Коваленко: чи допоможе Північна Корея Росії уникнути снарядної кризи

Російське керівництво останні місяці лише тим і зайняте, що шукає постачальників снарядів для своєї армії. Снарядний голод, що виник, не дозволяє армії країни-агресорки не тільки наступати, а й вести повноцінну оборону.

Чи допоможе Північна Корея у цьому питанні Росії? Давайте розберемося.

Як виник снарядний голод

У березні, квітні та частково травні 2022 року російські окупаційні війська могли собі дозволити здійснити від 60 до 80 тисяч артилерійських пострілів на добу, що створювало по ряду напрямків їхнього наступу ефект вогневого валу. Російська армія, що ввібрала у собі практично всі якості радянської, так само мала дуже жорстку прив'язку до артилерії, без підтримки якої не могла ні наступати, ні вести ефективну оборону.

І після того, як щодобовий відстріл став опускатися нижче за 50 тисяч пострілів, почав втрачатися і наступальний потенціал російських окупаційних військ (РОВ). Спочатку це була не стільки проблематика відсутності снарядів, як логістики. Адже вже до другої половини 2022 року снаряди доводилося везти з віддалених куточків Росії – наприклад, з арсеналу зберігання в Гонготі Забайкальського краю або з 1063-го центру матеріально-технічного забезпечення, що знаходиться в Уссурійську Приморського краю РФ (Східний військовий округ).

На той момент снарядів з часів СРСР ще вистачало, але логістика вносила свої корективи і для скорочення термінів доставки боєприпасів Росія стала масштабно експлуатувати склади Білорусі. Так, протягом 2022 року зі складів 1405, 1398, 1886 та 25-го, 43-го, 46-го арсеналів зберігання у РБ було вивезено понад 130 тис. тонн боєприпасів. Але білоруські склади не є нескінченними і в якийсь момент навіть маріонетковий Лукашенко не зміг підтримувати російську артилерію. І снарядний голод став набувати дедалі виразніших контурів.

У середньому показник щодобового відстрілу на добу у другій половині 2023 року становить 15 тис. пострілів на добу. Дуже рідко, в пікові моменти, він може досягти 20-25 тис. вис./добу, або взагалі просісти до менш ніж десяти тисяч.

І ці показники, як ми розуміємо, критично не задовольняють потреби російських окупаційних військ, наближаючись до кризових.

До кого Росія зверталася за допомогою

За півроку 2022 року Росія вивезла з Білорусі понад 130 тис. тонн боєприпасів. Багато це чи мало? Якщо рахувати за середньою вагою 152-мм снаряда, то це 2,6 млн пострілів. Якщо рахувати з урахуванням порохового заряду, то це 1,8 млн пострілів. Але навіть з урахуванням максимального значення 2,6 млн пострілів за показника 80 тис. вис./добу – цей запас витрачається за місяць, а за показника 40 тис. вис./добу – за два місяці.

Протягом 2022-2023 рр. російські делегації відправлялися до Таджикистану, Ірану, Північної Кореї з однією лише метою – компенсувати дефіцит, що виникає, і виключити кризу. Але в Таджикистані не пішли на угоду з Москвою, а Іран зміг лише частково, ситуативно вирішити питання з нестачею боєприпасів у РОВ. Зокрема, постачанням снарядів 152-мм і 122-мм для гаубиць Д-20 і Д-30, а також 125-мм танковими осколково-фугасними пострілами ОФ-19.

Але Іран не найкращий постачальник снарядів через проблемну логістику – літаком чи морем. По морю дуже непоганий варіант, але Тегеран уникає таких логістичних маршрутів, віддаючи перевагу своїм Іл-76ТД. А літаком багато снарядів не повозиш.

До того ж сам Іран не має настільки безмежних запасів БК, щоб регулярно ними ділитися з Росією, навіть за дуже щедру винагороду. А ось Північна Корея здається Росії більш перспективним постачальником – і не дарма.

Можливості Північної Кореї

КНДР і справді виглядає перспективним майданчиком для надання допомоги Росії. Насамперед завдяки найширшій номенклатурі озброєнь і калібрів, ідентичних російським, що пов'язано з формуванням корейської армії на радянських/китайських стандартах.

Зокрема, Північна Корея отримувала від СРСР та КНР лінійку танків Т-62 та їх модифікацій, завдяки чому навіть змогла освоїти виробництво місцевої модифікації "Чхонма-хо". На озброєнні північнокорейської армії близько 2 тис. танків Т-62 у різній модифікації, у тому числі зі стволами 115-мм 2А20 та 125-мм 2А46 калібрів.

Це, в свою чергу, говорить про наявність суттєвих запасів пострілів 115-мм та 125-мм калібрів.

Аналогічно артилерійські калібри для ствольної артилерії 152-мм і 122-мм, а також реактивний калібр – 122-мм. Крім цих калібрів, у КНДР суттєва компонента з мінометів 120-мм і 82-мм.

Тобто під відповідне озброєння має бути і БК у достатній кількості. Але питання, в якому і як його доставляти.

У Росії на початок повномасштабного вторгнення в Україну арсенал становив, за різними оцінками, від 17 до 20 млн пострілів. Це не тільки накопичений за рахунок внутрішнього виробництва, до 1,5 млн пострілів на рік, а й запас снарядів різних калібрів, що дістався у спадок від СРСР.

Виникає питання: рівень арсеналів КНДР можна співставити з російським? Відповідь проста: швидше ні, ніж так.

Нещодавно один дуже "розумний" російський "експерт" розпустив чутку, що КНДР передасть Росії 10 млн снарядів. Цифра насправді лякає, але абсолютно не реалістична. Насамперед тому, що навіть якщо КНДР має 20 млн пострілів на складах, то вона ніколи не віддасть 50% своїх боєзапасів. Хоча б з тієї причини, що параноїк Кім Чен Ин не залишить свою армію без снарядів, на накопичення яких має піти десятиліття і навіть більше.

Що у кращому разі Росія може отримати від КНДР? Мільйон пострілів? Два мільйони?

Залежно від інтенсивності ведення вогню цей боєкомплект може бути відстріляний як за 40 днів (50 тис. пос./добу), так і за 4 місяці (15 тис. пос./добу). Але є два моменти, що критично вплинуть навіть на постачання максимального значення боєприпасів.

Логістика

КНДР та Росію пов'язує лише одна залізнична артерія – міст "Дружба". Пропускна здатність цієї одноколійної артерії – не більше 5 млн тонн вантажів на рік, при цьому вона практично ніколи не була завантажена максимально. Це пов'язано з деградацією північнокорейської залізниці та її обслуговування. Зокрема, обслуговування локомотивів та складів носить обмежений та непрофесійний характер.

Північна Корея просто не має можливості відправити до Росії ешелон з 50 або 30, або навіть 20 вантажних вагонів. У них немає локомотивів, здатних тягнути в їхньому нинішньому зношеному стані такі состави, а також немає потрібної кількості вантажних вагонів!

Максимум, що можна було спостерігати за останні роки, це відправлення поїздів у кількості 3 чи 5 вантажних/пасажирських вагонів.

Але навіть якщо припустити відправку потяга з 10 вагонів, то це в середньому 500-600 тонн вантажу, або, виходячи з параметрів 152 мм пострілів, – 8 тисяч. До того ж не забуваємо, що йдеться не про чисту вагу, а про укладання снаряда та порохового заряду в ящиках, що заповнюють собою об'єм. Таким чином, один такий потяг дозволить перевести до Росії в середньому 4-5 тис. пострілів.

А далі – логістика. Тиждень чи півтора тижні до кордону з Україною.

Із цього й випливає, що критичного значення постачання навіть 2 млн снарядів не матиме.

Стволи

Другий момент – це знос артилерії. Про це рідко говорять, але зношування стволів у російської артилерії відіграє важливу роль у її деградації.

На сьогоднішній день ВПК Росії не має можливості серійного виробництва необхідної номенклатури стволів, а тому в якийсь момент може наступити навіть такий парадоксальний дисбаланс, коли дивізіон РОВ матиме снаряди, але не буде боєздатної артилерії.

Підсумки

Якщо Північна Корея піде на підтримку Росії постачанням боєприпасів, це не зможе вирішити проблему зі снарядами у РОВ. Усі рішення мають ситуативний характер, але глобально не змінюють стан речей.

Самій Росії ніколи не вдасться вивести своє виробництво на рівень, який би повністю забезпечував її потреби для наступу та оборони. А допомога від тих країн, від яких вона її може отримати, не є безмежною і не є вирішальною.

Конвульсії недоімперії продовжуються.

Матеріал опубліковано в рамках спільного проекту OBOZREVATEL та групи "Інформаційний спротив".