"Мені як військовій людині легше уявити свою смерть зі зброєю в руках, боронячи свою країну, ніж втопитися в Тисі", – боєць бригади "Рубіж" Андрій
Андрій на початку війни воював в добровольчому батальйоні, в жовтні 2016 року підписав контракт, служив в бригаді "Рубіж", але через три роки звільнився та поїхав подорожувати по світу. Повномасштабне вторгнення росіян застало хлопця в Азії, але він одразу повернувся в Україну, в свою бригаду. І як тільки офіційно став військовослужбовцем – ліг в госпіталь з рецидивом малярії. Зараз Андрій є командиром екіпажу безпілотних авіаційних комплексів "Кара Небес". Він розповів OBOZ.UA про свою роботу в бригаді, ситуацію на фронті та чого не вистачає Україні для перемоги над ворогом.
На п'ятий день після поранення продовжили працювати
Наш екіпаж працює достатньо ефективно. Ми вчотирьох точно знищили більше ніж 70 військовослужбовців Російської Федерації, і "двохсотими", і "трьохсотими", за достатньо невеликий період часу. При цьому, ніхто з моїх людей не загинув. Це для мене є великою цінністю.
В вересні 2023 року біля Бахмуту наш екіпаж був поранений майже в повному складі, прилетів 150-тий калібр. Просто чудом пощастило вижити. Одному побратиму посікло очі, у другого – барабанні перетинки полопались і осколки в ногах. У мене осколки в ногах і дуже дало на зір, він сильно впав після цього. Але, тим не менше, через п'ять днів після поранення я знову заступив на завдання, і ми далі продовжили працювати.
Тут FPV-дрони противника літають кожні 10 хвилин. Їхній РЕБ працює добре, у них достатньо велика кількість локального РЕБ. Тобто, на автомобілях, на позиціях, тощо. І це, звісно, що заважає нам працювати. Але, все-таки ж таки, ми працюємо.
Видаємо хороші результати. На одному з напрямків, де тримає оборону бригада "Рубіж", разом з побратимами з інших бригад, які стоять поруч, за допомогою FPV та скидів, за останні 2-3 місяці було знищено близько 70 одиниць техніки противника. А про кількість ліквідованих ворогів, за цей період часу, взагалі важко говорити.
Проте, на жаль, живої сили у противника достатньо. Хоча, ознакою того, що вони "набираються" не так активно є північні корейці. І все ж таки, особового складу у них значно більше, ніж у нас. І у нас рекрутингова проблема значно більша, ніж в Росії. І це дивно для мене, тому що ми боронимо свою землю і при цьому не можемо назбирати людей. А вони просто штурмують і вмирають на чужій землі і в них виходить назбирати людей.
Для мене це якийсь нонсенс і сюрреалізм. І це при тому, що до Дніпропетровської області залишилося приблизно 8 кілометрів. Якщо подивитися від населеного пункту Новодарівка до Дніпропетровської області – 8 кілометрів 580 метрів, за інформацією DeepState, від сірої зони до Дніпропетровської області.
Ви бачите на карті таку країну, як Ічкерія? Те саме буде з Україною, якщо ми домовлятимемося з росіянами
Проблема в тому, що чоловіки, які б могли разом з нами боронити нашу землю, зараз розслабилися, а потім помруть від якоїсь бомби, ракети або дрона. Мені, як військовій людині, легше уявити свою смерть зі зброєю в руках боронячи свою країну, ніж втопитися в Тисі. Мені важко знайти причину, чому не воювати.
Я теж хочу жити, хочу розвиватися, хочу насолоджуватися життям. Але я розумію, що це в повному обсязі можливо, тільки після того, як війна закінчиться. І тільки після нашої перемоги. Інакше ми все одно буде в певному обмеженні. Або в обмеженні того, як ми тікатимемо, будь-де за кордоном. Або в обмеженні того, як будуть закриті кордони. Або в будь-якому іншому обмеженні. Але це точно не буде так, як було раніше, якщо ми не будемо воювати. В перспективі, якщо ми воювати не будемо, буде просто гірше.
Найбільше мене лякає капітуляція. Щодо переговорів, всі, мабуть, чули про таку країну як Ічкерія, але її зараз немає на картах – це відповідь на те, чому я боюсь будь-яких домовленостей з Росією. Ічкерія домовилась про мирну зупинку війни, але через років п'ять, здається, Росія почала другу кампанію і просто знищила країну. Повірте, Росія з своїми імперіалістичними, шовіністичними завданнями, яка кричить про те, що "Берлін наш", "Варшава наша", і тому подібне лайно, точно не зупиниться просто на Донбасі.
Цього жовтня Російська Федерація окупувала 590 квадратних кілометрів. Це більше, ніж за будь-який місяць з середини 22-го року. Тобто Росія дуже швидко окупує наші території зараз.
Проблема українців в тому, що ми зараз звертаємо увагу на внутрішні питання більше, ніж на наступ Росії. Всі внутрішні питання, це звісно ж жахливо. Кількість корупційних схем і муток, це дуже жахливо, але якщо ми станемо територією Росії і нас просто окупують, то буде значно гірше.
Я казав і буду продовжувати казати, що незважаючи на те, що у нас є певні обмеження прав через воєнний стан, незважаючи на закриті кордони через воєнний стан, будь-який українець може говорити про все, що він хоче – про будь-які корупційні схеми і так далі. В Росії такого права немає. У Росії ти кричиш про корупцію і тебе садять "на підвал".
Україні потрібні жорсткіші закони, ми мусимо себе обмежувати, щоб перемогти
На початку 2022 року ми воювали і "коктейлями Молотова". Звісно, це поганий показник, однозначно, але тим не менше, говорити про те, що в нас зараз немає якихось засобів, смішно. З урахуванням того, що в нас реально не вистачає особового складу. Повірте, зброї в нас вистачить, її більше ніж зараз особового складу в Силах оборони України.
Питання залучення людей в лави Сил оборони потрібно вирішувати в глобальному плані. По-перше, потрібні значно жорсткіші закони в Україні, як би це зараз жорстоко не звучало. Нам потрібні жорсткі рішення, які будуть не подобатися соціуму, як це робив Черчилль. Черчилль не подобався своїй нації в період, коли він був прем'єр-міністром. Президент не має подобатися своїй нації в якийсь складний період. І це стосується будь-чого. Ми мусимо значно себе обмежити для того, щоб в перспективі перемогти. І військові максимально себе обмежили.
Ми живемо не в найкращих умовах, ми живемо в бліндажах, ми копаємо окопи, ми виконуємо бойові завдання того чи іншого характеру. Думаю, в цивільному світі люди, які мають можливість зранку випити какао на кокосовому молоці і з'їсти чізкейк, в них насправді є дуже багато варіантів, як можна бути дійсно корисним державі і нації для того, щоб покращити ситуацію, яка є на фронті.
Внутрішніх сил у мене немає ніяких. Є розуміння того, що потрібно працювати, оскільки ніхто крім нас не зможе нічого змінити. Тому ми просто мусимо працювати, працювати на наші результати, на наше майбутнє.