Машовець: російське командування пустило в хід стратегічні резерви – що за цим стоїть

Запланована російським командуванням кампанія на літо – осінь 2023 року явно йде не так, як "передбачалося". Причому настільки, що потрібно було зривати терміни розгортання своїх стратегічних резервів і терміново перекидати дві сформовані загальновійськові армії "в зону СВО". Однак можливості 18-ї та 25-ї ЗА – насамперед для "перехоплення стратегічної ініціативи" – виглядають, м'яко кажучи, спірними. Причому російське командування із цього приводу не помиляється – про це свідчить те, як і де воно використовує ці "резерви".

Драматичні зусилля щодо "стабілізації"

Згідно з планами генерального штабу ЗС РФ, формування 18-ї та 25-ї загальновійськових армій на базі Південного та Центрального військових округів (звісно, включаючи такі процеси, як комплектування особовим складом, озброєнням та військовою технікою, а також бойове злагодження частин та з'єднань обох армій) та їх стратегічне розгортання мали тривати приблизно до грудня нинішнього року.

Тобто за задумом російського генерального штабу, відбивши влітку – на початку осені український наступ, на початок зими вони розраховували отримати у своє розпорядження дві свіжі загальновійськові армії. Неважко здогадатися, навіщо саме.

Все це мало сенс лише в тому разі, якби російським військам вдалося повністю "загальмувати" український наступ цього літа – восени. Саме для цього генштаб ЗС РФ спланував та підготував проведення стратегічної оборонної операції, в межах якої передбачалося (спираючись на підготовлену, ешелоновану оборону в Південній операційній зоні) зупинити та виснажити ударні угруповання ЗСУ, потім шляхом локальної наступальної операції оперативно-тактичного масштабу на Куп'янському напрямку змусити українське командування витратити свої резерви і таким чином на початок зими створити умови для повернення собі стратегічної ініціативи. Тобто для проведення стратегічної наступальної операції. Все, як то кажуть, за підручником, все в межах класичної радянської військової школи.

Однак проблема полягає в тому, що "зупинити повністю" український наступ все ніяк не виходить – незважаючи на всі бравурні заяви офіційних представників вищого військово-політичного керівництва РФ, включно з самим мосьє Путіним.

Ударні оперативно-тактичні угруповання ЗСУ все ніяк "не виснажуються", або точніше – виснажуються, але не так швидко і інтенсивно, як хотілося б російському командуванню. Відповідно, повністю "гальмувати" їх також поки що не виходить.

Що стоїть за переміщенням

Насправді переміщення російських стратегічних резервів "у зону СВО", у межах їхнього оперативного розгортання, почалося ще місяць тому. Передові частини та підрозділи 70-ї мотострілецької дивізії (мсд) 18-ї ЗА почали переміщатися на Кримсько-Таврійський оперативний напрямок (до складу угруповання військ "Днєпр") саме тоді, як і прибуття перших підрозділів зі складу 67-ї мсд 25-ї ЗА в зону відповідальності угруповання військ "Центр" – на Лиманський напрямок.

Таким чином, цілком можна стверджувати, що принаймні ще місяць тому російське військове командування ухвалило відповідне рішення. А знаючи процедуру прийняття рішень у командних структурах ЗС РФ, розуміємо, що раніше командування дійшло висновку про необхідність такого рішення. І чому ж?

Та тому, що реальні стан і бойові можливості того угруповання військ ЗС РФ, яке нині реалізовує ці стратегічні плани російського командування на літньо-осінню кампанію, виявилися не на тому рівні, який би забезпечив їхнє реальне виконання. Іншими словами: план опинився під загрозою зриву.

Що не так із резервами

На тему якості стратегічного та оперативного планування російського військового командування відповідних рівнів ми поговоримо іншим разом, а зараз краще подивимося (в контексті ситуації) на перспективи використання цих російських стратегічних резервів на практиці.

Здебільшого вони на сьогоднішній день, скажімо так, виглядають досить "дискусійними". Причому з низки причин. Наприклад, структура і бойовий склад цих армій на цей момент виглядають досить спірними з погляду їх повноцінного застосування саме як стратегічного резерву.

Зокрема, 25-та загальновійськова армія має у своєму складі одну повноцінну "класичну" мотострілецьку дивізію – 67-му (три мотострілецькі полки – 31-й, 36-й та 37-й, а також 19-й танковий полк). Для того, щоб назвати армію "повнокровною", саме у стратегічному сенсі (ну, чи хоча б вважати такою – навіть у російських реаліях), таких дивізій у її складі має бути щонайменше дві. А краще – ще більше.

З цього погляду весь армійський комплект військ (сил) цієї армії виглядає, м'яко кажучи, дещо дивно.

- 67-ма мотострілецька дивізія

- 164-та окрема мотострілецька бригада

- 176-й стрілецький (?!) полк

- 11-та окрема танкова бригада

- 73-тя артилерійська бригада

- 189-й розвідувальний батальйон

- 349-й батальйон зв'язку

- і ремонтну базу цілої армії складають аж два ремонтні батальйони – 20-й та 149-й.

На цьому перелік основних з'єднань, частин та підрозділів військ (сил) цієї "повнокровної" загальновійськової армії вичерпується.

"Дивакуватості" у структурі цього "стратегічного" резерву російських військ достатньо. Починаючи з наявності в ній такого екзотичного елемента, як "стрілецький полк", і закінчуючи відсутністю в ньому інших, явно "гостро необхідних" елементів – таких, наприклад, як більш-менш виразної протиповітряної оборони хоча б полкового рівня. Можливості цієї армії у сфері ремонту, матеріально-технічного забезпечення (МТЗ), дій військ, а також бойового управління та зв'язку також виглядають, м'яко кажучи, дещо спірними. Їх або немає в загальному комплекті військ цієї армії, або вони представлені недостатньо.

Очевидно, що відповідні російські командні структури, формуючи і розгортаючи це об'єднання військ армійського рівня, все ж таки намагалися дотримуватися принципу доцільного збалансування сил і засобів. Але вийшло це в них, скажімо так, не надто вдало.

З іншого боку очевидно, що комплект військ (сил) 25-ї ЗА став таким, яким він став – через реальні (а не "потрібні") можливості російського командування наповнити цей "стратегічний резерв" людьми, конкретними типами та видами озброєння та військової техніки, а також іншими необхідними засобами та матеріально-технічними ресурсами. Іншими словами, російське командування сформувало лише те, що могло насправді сформувати. Як кажуть, через брак гербового паперу доводиться писати на простому.

Про обмежені можливості цих "стратегічних резервів" противника говорить і той факт, що рівень укомплектованості як бойових, так і "забезпечувальних" частин і підрозділів цих армій теж досить, скажімо так, проблематичний.

Якщо основні бойові з'єднання та частини укомплектовані особовим складом десь на рівні 75-80% і відповідно видами озброєння та військової техніки (ВВТ) – 55-60%, то частини та підрозділи "забезпечення та підтримки" перебувають у більш плачевному стані. Їхні відповідні показники на рівні 60-65% та 45-50%.

Очікування VS реальність

Спробуймо вивести "загальний знаменник" із самого факту використання командуванням супротивника своїх стратегічних резервів. А він як мінімум складається з двох основних частин – самого моменту їх використання та реального стану цих військ (сил).

Очевидно, що "пускання у справу" саме зараз російським командуванням своїх стратегічних резервів, тобто раніше терміну закінчення їхнього ПЛАНОВОГО розгортання, зумовлене саме нинішнім станом загальної стратегічної ситуації на фронті.

І друга частина цього "знаменника" полягає в тому, що через нестачу особового складу та ВВТ реальна бойова цінність цих "стратегічних резервів" на цей момент і в першу чергу щодо використання їх "за призначенням" (тобто для "перехоплення стратегічної ініціативи") виглядає, м'яко кажучи, дещо спірно. Причому, очевидно, російське командування щодо цього аж ніяк не помиляється – про це говорить те, як і де воно їх використовує.

25-та ЗА поїхала міняти 41-шу ЗА на Лиманському напрямку – для того, щоб остання перегрупувалася на Запорізький напрямок, а друга, 18-та ЗА, розгортається на Херсонському напрямку – явно зі схожими цілями та завданнями.

Очевидно, якби обидві армії на цей момент "перебували в потрібному тонусі", то вони самостійно спливли б на інших оперативно-тактичних напрямках (наприклад, під Куп'янськом, Бахмутом, Донецьком або Токмаком), а не були б використані як резервні "ерзац"-замінники".

Матеріал опублікований у межах спільного проєкту OBOZREVATEL та "Інформаційного спротиву".