Кремль у безсилій люті зривається на Києві, але союзники можуть просити не чіпати Москву. Інтерв’ю з Шарпом

В основі масованих атак країни-агресорки Росії на Київ, зокрема із застосуванням балістичної зброї, лежить безсильна злоба та прагнення помститися ЗСУ за успішні удари по об’єктах на території РФ – саме так це виглядає згідно з російською логікою. Атаки на столицю України триватимуть у такому самому форматі або навіть посилюватимуться доти, доки у нас не з’явиться засіб залякування ворога, наприклад, власна балістична ракета.

Ефективні удари України в акваторії Азовського моря де-факто унеможливили судноплавство Росії. ЗСУ можуть також активізуватися у Чорному морі та навіть завдати ударів по Новоросійську, які будуть справді відчутними. Проте, необхідно також враховувати й політичний аспект. Деякі союзники України можуть бути проти таких ударів, а також проти ударів по Москві.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив ізраїльський військовий оглядач Давид Шарп.

– Останнім часом у атаках країни-агресорки на Україну помітні певні зміни: у них стало більше балістичної складової, і, відповідно, запускається менше крилатих ракет і навіть БПЛА, а також почастішали масовані удари по Києву. Як ви вважаєте, у чому причина такого зміщення акцентів ворога і як розвиватиметься ситуація далі, особливо тоді, коли Україна, сподіваюся, отримає більше засобів захисту проти балістичних ракет?

– Я думаю, що тут є досить просте пояснення. Балістичні ракети ефективніші, і їх складніше збивати, навіть якщо є засоби перехоплення. Адже засоби перехоплення не тільки дорогі, а й мають перебувати в безпосередній близькості від цілей, що атакуються.

Крім того, акцент на столиці України можна пояснити тим, що удари по Києву, як вони вважають, є більш болючими з точки зору того, як їх сприймає українське суспільство та українська влада, ніж удари по менших містах і тим більше селах. Удар по Києву дає найбільш резонансний результат – так, я думаю, працює їхня логіка.

Це не означає, що вони не завдають ударів по інших місцях і не будуть їх завдавати. Зокрема, якщо вони вважають, що є якийсь важливий об’єкт – економічний чи військовий – вони будуть по ньому бити. Але Київ – це, що називається, нервовий центр.

Як вони поводитимуться далі? Можу припустити, що саме так і будуть. Можливо, у них зміняться пріоритети. Але якщо Україна продовжить завдавати ударів по цілях у глибині російської території, то зростуть шанси на те, що вони посилять свої удари по тих чи інших точках, зокрема по Києву, адже на внутрішньому рівні вони позиціонують це як відповідну реакцію.

Є елемент безсилля та роздратування через те, що в Росії стало гірше, що вони не справляються, отже, треба якось відповісти. Постійно хочеться відповісти або думати, що це відповідь. Тому перше, що спадає на думку – це завдати удару по Києву, створити в столиці і візуальну, і реальну картину того, що, мовляв, ми жорстко відповідаємо. Якщо відповідати по умовному Кривому Рогу, то це так не виглядає.

Щось може змінитися лише в тому випадку, якщо спрацює ефект залякування. Якщо на якомусь етапі в України з’являться засоби – не для перехоплення балістичних ракет, а ті, завдяки яким завдаються удари по Москві, Санкт-Петербургу приблизно з такою ж ефективністю та інтенсивністю, як вони завдають ударів по Києву, тобто власна балістика. Якщо не з’явиться ефект відкритої чи негласної угоди про взаємне стримування та залякування, то треба виходити з того, що поки що удари будуть щонайменше не слабшими, а можуть навіть посилюватися.

Щодо того, що Україна отримає засоби проти балістики. У мене поки що немає підстав вважати, що таких засобів буде багато і що це якось кардинально змінить ситуацію на краще. Добре, якщо вони надходитимуть у невеликих кількостях і постійно. Різкого стрибка я не очікую просто тому, що таких засобів мало в запасі, і сторони, у яких вони є, воліють залишити у себе недоторканний запас і не поспішають буквально все віддати Україні.

Тому, наприклад, цифра, озвучена президентом Зеленським, який говорив, що хотілося б до зими отримати щось на кшталт 300 ракет для Patriot, тобто приблизно по сотні на місяць на кожен зимовий місяць – здається мені навряд чи досяжною. Теоретично надати стільки можуть, але мені важко повірити, що на три зимові місяці дійсно нададуть таку кількість ракет. Можу побажати Україні успіху в цьому плані, але, виходячи з того, як ситуація розвивалася досі, західні країни навряд чи наважаться передати таку кількість.

– Чи вважаєте ви, що й Україна також має перенести акцент на Москву та Санкт-Петербург, а не на російську глибинку, де розташовані ті чи інші військові об’єкти? Зокрема, у контексті нашої балістики. Міністр Федоров в останній день перебування на цій посаді повідомив, що в Україні відбулися перші випробування нашої балістичної ракети. На вашу думку, куди має в першу чергу летіти наша балістика, коли вона у нас з’явиться?

– Ключовий момент – коли вона з’явиться. Абстрактна балістика, яка, на жаль, не існує, нікуди не може летіти. Припустимо, є невелика кількість ракет, і виробляється також дуже невелика кількість. Припустимо, вони досить точні й можуть досягати Москви. Але коли їх дуже мало, виникає дилема.

На що їх використовувати? Можна демонстративно застосувати проти Москви, проти якихось цілей у Москві, на кшталт того, як Росія обстрілює Київ. Але якщо їх реально мало, і супротивник це, найімовірніше, чудово розуміє, то ефекту залякування тут, найімовірніше, не буде. Залякати можна лише постійним і великим обсягом. Швидше за все, це буде певна демонстрація щодо майбутнього – найближчої або середньострокової перспективи.

Відповідно постає питання, чи доцільно діяти таким чином і чи не краще витратити таку ракету на якусь конкретну одну важливу ціль. До біса Москву, але ось, наприклад, вивести з ладу якийсь завод... Це непроста дилема, і цілком ймовірно, що вибір має бути зроблений на користь важливого об’єкта ВПК.

А коли ракет уже справді багато, то можна бити і по об’єкту ВПК десь у Тульській області, і по Москві – на все вистачить. Ось тоді у тебе вже є дуже суттєвий вибір, і ти можеш домогтися як залякування, так і регулярного впливу.

Наприклад, ти показуєш Росії, що можеш вивести з ладу енергетику в ряді областей. Відповідно, російська влада задасться питанням: а чи варто нам виводити з ладу енергетику в Україні, якщо нам теж вимкнуть світло. Кількома ракетами ти цього не зробиш. Кілька ракет – це лише демонстраційні дії, символічне або точкове знищення чогось.

Тому для початку мають з’явитися балістичні ракети, які будуть реально готові до оперативного використання, і має бути розгорнуто хоча б якесь напівмасове виробництво. Коли відбувається перше випробування балістичної ракети, це означає, що до досягнення оперативного статусу знадобляться ще роки. Я дуже хочу, щоб до досягнення цієї мети залишалися місяці, бо час аж ніяк не чекає.

До речі, також важливо розуміти, що існують і політичні обмеження. Деякі союзники можуть просити Україну не зачіпати Москву. Можуть навіть погрожувати позбавленням допомоги. Коли приймаються такі рішення, можуть виникнути нові аспекти, але головне – мати сам інструмент. А той факт, що його поки що лише випробовують, і незрозуміло, на якому етапі, не свідчить про наявність інструменту.

– Останнє запитання – щодо ударів по танкерах російського тіньового флоту. За інформацією Сил безпілотних систем України, їх за лічені дні було знищено понад двадцять. Це суттєвий збиток для країни-агресора?

– Термін "знищено" тут невірний. "Знищено" – це або потоплено взагалі, або об’єкт настільки пошкоджено, що його неможливо відновити.

Мабуть, тут помилка з термінологією. Вони пошкоджені в тій чи іншій мірі. І, наскільки я розумію, завдання кожного удару по конкретному танкеру – надовго вивести його з ладу.

Назавжди вивести його з ладу дуже важко. Тут потрібно вражати й вражати. Випадків, коли вони безповоротно виходять з ладу, дуже мало. Але в будь-якому разі це, безумовно, суттєві удари. В Азовському морі пошкоджено величезну кількість цілей.

Загалом, якщо українці зберігають ту можливість, яку продемонстрували останніми днями в Азовському морі, то судноплавство там стає майже неможливим. Відповідно, і логістика, і постачання, і вивезення зерна з азовських портів, і так далі. Якщо ж раптом зникає можливість впливу з суто військової точки зору, то все поступово відновлюють і вводять у дію.

Бувають і політичні домовленості: ви нам цього не чіпайте, ми вам цього не чіпаємо. Якщо ж немає ні того, ні іншого, якщо військові можливості України зберігаються і ніхто нікого не обмежує, то з азовським судноплавством у Росії все буде дуже погано.

Щодо Чорноморського регіону, як ми бачимо, українці останніми днями піднімають планку й вже завдають ударів по танкерам у Чорному морі. І тут, знову-таки, можуть виникнути політичні обмеження. Я маю на увазі, що Росія ж посилила удари і по українських портах, і по суднах, що прямують до України. Тут спостерігається дуже різке взаємне загострення. Відповідно, я не виключаю певних відступів від цих позицій з обох боків – ви нам, ми вам. Так це донедавна працювало в рамках зернової угоди. Але ми бачимо усвідомлений вибір українського керівництва – завдавати ударів по цих танкерах.

Побачимо, що буде далі. В принципі, тут є всі можливості завдати дуже суттєвої шкоди цій складовій, аж до ударів по танкерам у районі Новоросійська. Але там уже серйозно дає про себе знати проблема, пов’язана з цілком офіційними поставками західним країнам. Наприклад, там нафта, що належить Казахстану, Азербайджану тощо. Тому тут починає спрацьовувати дуже сильний політичний фактор і фактор тиску на Україну.

Чи спрацює цей фактор, я не знаю, але він обов’язково виникне. Одна справа, коли світові ціни на нафту зростають через Іран, і інша справа, якщо вони почнуть зростати через Україну. У союзників і партнерів України можуть виникнути питання.