Відео дня
Коваленко: мобілізація заради перемоги, а не заради процесу – як вирватися із замкнутого кола
Тема мобілізації останніми днями не сходить зі сторінок новинних майданчиків. І її обговорення, на жаль, обросло багатьма маніпуляціями, викривленням фактів, а також дешевим хайпом. Напередодні під час спілкування із журналістами президент України Володимир Зеленський спробував розставити у цьому питанні всі крапки над "ї". Проте залишилося чимало гострих питань, які так і не прозвучали.
Що ховається за цифрами
Під час пресконференції 19 грудня Володимир Зеленський зазначив, що мобілізація може зачепити від 450 до 500 тис. осіб. Ці цифри відразу викликали у багатьох низку запитань. Досить простих, без будь-якої глибини, а саме – чим обґрунтовані ці цифри і чи справді є потреба у мобілізації такої кількості людей.
Що ж, спочатку розберемо цю, мабуть, найпростішу частину складної теми.
На сьогодні російські окупаційні війська (РОВ) в Україні перебувають у кількості близько 450 тис. осіб. Щоб стримувати таке угруповання, необхідний анітрохи не менший потенціал, розрахований не тільки на зосередження вздовж лінії бойових зіткнень (ЛБС), а й по зонах, що сковують (кордони з Білоруссю, Росією, Придністров'ям), і тилу.
Коли ми говоримо про мобілізацію, то йдеться не лише про необхідність компенсації втрат убитими, пораненими та полоненими, а й про потреби ротації, що є основною статтею і найчисленнішою. Ротації чекають десятки тисяч військовослужбовців, але повноцінно її провести можливості немає.
А тепер найважливіше. Мобілізація 450-500 тис. – це не одномоментне явище. Такий процес може розтягнутися у кращому випадку на рік – у разі закриття потреби у 40-50 тис. на місяць. Крім того, кожен мобілізований повинен пройти базову підготовку, яка в ідеалі займає не менш ніж три місяці. Але, що дуже важливо, після цієї підготовки має бути проведене бойове злагодження в умовах, максимально наближених до бойових. І в ідеалі такі заходи мають тривати до місяця.
Це пов'язано з тим, що мобілізований, який фізично пройшов підготовку, не завжди психологічно готовий до лінії бойового зіткнення. А 30%, а то й більше втрат, підрозділ зазнає в перший тиждень потрапляння на позицію. Ретельне бойове злагодження дозволяє зменшити цей показник удвічі та більше.
Так, якщо мобілізація розпочнеться завтра, то лише через чотири місяці перші 40 чи 50 тис. осіб зможуть замінити у зоні бойових дій тих, хто там уже понад пів року, рік, а хтось і набагато довше.
Ось вона, простота цифр, за якою ховається головне – процес має відбуватися якісно, щоб мобілізація проходила не заради мобілізації, а заради перемоги. І про це нижче.
Морально-психологічний стан
Дуже важливим є морально-психологічний стан і мотивація мобілізованого. Наприклад, на сьогодні в Україні залишається чимало так званих громадян, які симпатизують та підтримують країну-окупанта Росію. Щодня таких особистостей виявляє СБУ, але насправді їх значно більше і ризик їхньої мобілізації та відправлення до зони бойових дій також дуже великий.
Насамперед це ризик для того підрозділу, в якому опиняються такі "побратими", які без опору здадуть свою позицію окупантам, можуть зливати геолокації, координати, наводити артилерію та стріляти у спину.
Тобто чи повинен процес мобілізації включати ще й вивчення, перевірку мобілізованого? Його соціальних мереж щодо підтримки країни-окупанта? Проведення психологічного тестування на надійність?
Звучить дещо хитромудро, але це необхідність, обумовлена загрозами для стабільності фронту та надійності оборони. Причому проблема вирішувана наявністю при військкоматах (ТЦК) штатних психологів та OSINTерів.
Не менш актуальним є питання і з так званими громадянами України, які взагалі не мають бажання захищати свою батьківщину, при цьому і не будучи проросійськи налаштованими. На жаль, але і такий прошарок у нас є, і робота з ними має бути поставлена на зовсім інший рівень, а саме не підготовкою до зони бойових дій, а більше до тилової роботи. Хоча навіть у тилу не бажаючий допомагати армії може виявитися деструктивним елементом. І це порушує питання щодо застосування такого ресурсу на користь армії, але без шкоди обороноздатності.
Не менш важливою складовою є і мотивація тих громадян, які готові захищати Україну, але при цьому не поспішають із подібним рішенням.
Мотивація
Дуже важливим є залучення до служби мотивованої частини громадян – йдеться про створення умов, які б їх спонукали захищати батьківщину не з примусу, а добровільно. І таких громадян дуже багато, переважна більшість в Україні. Але є нюанс.
Коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення російських окупантів в Україну, у перші години біля військкоматів по всіх містах стояли натовпи добровольців, які були готові поповнити лави ЗСУ.
Але багатьом з них тоді сказали, що потреби в добровольцях немає, всі потреби ЗСУ закриті. І ті люди, що прийшли, розійшлися по домівках, стали жити своїм життям в умовах війни. Для багатьох із них війна за ці два роки стала чимось далеким, хоча внутрішня мотивація збереглася. І ось їй потрібний відповідний стимул – каталізатор.
Що може каталізувати бажання людини, яка повернулася до звичного життя, кинути її та добровільно піти захищати батьківщину – з ризиками для життя та здоров'я? Насамперед це правильна інформаційна політика, яка спонукає, а не просто красива картинка на тлі повсякденного життя в переходах метро і на білбордах.
Виголені, вистрижені, спортивної статури моделі, що відстрілюють зомбі та орків – це все добре, але який результат від цієї "голлівудщини"? Фактично в нас провал у ротаційних потребах, який буде виправлений вже точно не завтра, не через тиждень і навіть не через місяць, а щонайменше, за найоптимістичніших прогнозів, через пів року.
З іншого боку, каталізатором мотивації можуть бути два основні психологічні фактори: це страх і винятково в позитивному ключі користь.
Якщо говорити про страх, то це усвідомлення того, що буде з містами України, які зараз тилові, а завтра через відсутність достатньої кількості захисників можуть стати прифронтовими. Житомир, Полтава, Луцьк, Івано-Франківськ, Одеса, Тернопіль, Хмельницький можуть перетворитися на Попасну, Бахмут, Лисичанськ, Маріуполь...
Тобто мотивація повинна відображати не фантастичні та міфологізовані аспекти, прикрашені SFX та припудрені Lancome, а жорстоку дійсність та майбутнє, якщо не зупинити окупацію.
Ще одним важливим нагадуванням має бути історичне. До чого призводить окупація Росією України в історичному контексті? Тут доречна згадка про трагедію Батурина і більш масштабну – Голодомор. Окупація України Російською імперією, Радянським Союзом чи Російською Федерацією – так чи інакше, але вона завжди проходила під "акомпанемент" геноциду.
У період Голодомору померло, за різними оцінками, від 4 до 10 мільйонів українців. Окупація України Росією продовжиться і масштабним геноцидом, репресіями, винищуванням нації. Не думаю, що ці нагадування будуть зайвими в питаннях агітації та мотивації.
Що ж до корисливої складової, або коректніше – фінансової, то в цьому випадку йдеться не тільки про високі виплати військовослужбовцям, які безпосередньо беруть участь у бойових діях, а не перебувають "на віддаленні", йдеться і про пільги. І це не лише банальний безкоштовний проїзд у транспорті, а куди ширший спектр гарантій.
Гарантоване бюджетне місце у виші дитині загиблого або військовослужбовця, що відзначився в боях. Гарантовані державою знижки чи пільгові умови кредитування на придбання рухомого і нерухомого майна і багато іншого.
Розробка таких пільг, які можуть стати мотивуючим каталізатором, є актуальною і дуже важливою для підвищення рівня добровільної компоненти мобілізованих.
Що маємо в результаті
Тема мобілізації буде актуальною ще тривалий час. У певному сенсі вона навіть стала приводом для спекуляцій та дешевого хайпу. Але здебільшого розгляд питань у лінійному порядку не дозволяє розкрити нелінійні аспекти цієї проблематики та супутніх їй процесів.
Розширення обрію питань та знаходження відповідей на них дасть змогу нам у перспективі не просто мобілізувати заради самого дійства, для галочки – щоб було, а саме для перемоги. Інакше ми ніколи не вийдемо зі створеного за минулі два роки замкненого кола.
Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".