Кремль "варить жабу на повільному вогні", тому в Україні може з’явитися нова гаряча точка. Інтерв’ю з Мельником

Країна-агресор Росія активізувалася у своїх провокаціях щодо європейських країн, проте, як і раніше, намагається триматися нижче порогу війни, коли неможливо чітко визначити, чи є агресивні дії достатньо серйозними для воєнних дій у відповідь. Кремль фактично застосовує тактику "варіння жаби на повільному вогні", щоразу зсуває "червоні лінії", крок за кроком розмиває межу між миром і війною, залишаючи простір для сумнівів, компромісів і умиротворення. Це часто виявляється більш небезпечним, ніж відкрите військове вторгнення, адже розколює союзників і провокує внутрішні дискусії замість того, щоб об’єднувати проти агресора.

Проте усі спроби уникнути конфронтації заради збереження стабільності у короткостроковій перспективі лише відтягують неминучі втрати. Такі "відтерміновані жертви" у підсумку можуть виявитися значно масштабнішими, аніж ті, яких можна було б зазнати під час рішучої відповіді на початку агресії.

Якщо на виборах у Молдові переможуть проросійські сили, загроза дестабілізації в країні стане цілком реальною. Це обернеться серйозною проблемою і для України, новою гарячою точкою поблизу кордону, адже у такому разі можливі провокації з боку придністровського анклаву. Але тоді нашій країні буде необхідно діяти у набагато більш рішучий спосіб, аніж це було у період 2014-2022 років.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– Президентка Мая Санду заявила, що якщо Москві вдасться взяти Молдову під контроль у результаті парламентських виборів, які відбудуться цієї неділі, 28 вересня, країна може стати інфільтраційним майданчиком для вторгнення російських військ в Одеську область, а на Придністровський регіон чекає дестабілізація. Як ви оцінюєте такі перспективи? Чи дійсно це реальна загроза?

– Загроза реальна. І можливості втручання Росії у вибори, як ми знаємо, навіть у країнах із більш сталими демократичними традиціями на сьогодні колосальні.

Розвиток новітніх технологій з використанням особливо TikTok, телеграм-каналів – це можливість чи загроза? На це запитання наразі немає чіткої відповіді. Як одночасно сумістити свободи, якими насолоджуються демократичні й не дуже демократичні суспільства, і разом з тим як забезпечити прозорість виборів у чесному політичному змаганні? Це той виклик, на який не мають відповіді навіть сталі демократії. Одним із прикладів цього є сусідня з Молдовою Румунія. Ті, хто слідкував за попередніми виборами, знають, що там відбувалося через використання саме TikTok.

Тому загроза дійсно реальна, тим більше якщо за цим стоїть не просто опозиційна політична сила, а потужна російська державна машина з колосальними фінансовими ресурсами, то це вже просто екзистенційна загроза. Плюс, якщо проводити паралелі з іншими європейськими країнами, це фактор дуже суттєвої закордонної діаспори, і це одне із вразливих місць Молдови.

До того ж додати проблему Гагаузії й загалом настрої в країні. Якщо це не проросійські настрої значної частини населення, то протестні настрої, адже заради об'єктивності варто сказати, що урядові Маї Санду не вдалося розв'язати економічні проблеми, на яких грають проросійські сили. Не уряд Санду є причиною тих проблем, а те, що воно не змогло досягти проривних результатів, вочевидь, буде використовуватися для привернення до себе протестного електорату.

Далі, якщо говорити про сценарії, чим це може обернутися для України, то отримати ще одну гарячу точку на кордоні з Україною – я маю на увазі, якщо ці вибори не будуть визнані більшістю населення, якщо почнуться внутрішні протести, дестабілізація, – то це точно не те, що зараз нам потрібно. Адже у такому разі ще один кордон треба посилювати, щоб запобігати можливим провокаціям у разі приходу до влади проросійських сил, які, очевидно, будуть, щоб об'єднуватися з придністровським анклавом.

Водночас варто зважати на географічне положення Молдови. Ця країна оточена з усіх боків і фактично не має виходу до моря, окрім виходу до Чорного моря (через річку Дунай. – Ред.), який також не є чимось таким, що неможливо контролювати з боку України чи Румунії. Щодо повітряного простору, то у випадку, якщо розглядати найгірший сценарій чергової "спеціальної воєнної операції", загалом можливості локалізувати російське пряме втручання є доволі реальними як в Україні, так і в Румунії. У будь-якому разі на це потрібна політична воля, тому що це буде розглядатися як зовнішнє втручання.

Але якщо ми порівнюємо ситуацію, яка могла б бути у період 2014-2022 років, то у цьому випадку, я думаю, Україна могла б діяти значно рішучіше, якщо виникне така необхідність. Щодо Румунії наразі важко сказати, тому що на тлі того, як реагують на російські провокації у тій країні, великої впевненості у тому, що вони діятимуть більш рішуче, принаймні наразі, підстав немає.

– Ви знаєте про відставку Дмитра Козака, він був одним із тих, хто в Кремлі уособлював гібридні методи війни. Але справа не лише в ньому. Фактично в оточенні Путіна домінують представники "партії війни". Аналітик "Інформаційного спротиву" Олександр Коваленко вважає, що це свідчить про намір країни-агресора перейти від гібридних сценаріїв до сценаріїв вторгнення. Як ви ставитеся до такого припущення?

– Звичайно, така думка має право на існування. Але на мій погляд, якщо оцінювати плюси чи мінуси, я б сказав, що це радше хороша новина для України, що Козака відсторонили від справ. Принаймні, якщо подивитися його біографію. Ми не повинні применшувати сильні сторони противника. Козак був одним із противників, до якого потрібно ставитись, якби це не парадоксально звучало, з певною повагою. Тому що у нього були принципи, у нього було бачення. І Козак був, на мій погляд, більш небезпечним, ніж оці "яструби", які в оточенні Путіна взяли вверх.

Пояснюю чому. Тому що Козак був автором "плану мирного врегулювання" у Молдові, автором Мінських домовленостей. Якщо порівняти ці два документи, то там відчувається одна й та сама рука.

Аналізуючи цей молдовський "план мирного врегулювання", який так і називався – "план Козака", – чи то Мінські домовленості, – стає зрозумілим, що це дуже потужний план, як досягти цілей невійськовим методом. У чому найбільша небезпека цього? У тому, що це чітко лягає у ту стратегію, яка доволі успішна в протидії цій війні Росії проти Заходу.

Усе, що робиться Росією, робиться нижче порогу війни. І це, по суті, постійне посування "червоних ліній", коли Росія діє у спосіб, який дозволяє рефлексивне управління. Тобто вони нав'язують свою волю противнику. Це "варіння жаби на повільному вогні". Вони постійно залишають певний простір для того, щоб противник сумнівався, це вже стан війни чи ще не стан війни, чи можна ще йти на примирення, на певні компроміси тощо.

Іноді це значно небезпечніше, аніж пряме військове втручання. Тому що у разі прямого втручання всі голоси за те, щоб умиротворити агресора, шукати із ним компромісу, йти на поступки, моментально мають бути заглушені.

Отже, якщо таких людей, як Козак, усунули від ухвалення рішення, то, можливо, це й на користь. Тоді є ймовірність, що Захід зрозуміє, що період, коли ще можна було говорити про якісь інші варіанти взаємодії з Росією, стримування, а не силового протистояння, вже завершується.

Як би це цинічно не звучало, але Козак постійно відстоював позицію, що можна досягти тих самих результатів, але без відкритого нападу. У чому тут небезпека? У тому, що є прихильники того, що нібито жертв можна було уникнути – чи то йдеться про те, що відбувалося в Криму 2014 року, чи про період між першим і другим вторгненням. Ні, насправді це просто відтерміновані жертви.

Тоді всі адвокати домовленостей з Москвою, починаючи з Криму, наполягали на тому, щоб не стріляти, бо це призведе до жертв. Але насправді зараз ми отримуємо свідчення, що це були лише відтерміновані жертви. Історія не знає умовного способу.

Якби була б збройна відповідь, чітка силова відповідь під час початку цієї довгої історії у Криму, то так, можливо, там були б жертви, але вони не були б настільки численними у загальному підсумку, якщо ми говоримо про сьогоднішній день. А далі, якщо переходити на сьогодні, то щодо останньої історії з дронами (атака близько 20 російських дронів на Польщу. – Ред.) вже ні в кого, окрім Кремля, немає сумнівів, що це не була випадковість.

Це була цілеспрямована акція, але при цьому дрони були запущені без вибухівки. Отже, це продовження того, що нижче порогу війни. Це дає привід для внутрішніх дискусій, які ведуть не стільки до єднання, об'єднання Альянсу, якщо ми говоримо про НАТО, скільки до внутрішнього розколу. Росія це надзвичайно чітко відпрацювала, і, на жаль, це продовжує працювати.