Відео дня
Коваленко: від російського ВПК "тікають" історичні партнери. Як Індія та Вірменія знайшли одна одну
Після повномасштабного вторгнення в Україну російських військ та введення найжорсткіших санкцій Заходу проти РФ від країни-агресорки почали дистанціюватися багато її історичних партнерів. Серед таких – Індія та Вірменія. Причому сьогодні Нью-Делі вже стає військовим союзником №1 для Єревана, займаючи левову частку постачання озброєння для вірменської армії.
Докладніше про це – у матеріалі спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".
Чому Індія "пішла" від Росії
До 2022 року Індія була одним з основних покупців російської зброї. Тільки згідно з відкритими джерелами, збройні сили цієї країни мають у своєму складі понад 60% озброєння радянського та російського зразків. Проте політика Нью-Делі дедалі більше демонструє дистанціювання від російського партнера щодо закупівель нового озброєння. Причому це зумовлено не лише санкційними питаннями.
Індія в минулі десятиліття купувала радянське і російське озброєння, оскільки воно було дешевшим за західні зразки, могло бути придбане зі знижками і в кредит, який нерідко надавали банки СРСР і Росії, також вона могла мати пільгові умови щодо термінів оплати й не тільки. Але поступово Нью-Делі, у міру становлення країни як економічно забезпеченої, стало дедалі більше уваги приділяти розвитку власного ВПК та придбанню більш високотехнологічного та сучасного озброєння. І Росія у цій категорії, безумовно, програвала.
Прикладів віддалення Індії від Росії безліч. Індія відмовилася від пропозиції щодо купівлі винищувачів МіГ-35. "Мікоянівці" намагалися брати участь у конкурсі MMRCA 2011 року з надією продати індусам 126 МіГ-35, але цим планам не судилося здійснитися.
У 2019-му РФ запропонувала Індії укласти міжурядову угоду щодо спільного будівництва підводних човнів з повітронезалежною енергоустановкою – з перспективою будівництва шести таких субмарин. Цікаво, що Росія на сьогодні не має жодного сучасного (саме сучасного, а не такого, що дістався у спадок від СРСР) дизель-електричного підводного човна такого типу – за винятком підводного човна проєкту 677 "Лада", відомого своїми регулярними надзвичайними ситуаціями. Зрозуміло, що Індія відмовилася.
Також Індія віддала перевагу південнокорейським версіям французьких ЗРК малої дальності Crotale NG – K-SAM Chunma і 30-мм ЗУ K30 Biho замість російської пропозиції у вигляді ЗРПК 9К22 "Тунгуска".
Продовжувати можна довго, але факт у тому, що Індія дійсно протягом кількох років стабільно і системно дистанціюється від російського ВПК. А після повномасштабного вторгнення в Україну ці контакти взагалі були зведені до мінімуму, обмежившись переважно питаннями обслуговування тієї техніки, що була придбана раніше. Зокрема, дуже проблемних Су-30МКІ.
Як втрати армії Росії вдарили по Вірменії
Що найцікавіше, Вірменія аналогічно дистанціюється від Росії останні кілька років. А якщо бути точнішим, то цей процес розпочався з 2020 року – відразу після 44-денної війни.
У листопаді 2023 року прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян зазначив, що Росія не постачає його республіці зброю, рахунки за яку вже оплачені, – тобто зриває свої зобов'язання. Хоча на той момент він це пояснив тим, що Росії зброя потрібна як ніколи раніше.
А 1 лютого 2024 року Нікол Пашинян відкрито заявив, що подальший розвиток вірменської армії неможливий у співпраці з Росією. При цьому щонайменше 95% вірменських озброєння – це або радянська спадщина, або постачання з Росії. Але в умовах, що складаються на сьогодні, покладатися на російські поставки не доводиться.
Загалом нічого дивного. Росія зазнає в Україні колосальних втрат. На місяць російська армія втрачає більше техніки та людей, ніж за рік у першій чи другій чеченській війні, за всю п'ятиденну війну в Грузії чи операцію у Сирії. Росії зараз ніколи виконувати експортні контракти, коли весь її ВПК завантажений на компенсацію регулярних втрат.
Окрім того, неодноразово у зоні бойових дій у російської армії помічали техніку, призначену для експорту. Наприклад, ЗРПК "Панцир-С1" в іракському камуфляжі чи експортну модифікацію танків Т-90С. Все це говорить про те, що навіть експортні доробки вирушають у бій через брак техніки в російських військ у зоні бойових дій.
А тому дистанціювання Вірменії та Індії від Росії у питаннях військово-технічного співробітництва – це комплексний результат як дії санкцій, так і зниження експортних можливостей самої РФ.
Але саме в такому дистанціюванні є відмінна риса.
Зближення Індії та Вірменії
Віддаляючись у питаннях військово-технічної співпраці від Росії, Вірменія та Індія зближуються між собою, і зараз Нью-Делі стає військовим союзником №1 для Єревана, займаючи левову частку постачання озброєння для вірменської армії.
Індія дуже швидко стала освоювати ринок Вірменії, і вже відомо про контракти на постачання радіолокаційних станцій виявлення артилерійських позицій Swathi Weapon Locating Radar (WLR), 214-мм реактивних систем залпового вогню Pinaka, протитанкових ракетних комплексів "Naq", 155-мм гаубиць ATAGS (Advanced Towed Artillery Gun System), зенітно-ракетних комплексів AKASH та комплексів для боротьби з БПЛА тощо.
Також не варто забувати і про постачання боєприпасів для стрілецького озброєння та артилерії.
Військово-технічна співпраця між Вірменією та Індією починає обчислюватися не сотнями мільйонів доларів, а перевищувати мільярд, поступово переходячи до категорії мільярдів.
Але варто визнати, що швидку і цілковиту компенсацію ролі Росії по всій номенклатурі озброєння, яке потрібне для поповнення арсеналу вірменської армії, Індія не зможе здійснити. Процес такої компенсації та заміни ролі РФ у вірменській армії може зайняти роки.
З іншого боку, Вірменії і не потрібна повна заміна російської зброї у військах, від неї вона відмовлятися не буде, а от відновлення втраченого потенціалу під час 44-денної війни у 2020-му та 24-годинної у 2023-му... Цю потребу індійський ВПК, що росте і набирає обертів, повністю зможе задовольнити вже в найближчі два-три роки. Аби Єреван був платоспроможним. А він, очевидно, у цьому питанні платоспроможність зберігатиме за будь-яких ситуацій, оскільки мілітаризація для Єревана стає основою внутрішньої політики.