Мельник: 100 км демілітаризованої зони, смерть Путіна чи вступ до НАТО. Про найкращу гарантію нашої безпеки. Інтерв’ю

Коли українські Сили оборони звільнять усі окуповані території нашої держави, це ще не означатиме закінчення війни, адже ворог усе одно матиме можливість завдавати ударів по Україні. Якщо між Україною і Росією буде підписано мирний договір, він не дасть справжньої гарантії безпеки. На нього не можна буде покладатися так само, як свого часу не можна було розраховувати на Мінські домовленості.

Фізична смерть чи відхід від влади кремлівського диктатора Володимира Путіна дасть певний короткостроковий перепочинок. Але найбільш ефективним засобом убезпечення України від нових атак є фізичне унеможливлення завдавання ударів, передусім створення демілітаризованої зони щонайменше у 100 кілометрів. Проте найкращою гарантією безпеки беззаперечно було б членство України в НАТО. І сьогодні така перспектива стала реальною. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– Глава української військової розвідки генерал Кирило Буданов заявив, що однією з умов закінчення війни є створення демілітаризованої зони щонайменше на 100 кілометрів. Дійсно, сьогодні постає питання, що буде після того, як українські Сили оборони звільнять усі окуповані території, адже все одно країна-окупант матиме можливість завдавати ударів по Україні. На вашу думку, чи дійсно створення такої демілітаризованої зони буде першочерговим завданням?

– Я абсолютно погоджуюся з генералом Будановим в тому, що наявність демілітаризованої зони завширшки 100 кілометрів може бути однією з опцій для створення поствоєнних відносин між Україною та Росією. Але це лише одна з опцій.

Якщо виходити з перспективи, що українські війська звільняють усю територію в межах державних кордонів і при цьому не підписується угода про припинення війни, мирний договір або ж ця угода не отримує надійних гарантій дотримання обома сторонами, тоді щонайменше ця демілітаризована зона може забезпечити те, що називається форматом мирного співіснування.

Такий сценарій є абсолютно логічним. Достатньо подивитися на події, які зараз відбуваються вздовж державного кордону на півночі України, щоб зрозуміти, що це той реальний компроміс, на який можуть піти обидві сторони для того, щоб убезпечити від обстрілів прилеглі території.

Але тут варто додати, що головна проблема – в забезпеченні дотримання цього режиму. Пригадаємо те, що спостерігалося на Донбасі з 2014 року, після підписання перших Мінських домовленостей, потім других – це модель, яку ми вже бачили. Тому ми прекрасно розуміємо, наскільки це може працювати навіть за наявності міжнародних спостерігачів від ОБСЄ.

– Генерал Буданов також припустив, що глава Кремля Володимир Путін може зловживати наркотичними речовинами, а отже, є імовірність того, що диктатор може померти передчасно. Як ви вважаєте, коли Путін так чи інакше перестане керувати державою, чи можемо ми сподіватися на те, що Україна матиме певну паузу, щоб вирішити питання гарантій безпеки на досить довгу перспективу?

– Я не став би коментувати стан здоров’я чи шкідливі звички Путіна. В мене немає нічого, щоб підтвердити чи спростувати те, про що говорить генерал Буданов. Але в будь-якому разі фізична особа Путін не може жити вічно. Ми бачимо, що й Лукашенко підтверджує той факт, що за всієї любові до життя та можливостей медицини проблеми зі здоров’ям можуть стати ключовим фактором зміни влади в авторитарних режимах.

Чи призведе фізичне знищення чи природний відхід Путіна від влади до радикальних змін у російській політиці? В короткотерміновій перспективі – так. Це притаманна особливість авторитарних режимів – зі зміною лідера негайно розпочинається боротьба за владу між потенційними спадкоємцями.

Той, кого призначають компромісно або хто перемагає шляхом придушення своїх конкурентів, завжди намагається зробити щось нове. Якщо не йдеться про династію Кім у Північній Кореї, то нікому не хочеться показувати, що він робитиме те саме, що і його попередник.

Але ми говоримо про короткотермінову перспективу. Враховуючи природу та історію Росії, найімовірніше, це не буде відразу стрибок до демократії. Навіть якщо до влади прийде російський ліберал, усе одно рано чи пізно Росія знову повернеться до того, що для неї звично та "любо".

У цій країні закладено модель авторитарної держави. Це її історія, географія і менталітет російського населення та політичної еліти. Отже, фізичне усунення Путіна від влади призведе до певних змін, але в довгостроковій перспективі, допоки Росія залишатиметься в тих географічних кордонах, які зараз є, іншої моделі, ніж авторитарна держава, навряд чи можна очікувати.

– Останнім часом лунають дуже обнадійливі прогнози щодо членства України в НАТО. Напевно, це було б найбільшою гарантією безпеки для нашої країни – більшою, ніж будь-які демілітаризовані зони чи мирні договори. Як ви вважаєте, яка суто реальна перспектива нашого членства в Альянсі?

– Якщо коротко – вона реальна. Друге питання, якими є часові рамки набуття цього членства, а цього зараз передбачити, на жаль, фактично неможливо. Тому що за інших умов можна було б говорити про час, необхідний Україні для виконання умов, які ставляться перед кандидатом, виконання річних національних програм тощо. Але за інших умов.

Сьогодні ми живемо в настільки динамічні часи, що те, що здавалося неможливим вчора, виявляється абсолютною реальністю. Отже, все може бути. Можуть бути як приємні сюрпризи, насамперед – коли ми говоримо про наші очікування майбутнього саміту НАТО, так і не зовсім приємні новини щодо наших сподівань на швидкий прогрес.

Друга частина – це те, що стосується доцільності для України набуття повноправного членства в НАТО як найпотужнішої опції гарантування безпеки. Думаю, це загальновідомі речі. Те, що можна додати, – якщо раніше були доволі серйозні підстави, щоб критично оцінювати дієвість базової статті Вашингтонського договору, статті 5 ("Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх". – Ред.), то останні заяви очільників НАТО про зміни, які будуть вноситися до стратегічної концепції, дають підстави для того, щоб оцінювати спроможність НАТО як превентивного механізму проти розв’язання агресії.

Йдеться про базову зміну концепції НАТО, тобто запобігання агресії шляхом недопущення. Якщо до цього було попередження щодо агресії шляхом покарання чи відплати, то зміна буквально одного слова кардинально змінює суть Альянсу.

Варто зауважити, що це не просто зміна одного слова в тексті. Це надзвичайно складний процес, який потребуватиме значного часу та ресурсів. Але в будь-якому разі те, що ця зміна відбулася на політичному рівні, значно підсилює цінність НАТО і, відповідно, прагнення України до набуття повноцінного членства в ньому.