Коваленко: 2023 рік став рекордним зі знищення артилерії російських окупантів – що буде далі

За даними Генерального штабу ЗСУ, російські окупаційні війська втратили в Україні вже понад 8100 одиниць артилерії. А за низкою оцінок, у зоні бойових дій в Україні РОВ мають не менш ніж 4,5 тис. артилерійських систем. На перший погляд артилерійський потенціал Росії невичерпний і він постійно відновлюється. Але це лише на перший погляд.

Докладніше про це у матеріалі спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".

Рекордні місяці

Протягом 2023 року було встановлено кілька рекордів зі знищення російської артилерії. Спочатку це був червень, коли Сили оборони України ліквідували 688 систем, у серпні – 691 артсистему, а у вересні взагалі було встановлено абсолютний рекорд у сучасній історії воєн та конфліктів – 947 одиниць! Ще ніколи за останні 30 років сучасної історії не знищувалося такої кількості артилерійських систем протягом місяця в межах однієї війни/конфлікту!

Втім росіяни продовжують насичувати зону бойових дій (БД) артилерією, компенсуючи втрати і навіть начебто збільшуючи свій потенціал.

Перш ніж глибше вникнути в суть питання, зазначу, що російський військово-промисловий комплекс має можливість за місяць відправляти в зону БД в середньому 350 одиниць ствольної артилерії, що буксирується, +/- 10-20%, що залежить від ступеня ремонтопридатності систем, які надходять на відновлення.

Це важливий момент у розумінні того, чим здебільшого доводиться воювати зараз росіянам і які перспективи підтримувати такий рівень насичення зони бойових дій артсистемами.

Також хочу звернути увагу, що з березня 2022 року по квітень 2023 року щомісяця в середньому знищувалося по 200 артилерійських систем російських окупаційних військ. Тобто 14 місяців поспіль російський ВПК мав можливість до 150 артсистем відправляти в зону БД не просто як компенсацію в нуль, а й накопичувати в плюс. Сумарно це до 2100 стволів.

Рекорди знищення російської артилерії стали встановлюватися з травня, у прирості до середньостатистичного показника:

– травень +350

– червень +488 (-150)

– липень +477 (-150)

– серпень +491 (-150)

– вересень +747 (-150)

– жовтень +573 (-150)

– листопад +481 (-150)

Так, за минулі пів року було знищено 3607 одиниць артилерійських систем. З урахуванням приросту за 14 місяців до пікових значень анігіляції, у мінусі залишається 1507. Але з повним циклом приросту за пів року це 900 та у залишку "мінус" – це 600.

Але важливим моментом у всіх цих розрахунках є початковий показник артсистем, з яким російські окупанти вступили у повномасштабну війну проти України.

Станом на 23 лютого 2022 року, тобто напередодні повномасштабного вторгнення в Україну, у складі РОВ було близько 110 окремих дивізіонів, 17 полків, 15 бригад. Якщо враховувати артсистеми від 100-мм, то не менш ніж 3100 стволів.

Основою були підрозділи Західного військового округу (ЗВО), переважаючою частиною якого були найсучасніші у складі російської армії більш як тридцятирічної давності САУ "Мста-С". Південний військовий округ (ПВО) являв собою на той момент те, на що перетворюється вся російська артилерійська компонента – гаубиці, що буксируються.

А тепер найцікавіше: що РОВ мають на сьогодні?

Потенціал

Російські війська отримали у спадок від СРСР найширшу номенклатуру артилерійських систем, кількість яких обчислюється десятками тисяч одиниць, і на перший погляд здається, що цей запас просто невичерпний. Але насправді це не зовсім так.

По-перше, на сьогодні у Росії відсутнє повноцінне серійне виробництво артилерійських стволів, а те, що є, не дозволяє масово і серійно виробляти артилерійські системи у масштабах на десяту частку порівнянних з масштабами радянського виробництва.

Нині переважну частину російської артилерії в зоні бойових дій складає знята зі зберігання, відновлена та відправлена на війну арта. Причому здебільшого це гаубиці, що буксируються, оскільки їх набагато простіше, швидше і більше можна відновлювати. Зі свого боку частка самохідних установок стає дедалі меншою, що впливає на якість ведення вогню, мобільність, контрбатарейну боротьбу.

Але все-таки який орієнтовний потенціал у Росії на сьогодні з артилерії?

Д-20 (152-мм) – близько 100 (на зберіганні близько 1 тис.)

Д-30 (122-мм) – близько 450 (на зберіганні близько 4 тис.)

Мста-Б (152-мм) – близько 450 (на зберіганні близько 550)

Гіацинт-Б (152-мм) – близько 100 (на зберіганні близько 1 тис.)

САУ Гвоздика 2С1 (122-мм) – близько 400 (на зберіганні близько 1,2 тис.)

САУ Акація 2С3 (152-мм) – близько 700 (на зберіганні близько 800)

САУ Гіацинт 2С5 (152-мм) – близько 150 (на зберіганні близько 500)

САУ Мста-С 2С19 (152-мм) – близько 400 (на зберіганні близько 150)

САУ Піон 2С7 (203-мм) – близько 100 (на зберіганні близько 100)

САМУ Нона-С 2С9 (120-мм) – близько 300 (на зберіганні близько 500)

САМУ Нона-СВК 2С23 (120-мм) – близько 30 (на зберіганні 0)

САМУ Тюльпан 2С4 (240-мм) – близько 30 (на зберіганні 150)

До цього списку не увійшли 120-мм міномети типу 2Б11, 82-мм БМ-37, 100-мм протитанкова гармата МТ-12 "Рапіра", дивізійна гармата 85-мм Д-44 та інші. У категорії на зберіганні вказувалася та кількість, яка орієнтовно придатна для відновлення і може бути доведена до боєздатного стану.

Тобто орієнтовно у розпорядженні РОВ залишається в запасі приблизно стільки ж стволів, скільки було знищено з 2022 року. Але є нюанс: кількість є, але немає якості.

Як вище я зазначав, у російських військах зростає частка артилерії, що буксирується, як найпростішої для відновлення і швидкої компенсації втрат. Але при цьому вона швидше і знищується, оскільки має недолік мобільності, дальності стрілянини та точності, що негативно позначається на показник контрбатарейної боротьби.

Так само проблемою стає відсутність уніфікованого боєприпасу 152-мм. Мало хто знає, але 152-мм гаубиця 2А36 "Гіацинт-Б", що буксирується, використовує специфічний постріл роздільно-гільзового заряджання, що відрізняється від 152-мм пострілів для "Мста-С", Д-20 і т.д. Тобто відновлення артилерії РОВ залежить і від наявності того чи іншого типу боєприпасів, якими її можна пропорційно забезпечити.

Висновок

Усі вищевикладені чинники свідчать, що в Росії щонайменше на 2024 рік ще буде можливість системно компенсувати втрати в артилерії, використовуючи радянські запаси, але навіть вони не є нескінченними. Крім того, не всі запаси підлягають відновленню, а також можуть бути забезпечені боєкомплектом.

Російський артилерійський потенціал зараз перебуває на межі виснаження ресурсу. За збереження щомісячного показника знищення російської ствольної артилерії понад 350 одиниць українська армія зможе створити незворотний критичний дефіцит артсистем РОВ вже до кінця 2024 року.

Але для створення таких умов необхідний інструментарій, отримання якого залежить від стабільних поставок міжнародними партнерами всього необхідного.