"Міста більше немає!": волонтерка Однорог розповіла, що говорили маріупольці, які вирвалися з полону РФ

Велике місто Маріуполь, розташоване на південному сході України на узбережжі Азовського моря, з перших днів широкомасштабного вторгнення Росії опинилось в облозі окупаційних військ. Місто, в якому перед вторгненням нараховувало більш ніж 400 тисяч жителів, постійно нещадно обстрілювалося російськими військами, які до того ж не давали змоги містянам виїхати. Лише в середині березня маріупольці отримали можливість покинути місто і хто як міг, так і вибирався з обложеного міста.

Військова волонтерка і громадська діячка Галина Однорог активно допомагала землякам, що рятувались з блокадного Маріуполя через Запоріжжя, і розповіла в інтерв’ю "Телеграфу", що тоді відбувалось.

"Я весь час проводила в "Епіцентрі", де було створено волонтерський штаб. В мене телефон був "червоний", бо купа людей знала номер. Всім розповідала, як виїхати. Спочатку був один маршрут через Мелекіне, звідти на Мангуш, Бердянськ. Потім другий, третій. Запам’яталась жінка. В неї з сином на очах в Мангуші вбили чоловіка, а їй вибили зуби. Вона провела місяць в Бердянську, потім добралась до Запоріжжя і сказала: "Я хочу за кордон! В цій країні я жити більше не хочу!", - пригадує волонтерка.

Галина Однорог розповіла, що жахи війни, через які пройшли маріупольці під час облоги та нищівних бомбардувань міста російськими військами, спонукали людей до еміграції та намагань почати життя "з чистого листа".

"Багато хто хотів все забути й не повертатися. І всі як один, хто впізнавав, підходив, обнімав, казали: "Галочка, нашего города больше нет!", - ділиться спогадами громадська діячка.

Вона пригадує, що то були дуже важкі тижні, адже містяни рятувались самотужки і будь-якими способами, і вони потребували допомоги. Все через те, що окупанти в більшості не пропускали колони централізовано. Тож маріупольці їхали самі, волонтери вивозили, давали на блокпостах сигарети, гроші – все, що завгодно, аби пропустили людей.

"Скільки я надивилась за ці тижні! Машини були простріляні, розбиті, одна зламалась, друга її тягне. В салон набивалось по 7-8 людей, коти, собаки – всі забирали не речі, а домашніх тварин. Я навіть тоді не могла робити фото, бо це таке людське горе! Ми людей годували, влаштовували на ніч, відправляли далі по Україні та за кордон. І тоді в "Епіцентрі", коли їхали маріупольці, був запах багаття, пороху і трупів… Це страшно!", - розповідає Галина Однорог.