар із території Білорусі. Що, на вашу думку, є більшою загрозою?

– Я свідомо не хочу спекулювати, але скажу, що насправді опцій набагато більше. Удар може бути і з території Росії. Він може бути організований як провокація. Так само Росія може зробити не лише якийсь вибух на території ЗАЕС, вона може зруйнувати ЗАЕС так, щоб фундаментально зменшити безпеку цієї станції. На жаль, варіантів і їхніх комбінацій у російського режиму дуже багато.

Ми не маємо говорити: якщо ви зробите те, то ми зробимо те. Відповідь має бути єдиною і такою, яка фактично покаже Росії, що вона вступає в пряму війну із Заходом, розуміючи, що загрожує самому його існуванню. Відповідь має бути сформульована саме так.

– Ті ж автори резолюції, про яку ми говоримо, констатували, що сьогодні ризик застосування ядерної зброї є найвищим із часів Карибської кризи. Як ви вважаєте, чи можна було не допустити цього, вирішити це питання раніше? Зокрема, ми пам’ятаємо, як протягом багатьох років Європа загравала з Путіним і намагалася вмовляти божевільного агресора.

– Звичайно. Я на цьому постійно наголошую, коли говорю і зі своїми західними друзями, і з тими, хто досі намагається шукати причини. Насправді путінський режим не був би можливий без існування в частини Заходу ідеї, що давайте заробляти один на одному – і це одночасно буде запорукою нашої безпеки. Насправді це створило цей режим, створило фундаментальну небезпеку та призвело до оцінок і суджень, які були докорінно хибними.

Я пам’ятаю свої дискусії особисто з Меркель, яка у 2015 році, коли вже почалася війна, намагалася вдавати, що "Північний потік-2" – це суто економічний проєкт. Хтось у Німеччині різко сприймав те, що ми казали і публічно, і в ЗМІ про те, що це насправді суто політичний проєкт. І саме так діє російський режим.

Але нездатність зрозуміти глибину ворожості й фундаментально різного бачення того, що таке людяність, що таке взагалі цінності, на жаль, була на Заході. Частково наявна і зараз. Захід тільки перебуває в процесі лікування. Він ще не зробив роботу над помилками, її щойно розпочато. Процес на самих початках, особливо в Європі.