"Коли росіяни втікали, то тут був Армагеддон!" Як пережила окупацію Бородянка: фото страшних руйнувань

Інфраструктура смт Бородянка під час бойових дій була практично повністю знищена – цей населений пункт зазнав найстрашніших руйнувань на території Київської області. Про кількість загиблих рано говорити, але дивлячись на зруйновані після бомбардування висотки, розумієш – жертв буде багато.

Відео дня

Керівниця відділу розслідувань OBOZREVATEL Ганна Молчанова побувала у звільненому селищі, на вулицях якого лежать снаряди, які не розірвалися, і стоїть підбита російська техніка. Докладніше про те, що пережила Бородянка, читайте – у першій частині репортажу.

Через обмеження на публікацію інформації під час воєнного стану в цьому матеріалі не буде названо вулиць, об'єктів і підрозділів наших військових, які зараз перебувають у Бородянці, а для частини фото й відео час прийде лише після закінчення війни.

Люди під завалами

За місяць окупації Бородянка повною мірою випробувала на собі страшну "любов" росіян.

"Перші дні, коли проходили колони, вони (російські військові. – Ред.) розстрілювали мирних мешканців, знищували житлові будинки. Незважаючи на те, що по них ніхто не відкривав вогонь", – розповів OBOZREVATEL в.о. голови Бородянської селищної ради Георгій Єрко.

Потім росіяни почали бомбардувати Бородянку з повітря.

"Перший авіаційний удар пережило саме наше селище. Було скинуто бомби на дев'ятиповерхові будинки. І ті люди, які перебували в підвалах, опинилися заживо похованими. Ми одразу намагалися відкопати їх. Але потім пішли знову колони, танки, БТР – і стріляли по тих машинах і людях, які намагалися відкопати людей", – згадує Єрко.

За його словами, під час окупації з Бородянки евакуювати вдалося мінімальну кількість місцевих мешканців: "Так званий "зелений коридор", коли ми вперше його добилися, існував не з 9:00 до 15:00, а 1 годину 20 хвилин. Ми евакуювали близько 400 осіб із будинку-інтернату".

Страшно уявити, скільки мирних жителів стали жертвами війни.

"Щодня ми дістаємо загиблих тут героїв на нашій території. Працює штаб. Ведуться роботи з розмінування, тому що багато будинків заміновано. І є вже один нещасний випадок: людина, яка намагалася розмінувати, – підірвалася", – каже селищний голова.

У Бородянці працюють кілька спецгруп із розмінування. На вулицях лежить багато снарядів, що не розірвалися, – від "Смерчу" й "Урагану". Небезпечні, смертоносні "подарунки" Росії.

Налагоджуються роботи з відновлення зруйнованих ліній електропостачання, довжина яких вимірюється кілометрами.

Багато газопроводів середнього та низького тиску перебито. У селищі також немає зв'язку.

Зруйновано практично всю інфраструктуру. Фахівці шукають будинки, які ще можна відновити. А вулицями ходять патрулі – відловлюють мародерів.

"Добре, що мій тато, росіянин, цього не побачив"

Про те, що довелося пережити в окупації, OBOZREVATEL розповіла мешканка Бородянки – вчителька в ліцеї.

За її словами, коли до селища увійшли росіяни, вона не могла порахувати, скільки їхало їхньої техніки. "Багато! Це був такий жах. Дуже страшно було в перші дні, але потім ми звикли. Не те що звикли, а був такий стан… отупіння. Було вже байдуже, що з нами станеться", – розповіла Ольга (ім'я змінено. – Ред.).

У їхній п'ятиповерхівці залишалося всього кілька людей, серед них і похилого віку: "Одна бабуся вийшла – і досі її не можуть знайти".

Російські військові приходили у квартиру до вчительки та її сестри шість разів.

"Спочатку – четверо прийшли. Ходили по всіх будинках, перевіряли – де залишилися люди. Ми причаїлися, не відкрили. Наступного разу подумали, що стукає сусід, а на порозі побачили російських військових. Вони питали, чи росіяни ми, чому не евакуювалися, і взагалі "баби дві, не боїтеся?" – розповідає вона.

За словами вчительки, на той час їхній будинок уже серйозно постраждав від обстрілів, вилетіли шибки, і вона із сестрою спали в коридорі. Стомлені жінки приготувалися до гіршого, але пронесло.

"Окупанти побачили у квартирі фотографію батька у військовій формі й відразу вимовили: "О, офіцер! Це ваш чоловік?" Сестра не розгубилася, пояснила, що це наш тато. Він, до речі, був росіянином. Добре, що цього не побачив", – поділилася Ольга.

Згодом, за її словами, приходили нібито і башкири, і солдати іншої національності. Ці вже шукали, чим поживитись – займалися мародерством у будинках місцевих жителів: "Забирали цінності – техніку, гроші, прикраси. Обшарили й усі машини, гаражі – зливали бензин. Сусіди розповідали, що російські солдати просили у них їжу".

Окупанти не дозволяли місцевим жителям виходити із квартир: ні готувати їжу на вулиці, ні ховати на цвинтарі загиблих.

"Знайомі закопали двох своїх родичів просто у садочку біля будинку", – розповідає Ольга.

А остання "порція" росіян, за словами вчительки, дозволила поставити чотири цеглини у дворі та варити їжу. Якби не це, люди просто не вижили б.

"Тоді сусідка побігла шукати, може, у когось ще не сильно смердить м'ясо. Але як дивишся на цей суп і…" – Ольгу пересмикує.

Коли почалося бомбардування, вони із сестрою перебували в квартирі: "Будинок як затрясло – два коти відразу наповал. Один помер від розриву серця, другого відкинуло вибуховою хвилею... Я тільки встигла сестрі крикнути, щоб вона сховалася у ванній. Потім ми втекли у підвал".

Зараз, за словами Ольги, її сестра дуже хвора – застудила нирки. Через сильні обстріли жінки провели в укритті шість днів – спали на дошках. А потім не витримали, повернулися до квартири: "Подумали: будь що буде".

Вчителька каже, що страху натерпілися на все життя. Запам'ятався їй і той день, коли російські військові відступали з Бородянки.

"Коли вони втікали, тут був такий Армагеддон! Вони то туди їхали, то з Макарова сюди. Вони так металися, не знали, куди бігти. Почали палити з усього – із ГРАДів, ще чогось... Відступаючи, підірвали наш міст. Було дуже страшно, я навіть не можу передати, наскільки", – поділилася пережитим Ольга.

Жінка не може стримати сліз – не розуміє, як далі жити.

"Зараз сидимо із сестрою в напіврозваленому будинку, сусідні квартири зруйновані, і не знаємо, куди подітися. Люди, які мають транспорт, де є чоловік у сім'ї, потихеньку їдуть. А нам нікуди", – плаче Ольга.

Вчителька вже звернулася до виконувача обов'язків голови селища, який пообіцяв, що після розмінування будинок оглянуть і скажуть, чи підлягає він відновленню, а поки що нібито відселять. Але куди – невідомо.

Вулицями Бородянки розгублено ходять нечисленні місцеві жителі. Часто зупиняються і з болем дивляться на зруйновані будинки.

Чи відродиться селище – це питання турбує кожного місцевого. Але забути те, що сталося, точно не зможе ніхто – як і пробачити.